СТРУКТУРА МІЖНАРОДНИХ ПОЛІТИЧНИХ ВІДНОСИН

Основними елементами структури міжнародних політичних відно­син виступають їх суб'єкти. У сучасній науковій літературі є різні під­ходи у визначенні таких суб'єктів, у тому числі два крайніх — вузький і широкий.

Згідно з вузьким підходом головним суб'єктом міжнародних від­носин є держава. Один із найвідоміших прихильників цього підходу, французький соціолог і політолог Р. Арон, зазначає, що головний зміст міжнародних відносин становлять взаємовідносини між державами, які символізують постаті дипломата й воїна.

Прихильник широкого підходу, відомий американський фахівець у галузі міжнародних відносин Д. Розенау, вважає, що структурні зміни, які відбулися в міжнародній політиці в останні десятиліття, викликали докорінні зміни у структурі міжнародних відносин. їхньою головною дійовою особою виступає вже не держава, а конкретна особа. Резуль­татом змін у сфері міжнародних відносин є досягнення так званого міжнародного континууму, символічними постатями якого виступа­ють турист і терорист.

Проміжним є підхід, прихильники якого основним суб'єктом між­народних політичних відносин пропонують розглядати національну політичну систему в цілому. Такий підхід дає можливість включити до системи міжнародних політичних відносин не тільки власне державу, а й деякі інші національні політичні інститути — політичні партії, громадські організації, органи місцевого самоврядування тощо.

У формально-юридичному відношенні питання про суб'єкти між­народних відносин вирішується через визначення суб'єктів міжнарод­ного права. Суб'єктами міжнародного права, отже, і міжнародних від­носин у їх формально-юридичному розумінні, виступають держави, міжнародні організації і міжнародні рухи.

Держави були і залишаються головними суб'єктами міжнародних відносин. Нині у світі налічується більше двохсот держав. У їхньому розмежуванні для марксистського суспільствознавства тривалий час характерним був формаційний підхід, який передбачав поділ держав на соціалістичні, капіталістичні й ті, що розвиваються. Капіталістичні держави поділялись на індустріально розвинені (держави Західної Єв­ропи, Ізраїль, США, Канада, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія, Сінгапур, Південно-Африканська Республіка) і держави се­реднього рівня розвитку капіталізму (в основному країни Латинської Америки). Державами, що розвиваються, вважалися країни, які звіль­нилися від колоніальної залежності й стали на шлях самостійного роз­витку (головним чином країни Азії та Африки). Їх називали ще «краї­нами третього світу» («першим» світом вважався соціалістичний, «другим» — капіталістичний). Країни, що розвиваються, у свою чергу, поділялись на ті, що обрали капіталістичний шлях розвитку, і країни соціалістичної орієнтації.

Тепер такий поділ значною мірою застарів. Від соціалістичного світу, у якому нараховувалось 14 держав, залишилося тільки чоти­ри — Китай, Північна Корея, В'єтнам і Куба, причому Китай і В'єтнам еволюціонують у бік ринкової економіки. Припинила своє існування найбільша і наймогутніша у світі соціалістична держава — СРСР, на теренах якого утворилося 15 незалежних держав. Втра­тила перспективу орієнтація на соціалізм країн, що розвиваються. До індустріально розвинених країн впритул наблизилася низка ще недавно економічно відсталих країн — Таїланд, Філіппіни, деякі арабські держави та ін.

У сучасному світі провідну роль відіграють держави так званої Ве­ликої вісімки — США, Канада, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Японія, Росія, глави яких на регулярних зустрічах визначають основні параметри зовнішньої політики свої держав.

Другу групу суб'єктів міжнародних відносин становлять багатома­нітні міжнародні організації. До них належать міжнародні організації глобального й регіонального масштабу, міжурядові й неурядові орга­нізації, інтеграційні угруповання і військово-політичні блоки.

Міжнародні організації як об'єднання держав характеризуються таки­ми спільними ознаками: договірна основа утворення; наявність певних цілей; організаційна структура; самостійні права та обов'язки; утворення згідно з міжнародним правом. Міжнародні організації виникли ще в сере­дині ХІХ ст. і спершу мали неполітичний характер. Однією з таких орга­нізацій був, наприклад, Всесвітній поштовий союз, створений 1874 р. Першою постійно діючою міжнародною політичною організацією була створена 1919 р. для розвитку співробітництва між народами, сприяння запобіганню військових конфліктів, підтримання міжнародного миру й безпеки Ліга Націй, яка проіснувала до 1946 р.

