етапи політичної соціалізації

Соціалізація загалом і політична соціалізація зокрема має конкрет­но-історичний характер і є результатом взаємодії соціально-еконо­мічних, соціокультурних, психологічних та інших чинників. Процес політичної соціалізації триває впродовж усього життя людини. Полі­тичні цінності, традиції, зразки поведінки та інші елементи політичної культури засвоюються індивідом неперервно. Сприймаючи одні ідеї й навички, індивід водночас може втрачати інші. Тому рівень політичної соціалізованості індивіда не може залишатися незмінним.

У процесі соціалізації індивіда виокремлюють чотири основні ета­пи, або стадії: 1) ранній (від народження до початку навчання у шко­лі); 2) навчання (від початку і до закінчення навчання); 3) соціальної зрілості (від початку до закінчення трудової діяльності); 4) завершення життєвого циклу (від припинення постійної трудової діяльності в ме­жах офіційної організації до смерті). На кожному із цих етапів набір політичних знань, умінь і навичок індивіда залежить як від його суб'єктивного стану і виконуваних у політиці ролей, так і від діяльно­сті відповідних суспільних інститутів.

Інститути соціалізації — це система спеціально створених або та­ких, які склалися природно, установ та органів, функціонування яких спрямоване на розвиток індивідів, насамперед шляхом освіти й вихо­вання. До першої групи інститутів соціалізації належать інститути ранньої соціалізації, зорієнтовані на первинний розвиток природних властивостей людини. До цієї групи входять сім'я і дошкільні дитячі установи. Другу групу інститутів соціалізації складають інститути навчання, які впливають на індивіда у віці від 6-7 до 18-25 років. Тре­тю групу утворюють інститути, які впливають на індивіда в період його соціальної зрілості. Це трудові колективи, політичні партії, гро­мадські організації, засоби масової інформації тощо. Розглянемо про­цес політичної соціалізації докладніше.

Політичний світ дитини починає формуватись іще до того, як вона йде до школи, найзначніший розвиток відбувається між 11 і 13 рока­ми, власне політичне «я» в основному складається до 18 років, підне­сення політичної активності спостерігається в ранній дорослості, сту­пінь участі в голосуванні, а також ідентифікації з політичними партія­ми й рухами підвищується у віці 20-30 років, після чого або ще більше зростає, або починає помітно спадати.

Найважливішими для політичної соціалізації особи є її дитячі та юнацькі роки. Набутий у дитинстві досвід має визначальний вплив на формування особи, її політичні орієнтації. У дитячі та юнацькі роки великий вплив на соціалізацію особи мають її соціальне походження та оточення.

Первинна соціалізація особи відбувається в сім'ї, де закладаються основи її політичних поглядів та уподобань. Батьки і старші члени сім'ї передають дитині не тільки певні політичні знання й погляди, а й приклади політичної поведінки. Сімейний вплив значною мірою зале­жить від соціальної належності батьків і місця соціальних спільнот, до яких вони належать, у суспільній ієрархії, від рівня їхнього життя, ступеня усвідомлення дорослими членами сім'ї свого реального суспі­льного становища і шляхів його зміни. Він відіграє значну роль у фор­муванні таких важливих для політичної діяльності рис особи, як здат­ність до узгоджених дій, уміння обговорювати спірні питання, доходи­ти з них згоди, наявність чи відсутність агресивних тенденцій тощо.

Якщо вплив сім'ї збігається з дією інших чинників політичної со­ціалізації, то процес соціалізації розвивається гармонійно. І навпаки, відхилення впливів таїть у собі зародок конфліктів, загрозу непристо­сованості особи до політичного оточення.

Важливою об'єктивною умовою існування особи і чинником її со­ціалізації є соціальне оточення. У міру дорослішання підлітка сила сімейного впливу послаблюється, натомість зростає значення оточен­ня, яким є група ровесників. Вона створює можливість не тільки для засвоєння і вираження чужих, як це відбувається в сім'ї, а й для фор­мування і вираження власних поглядів шляхом порівняння їх із погля­дами інших. У групі ровесників виявляються і засвоюються ієрархія відносин і норми солідарності, у тому числі за прикладами поведінки, запозиченими в дорослих.

