2. МІЖНАРОДНІ ПОЛІТИЧНІ ВІДНОСИНИ

СУТНІСТЬ ТА ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Міжнародні відносини є об'єктом зовнішньої політики, міжнарод­ної політики в цілому. Утім звичний для нас термін міжнародні відно­сини є не зовсім коректним, оскільки відповідні відносини ніколи не складаються безпосередньо між народами. Як демократія не буває безпосередньо владою народу, так і міжнародні відносини не бувають відносинами безпосередньо між народами. Вони опосередковуються державами — через охорону кордонів, митний контроль, візові режи­ми, закордонні паспорти, монополію на здійснення зовнішньої політи­ки тощо. Франкомовний еквівалент терміна міжнародні відносини — relations internationales, що дослівно означає міжнаціональні відносини, чи відповідний англомовний термін дещо точніші, оскільки в західно­європейській традиції нація ототожнюється з державою. Визначення народу як головного суб'єкта міжнародних відносин передбачає саме державні народи-нації, а по суті — держави. Саме держави є головни­ми суб'єктами міжнародних відносин, що знаходить відображення у їх визначеннях. Міжнародні відносини — це система політичних, еко­номічних, соціальних, культурних, військових, правових та інших зв'язків між державами й народами.

Міжнародні відносини вивчаються різними науками. Так, історія досліджує проблеми виникнення й розвитку зовнішньої політики та дипломатії. Економічна наука аналізує міжнародні економічні зв'язки. Наука міжнародного права зосереджується на вивченні норм і прин­ципів, які регулюють систему міжнародних відносин, а також взаємо­відносини в межах окремих груп країн або на двосторонній основі. Політологія відіграє особливо важливу роль у досліджені міжнародних відносин. Уже хоча б тому, що найважливішим об'єктом її вивчення є держава, яка виступає головним суб'єктом міжнародних відносин. Політологія зосереджується на дослідженні саме політичних зв'язків між державами, розглядаючи їх як суб'єкти зовнішньої політики.

Міжнародні відносини виступають специфічним видом суспільних відносин. Як і останні загалом, вони є відносинами між людьми, у них чітко вирізняються економічний, соціальний, політичний і духовно- культурний аспекти. Водночас міжнародні відносини характеризують­ся низкою особливостей. Це, по-перше, їх невладний характер. Вла­да є одним з основних регуляторів суспільного життя всередині дер­жави, де існують відносини панування і підкорення, керівництва й підпорядкування. У відносинах між державами владні відносини як відносини панування і підкорення є не правилом, а відхиленням від нього. Тут має бути рівність партнерів під кутом зору міжнародного права. Це відносини конкуренції, суперництва або співробітництва і лише як виняток — панування і підкорення.

Оскільки міжнародні відносини не мають владного характеру, то постає проблема виокремлення їх політичного аспекту, який не може бути визначений через владу, як це робиться щодо політики всередині держави. Він може бути виокремлений на основі суб'єктів відносин, якими є політичні інститути та особи, що їх представляють. Іншими словами, міжнародні політичні відносини — це відносини між дер­жавами, політичними партіями, громадськими організаціями і рухами, засобами масової інформації, органами місцевого само­врядування, міжнародними організаціями та іншими політичними інститутами на міжнародній арені. За такого розуміння міжнародних політичних відносин навіть суто економічні відносини між державами як політичними інститутами набувають політичного характеру. Полі­тичний аспект, політичні відносини становлять основний зміст міжна­родних відносин.

По-друге, система міжнародних відносин має децентралізований характер. Якщо всередині держави є загальнодержавний центр при­йняття рішень, яким виступає система владних органів, то в міжнаро­дних відносинах таких керівних центрів, діяльність яких Грунтувалася б на пануванні й підкоренні, немає.

По-третє, основним засобом розв'язання суперечностей у між­народних відносинах є консенсус — прийняття рішень на міжнарод­них конференціях, нарадах та в міжнародних організаціях на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування, якщо проти цього не виступає жоден з учасників. Консенсус застосо­вується також як засіб забезпечення єдності позицій держав до прове­дення голосування з обговорюваних питань, яке в такому разі відкла­дається на час процесу узгодження. Консенсус має важливе значення в досягненні домовленості між державами, оскільки відкриває можливо­сті для відшукання взаємоприйнятних рішень для всіх учасників пере­говорів. Він передбачає прийняття рішень усіма державами на основі добровільних компромісів, поваги суверенітету одна одної, рівності й взаємного визнання інтересів сторін, виключає диктат, тиск або при­йняття рішення механічною більшістю голосів на міжнародній конфе­ренції чи в міжнародній організації.

По-четверте, у міжнародних відносинах більшу, ніж у внутрішніх, роль відіграє суб'єктивний чинник, особливо діяльність керівників дер­жав і міжнародних організацій, у розв'язанні наявних суперечностей.