Однією з найбільших за кількістю членів (192 держави станом на початок 2010 р.) і найвпливовішою сучасною міжнародною політич­ною організацією глобального масштабу є Організація Об'єднаних

Націй (ООН). Створена 1945 р. за ініціативою провідних держав анти­гітлерівської коаліції (СРСР, США, Китаю, Великої Британії і Франції) як універсальна міжнародна організація безпеки, наступниця Ліги На­цій, вона має такі основні цілі: підтримання міжнародного миру й без­пеки; вжиття ефективних колективних заходів для запобігання та усу­нення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру; розв'язання мирними засобами міжнародних спорів; розвиток дружніх відносин між народами; здійснення міжнародного співробіт­ництва у розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру; заохочення і розвиток поваги до прав людини.

Найважливішим органом ООН є Рада Безпеки, до складу якої вхо­дять 15 держав-членів, з них 5 — постійних (США, Росія, Китай, Ве­лика Британія, Франція) і 10 — непостійних, що обираються Генера­льною Асамблеєю терміном на два роки. Рішення Ради Безпеки є ви­рішальними в міжнародних спорах і можуть передбачати використан­ня як економічних санкцій, так і воєнної сили проти держави-агресора. Генеральна Асамблея, що також є одним із головних органів ООН, складається з усіх держав-членів і наділена широкими повноваження­ми. Вона може обговорювати будь-які питання, у тому числі й ті, що належать до повноважень і функцій будь-якого з органів ООН. За ре­комендацією Ради Безпеки Генеральна Асамблея призначає Генераль­ного секретаря ООН, приймає в ООН нових членів, вирішує питання призупинення здійснення прав і привілеїв держав-членів, виключення їх з ООН.

Крім Ради Безпеки і Генеральної Асамблеї, до головних керівних органів ООН належать також Економічна і соціальна рада, Рада з опі­ки, Міжнародний суд і Секретаріат.

Міжнародні міжурядові організації створюються з метою роз­витку міжнародного співробітництва в галузях економіки, культу­ри, охорони здоров'я, освіти. Укладаючи угоду з ООН, такі органі­зації набувають характеру її спеціалізованих установ. До системи ООН входять майже два десятки таких спеціалізованих установ, зокрема: Організація об'єднаних націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО); Всесвітня організація охорони здоров'я; Сві­товий банк, який включає Міжнародний банк реконструкції і роз­витку, Міжнародну фінансову корпорацію і Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародний валютний фонд; Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ); Продовольча й сільськогосподарська організація (ФАО); Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку; Всесвітній поштовий союз; Всесвітня організація інтеле­ктуальної власності та інші.

Найвідомішими міжнародними організаціями регіонального масштабу є: Рада Європи, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Центральноєвропейська ініціатива, Організація американських держав, Організація африканської єдності, Ліга арабських держав, Ор­ганізація центральноамериканських держав, Асоціація держав Півден­но-Східної Азії та ін.

Найбільшу роль у Європі відіграє Рада Європи — утворена ще 1949 р. перша європейська міжурядова організація, яка станом на по­чаток 2010 р. об'єднувала 47 держав. Цілями Ради Європи є: забезпе­чення дедалі тісніших зв'язків між державами-членами для захисту й реалізації їхніх ідеалів і принципів; сприяння перетворенню Європи в демократичний і безпечний простір; захист і зміцнення плюралістич­ної демократії і прав людини; розвиток і зміцнення європейської само­свідомості для формування європейської культурної ідентичності. Структуру Ради Європи утворюють: Комітет міністрів, Парламентська асамблея, Наради галузевих міністрів, Секретаріат.

В останні десятиліття чимраз помітнішу роль у міжнародних від­носинах стали відігравати інтеграційні угруповання, які утворились унаслідок інтернаціоналізації економічного, соціального і політичного життя держав певного регіону. Яскравим прикладом щодо цього є Єв­ропейський Союз (ЄС), до складу якого нині входять 27 держав: Авст­рія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірлан­дія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерла­нди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. ЄС найбільш інтегро­вана в економічному й політико-правовому відношенні міжнародна організація. Його вищими органами є парламент, уряд, комісія, суд.

