ЗАСОБИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

Важливе значення для досягнення цілей зовнішньої політики ма­ють засоби її здійснення. Залежно від сфер суспільного життя вони поділяються на політичні, економічні та ідеологічні. Політичні засоби є найбагатоманітнішими.

Вони охоплюють передусім сферу дипломатичних відносин — від традиційних форм дипломатії (посольства, консульства) до дипломатії на рівні глав держав. Ці засоби можуть використовуватись у формі переговорів, зустрічей, участі в міжнародних організаціях тощо.

Особливу групу політичних засобів зовнішньої політики станов­лять воєнні засоби, основними з яких є війна і воєнний тиск. Формами воєнного тиску можуть бути маневри, навчання, паради, публічні де­монстрації нових видів зброї, концентрація військ у прикордонних районах, провокації на кордоні, участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій та ін.

Тривалий час найважливішим засобом досягнення державою зов­нішньополітичних цілей вважалась війна. Під війною у міжнародному праві розуміють воєнні дії між державами, а також між державами й національно-визвольними рухами, які супроводжуються повним роз­ривом між ними всіх мирних відносин. Аж до середини XX ст. засто­сування воєнної сили розглядалось як законний засіб розв'язання спо­рів між державами. Анексії і контрибуції вважались прийнятними спо­собами розширення територій і державного збагачення. Тільки під впливом згубних наслідків Другої світової війни та у зв'язку з появою ядерної зброї величезної руйнівної сили в середовищі політиків прові­дних країн світу утвердилась думка про неприпустимість використан­ня війни як засобу розв'язання міждержавних суперечностей. Що, од­нак, не призвело ні до виключення воєн із міждержавних відносин, ні до відмови від ядерної зброї. Війни з використанням звичайних видів зброї в сучасному світі стали чи не повсякденною реальністю, а сама наявність ядерної зброї з її величезним руйнівним потенціалом вважа­ється найважливішим чинником відвернення як нової світової війни, так і воєнних конфліктів між ядерними державами.

Розрізняють війни справедливі, або правомірні, і несправедливі, неправомірні. До перших належать індивідуальна або колективна са­мооборона проти агресії і національно-визвольні війни за здійснення права на самовизначення, до других — агресія і колоніальні війни. Статутом ООН визнається правомірність використання воєнної сили у двох випадках: з метою самооборони від збройного нападу на державу і за рішенням Ради безпеки ООН як примусових збройних санкцій проти агресора. Несправедливі, неправомірні війни визнаються міжна­родним злочином, який тягне за собою міжнародну відповідальність держави-агресора і кримінальну відповідальність осіб, визнаних воєн­ними злочинцями.

Розрізнення правомірних і неправомірних війн, крім міжнародно- правового, містить також політичний і моральний аспекти, які не зав­жди є настільки очевидними, як міжнародно-правовий. Навіть затятий агресор завжди знайде політичне й моральне виправдання своїм діям і матиме щодо цього спільників. Водночас рішення міжнародних орга­нізацій щодо застосування збройних санкцій не завжди є виваженими і позбавленими політичних пристрастей.

За будь-яких умов кожна, навіть наймиролюбніша, держава прагне «тримати порох сухим», тобто підтримувати на належному рівні свою обороноздатність, всемірно зміцнювати її, у тому числі шляхом укла­дання військових союзів чи відверненням загроз проголошенням поза- блоковості або нейтралітету. Сила армії, її чисельність, озброєння, підготовленість особового складу, його морально-психологічний стан та інші показники військовий потенціалу держави були й залишаються вагомим чинником її зовнішньої політики і міжнародного престижу. Держави, неспроможні захиститися від агресії, ставлять під загрозу свій суверенітет, а отже, і саме існування.

Економічні засоби зовнішньої політики полягають у використанні економічного потенціалу держави для впливу на економіку й політику інших держав. Економічний потенціал є особливо важливим засобом зовнішньої політики, оскільки в кінцевому підсумку саме він визначає позицію держави в міжнародних відносинах. Держава з потужним економічним потенціалом займає впливові позиції у світі. До економі­чного потенціалу держави належать її промисловість, сировинні ре­сурси, стан робочої сили та ін. Важливим економічним засобом зовні­шньої політики є зовнішня торгівля, яка, з одного боку, сприяє збіль­шенню економічного потенціалу держави, а з іншого — дає змогу впливати на політику держав через світові ціни, встановлення режиму найбільшого сприяння чи введення ембарго тощо.

До ідеологічних (інформаційно-пропагандистських) засобів зо­внішньої політики належать різноманітні форми й засоби пропаганди, інформації, культурної політики, які використовуються державою у відносинах з іншими державами передусім із метою формування пози­тивного зовнішнього іміджу і міжнародного престижу певної держави. Із цією метою в зарубіжних країнах відкриваються культурні центри, влаштовуються різноманітні виставки, презентації тощо.

Зовнішня політика, використання різних засобів її здійснення на­віть у демократичних країнах є однією з найменш контрольованих рядовими громадянами сфер діяльності держави. І не тільки через за­критість діяльності деяких її складових, наприклад збройних сил і спецслужб. Прийняття більшості зовнішньополітичних рішень, най­важливіші кадрові призначення у цій сфері в державі зосереджуються в руках однієї особи — глави держави або прем'єр-міністра. Це під­вищує ризик прийняття невиважених рішень аж до втягування держа­ви в затяжні кровопролитні війни.