Вступаючи в самостійне життя, індивід зазнає впливу численних об'єктивних умов, серед яких головну роль відіграє його соціальне становище. Це, передусім, його належність до тих чи інших соціаль­них спільнот і пов'язані з нею матеріальний стан, стиль життя, норми поведінки тощо. Якщо соціальний стан не зазнає суттєвих змін упро­довж життя, тобто відповідає соціальному походженню та оточенню в дитячі та юнацькі роки, то відбувається закріплення раніше набутих стереотипів політичної свідомості й поведінки. Невідповідність між набутим соціальним становищем і соціальним походженням призво­дить до зміни політичної культури.

Отже, визначальними чинниками політичної соціалізації на різних етапах формування і розвитку особи є її соціальне походження, ото­чення і соціальне становище. Значний безпосередній вплив на полі­тичну соціалізацію особи справляють політичні інститути — держава, політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації. Держава впливає на процес соціалізації через дошкільні виховні за­клади, середню і вищу школу, армію, засоби масової інформації. Вона також сприяє розвитку і функціонуванню таких важливих чинників політичної соціалізації, як молодіжні організації, література й мистец­тво. Офіційна політична освіта має на меті створення сприятливих умов для прийняття людьми наявної суспільно-політичної системи та її цінностей. Школи та інші навчально-виховні заклади, засоби мисте­цтва покликані передавати від покоління до покоління існуючі соціа­льні й політичні відносини, цінності та норми поведінки.

Політичні партії, у свою чергу, прагнуть впливати на процес полі­тичної соціалізації особи в інтересах тих спільнот, які вони представ­ляють. Вони створюють молодіжні організації партій, підконтрольні їм засоби масової інформації, підтримують ті чи інші громадські органі­зації, підпорядковуючи їх своєму впливові, тощо.

Важливу роль у політичній соціалізації відіграє право, передусім конституційне, норми якого регулюють політичні відносини в суспіль­стві. Норми права визначають правовий статус особи, наділяють учас­ників правовідносин конкретними правами та обов'язками, передба­чають притягнення до юридичної відповідальності осіб, які порушу­ють правопорядок, і тим самим стимулюють встановлення зразків сус­пільно значущої поведінки. Звичайно, особа не є пасивним об'єктом впливу інститутів і засобів соціалізації. Політична соціалізація особи включає й набуття нею досвіду внаслідок практичної участі в політич­ному житті, конкретної політичної поведінки.

Відповідно до основних етапів (стадій) розрізняють первинну і вторинну політичну соціалізацію. Первинна соціалізація пов'язана з періодом навчання, отримання політичних знань від батьків та їх на­буття в загальноосвітній і вищій школі. Вторинна соціалізація відбу­вається у процесі трудової діяльності та практичної участі в політич­ному житті.

Таким чином, політична культура відіграє надзвичайно важливу роль у політичному житті суспільства. Вона проймає всю сукупність відносин, що складаються між учасниками політичного процесу, впливає на форми організації державної влади, будову її інститутів, дає можливість регулювати відносини між державою і громадянським суспільством, забезпечує соціальний консенсус. У реалізації функцій політичної культури особливо важливе місце належить політичній свідомості як її найважливішій складовій. Значну роль у формуванні та функціонуванні політичної культури відіграє політична соціалізація як процес засвоєння індивідом її норм і цінностей.

Основною особливістю політичної культури перехідного суспільс­тва, яким є й сучасне українське суспільство, виступає поєднання в ній елементів політичних культур, характерних для минулого і майбут­нього суспільно-політичного ладу. Щодо України — це поєднання елементів соціалістичної (тоталітарної) і буржуазної (ліберально- демократичної) політичної культури з усіма їхніми позитивними й негативними властивостями. Головне завдання формування нового типу політичної культури українського суспільства полягає в тому, щоб сформувати демократичну політичну культуру, долаючи, з одного боку, стереотипи тоталітарного мислення й поведінки, а з іншого — крайнощі буржуазного егоїзму та індивідуалізму. За цих умов першо­рядного значення набувають формування політичної свідомості широ­ких верств населення, набуття ними досвіду й навичок демократичної політичної поведінки, поступове подолання фрагментарності політич­ної культури.

 

FL

1L