Інтеграційним угрупованням є утворена у грудні 1991 р. Співдру­жність Незалежних Держав (СНД), яка спершу об'єднувала 12 колиш­ніх республік СРСР: Азербайджан, Білорусь, Вірменію, Грузію, Казах­стан, Киргизстан, Молдову, Росію, Таджикистан, Туркменистан, Узбе­кистан, Україну. У 2008 р. Грузія прийняла рішення про вихід зі скла­ду СНД. Україна не ратифікувала угоду про утворення СНД і форма­льно не стала учасником її статуту. Відповідно до угоди про утворення СНД та її статуту цілями об'єднання є розвиток рівноправного і взає­мовигідного співробітництва народів і держав у галузі політики, еко­номіки, культури, освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі та інших, сприяння широкому інформа­ційному обміну. Основними консультативними й координуючими ор­ганами СНД є: Рада глав держав, Рада глав урядів, Виконавчий секре­таріат, Міждержавний економічний комітет, Міжпарламентська асам­блея держав — учасників СНД.

Важливими суб'єктами міжнародних відносин є військово-полі­тичні блоки. Вони виступають організаціями колективної безпеки держав-членів, інструментом спільного розроблення їхньої зовніш­ньополітичної стратегії, координації діяльності на міжнародній арені. Найвпливовішою такою організацією на сьогодні є Організація північ­ноатлантичного договору (НАТО; англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO). Колишні військово-політичні блоки Організа­ція центрального договору (СЕНТО), Організація договору Південно- Східної Азії (СЕАТО) та Організація Варшавського договору (ОВД) з різних причин припинили своє існування. До складу утвореного 1949 р. блоку НАТО входять 26 держав: Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Латвія, Литва, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, США, Туреччина, Угорщина, Фран­ція, Чехія. Франція 1966 р. вийшла з військової організації НАТО, за­лишаючись учасником договору про його утворення. До розпуску Ор­ганізації Варшавського договору блок НАТО протистояв їй як війсь­ково-політичне угруповання. Тепер він виконує в основному коорди­нуючу, інтегративну і миротворчу функції.

Значну роль у розвитку міжнародних відносин відіграють міжна­родні неурядові організації, до яких належить будь-яка міжнародна організація, не створена на основі міждержавної угоди. їхніми ознака­ми є: неприбутковий характер; визнання щонайменше однією держа­вою; наявність консультативного статусу при міжнародних міжурядо­вих організаціях. Нині існує декілька тисяч міжнародних неурядових організацій. Це різноманітні молодіжні, жіночі, профспілкові та інші організації.

Неурядові організації (а також деякі міжурядові організації) є час­тиною неформалізованих міжнародних громадських рухів — анти­воєнного, екологічного, молодіжного, жіночого, профспілкового тощо, які також є суб'єктами міжнародних відносин.

У структурі міжнародних відносин розрізняють три основні рівні: глобальний, регіональний і двосторонній. Вони відрізняються за мас­штабами, обсягом розв'язуваних питань, мірою складності.

У міжнародних відносинах є проблеми, які зачіпають інтереси й потреби всіх держав і народів, — глобальні проблеми сучасності. До них, зокрема, належать проблеми: запобігання ядерної війни, роззбро­єння, мирного розв'язання збройних конфліктів; боротьби з міжнарод­ним тероризмом; подолання економічної і культурної відсталості на­родів; пошуку шляхів розв'язання світової енергетичної, сировинної та продовольчої криз; оптималізації демографічної ситуації, особливо у країнах, що розвиваються; соціально-екологічні проблеми, зумовлені подальшим погіршенням природного середовища проживання людей; проблеми людини, у тому числі забезпечення її прав і свобод, ліквіда­цію голоду, епідемічних і важких захворювань тощо. Для визначення таких проблем, розроблення стратегії і тактики їх розв'язання необ­хідні об'єднання зусиль усіх держав і народів та створення відповід­них міжнародних інститутів. Провідними міжнародними організація­ми, здатними розв'язувати проблеми на глобальному рівні, є передусім ООН та її спеціалізовані установи.

Глобальний рівень міжнародних відносин, за всієї його значущості, не в змозі врахувати всю багатоманітність і складність суспільного життя. Тому виокремлюється регіональний рівень міжнародних відно­син, який ураховує політичні, економічні, соціальні, культурні та інші особливості того чи іншого регіону. Суб'єктами відносин на цьому рівні є держави та різноманітні міжнародні організації регіонального масштабу.

Найпоширенішим є двосторонній рівень міжнародних відносин, який характеризується наявністю двосторонніх зв'язків між держава­ми. Пріоритет у міжнародних відносинах на цьому рівні мають інтере­си окремих конкретних держав. Політика у сфері двосторонніх відно­син Грунтується на принципах, розроблених ООН.