3. СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС

магниевый скраб beletage

поняття світового політичного ПРОЦЕСУ

Функціональний аспект міжнародних політичних відносин розкри­ває поняття світового політичного процесу. У політологічній літерату­рі поняття політичний процес використовується досить широко. Здебі­льшого ним позначають сукупну діяльність усіх суб'єктів політичних відносин у межах політичної системи суспільства і тим самим пов'язують із внутрішньодержавними політичними відносинами. Од­нак зовнішні чинники, міжнародна обстановка також мають значний, а іноді й вирішальний вплив на політичне життя тієї чи іншої держави. У зв'язку із цим постає потреба в такому понятті, яке в узагальненому вигляді позначало б політичні явища і процеси, що відбуваються на міжнародній арені, у відносинах між державами та їх різноманітними об'єднаннями і впливають на внутрішньодержавне політичне життя. Таким у політології є поняття світовий політичний процес.

Світовий політичний процес — це сукупність дій та взаємовід­носин суб'єктів політики на міжнародній арені. Поняття світовий політичний процес і міжнародні політичні відносини тісно взаємо­пов'язані, оскільки позначають в основному ту саму політичну реаль­ність, але в різних аспектах. Коли йдеться про міжнародні політичні відносини, акцент робиться на суб'єктах цих відносин — державах, міжнародних організаціях, міжнародних рухах. Коли йдеться про сві­товий політичний процес, то маються на увазі функціональний аспект міжнародних відносин, дії цих суб'єктів на міжнародній арені. У ши­ршому значенні до світового політичного процесу долучають і ті наці­ональні чи внутрішньодержавні політичні явища і процеси, які мають міжнародне значення.

За висловом Р. Арона, міжнародні відносини є тим «природним станом» людства, який Т. Гоббс характеризував як «війну всіх проти всіх». Усі учасники міжнародних відносин є формально рівними. У цих відносинах немає місця монополії на відкритий примус і наси­льство, яку має держава всередині країни. Кожний учасник міжнарод­них відносин у своїх діях виходить передусім із власних інтересів, од­нак він має враховувати інтереси інших та їхню часто непередбачува- ну поведінку. Ця непередбачуваність зумовлюється відмінностями не лише в соціально-політичному устрої держав, а й у їхніх культурних традиціях, особливостях історичного розвитку, національному складі, домінуючих релігійних системах тощо.

Сучасний період розвитку міжнародних відносин можна охарак­теризувати як перехідний від «природного стану», «війни всіх проти всіх» до віднайдення певного консенсусу, побудови міжнародного співтовариства на основі спільно визнаних засобів регулювання та єдиних норм міжнародного життя, що базуються на спільних, зага­льнолюдських цінностях. Відбувається інтернаціоналізація економі­чного, політичного й культурного життя окремих держав, яка сприяє виробленню спільних основ поведінки суб'єктів міжнародних відно­син і є визначальною щодо змісту сучасного світового політичного процесу.

У вивченні міжнародних відносин і світового політичного процесу політологія головну увагу зосереджує на теоретичних, концептуальних засадах, а не на їхньому конкретному змісті. Є кілька концепцій, які по-різному трактують особливості міжнародних відносин і основний зміст світового політичного процесу на різних етапах суспільно- історичного розвитку. Основними з них є марксистська, геополітичні, політичного реалізму і модерністські.

МАРКСИСТСЬКА КоНЦЕПЦІЯ

світового політичного пРоЦЕсУ

Марксистська концепція світового політичного процесу Грунтуєть­ся на формаційному підході у розумінні суспільно-історичного розви­тку. Відповідно до нього процес суспільно-історичного розвитку є по­слідовною зміною п'яти суспільно-економічних формацій: первісно­общинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної і комуністич­ної. Засобом переходу від однієї формації до іншої є соціальна рево­люція.

Згідно з ленінською теорією імперіалізму, на межі ХІХ-ХХ ст. ка­піталізм переріс у вищу й останню стадію свого розвитку — імперіа­лізм. На цій стадії до краю загострюються як соціальні суперечності всередині імперіалістичних держав, так і суперечності між самими державами та їх групами. У результаті складаються внутрішні переду­мови для соціалістичних революцій як засобу переходу від капіталізму до соціалізму (нижчої фази комуністичної суспільно-економічної фо­рмації). Загострення суперечностей між імперіалістичними державами внаслідок їх боротьби за ринки збуту, джерела сировини, сфери впли­ву, переділ уже поділеного між ними світу призводить до виникнення світових війн. Як наслідок розпочинається нова історична епоха, що постає як епоха імперіалізму, війн і пролетарських революцій. Основ­ним змістом цієї епохи є революційний перехід від капіталізму до со­ціалізму.

Відповідно до ленінського вчення про імперіалізм і соціалістичну революцію світовий політичний процес постає як світовий революцій­ний процес — процес революційного переходу від капіталізму до со­ціалізму у всесвітньому масштабі. Головними рушійними силами цьо­го процесу визнавались світова система соціалізму, робітничий клас капіталістичних країн і національно-визвольний рух, а головною супе­речністю епохи — суперечність між капіталізмом і соціалізмом як сві­товими системами. Зазначена суперечність стала визначальною і в міжнародних відносинах, основним змістом яких мало бути протибор­ство двох суспільних систем у всіх сферах — економічній, політичній, воєнній, ідеологічній.

Концепція світового революційного процесу виступала теоретич­ною основою зовнішньої політики СРСР та його союзників, насампе­ред по Організації Варшавського договору. Ставка в ній робилась на протиборство з капіталістичними державами, передусім США та їхні­ми союзниками по НАТО. Надавалась всебічна, у тому числі й війсь­кова, підтримка національно-визвольній боротьбі як одній із «револю­ційних сил» сучасності. Наявність у СРСР і США величезних арсена­лів ядерної зброї робила протиборство двох світових систем особливо небезпечним. Світ балансував на грані термоядерної війни. Величезні матеріальні засоби відволікались СРСР для підтримки соціалістичних держав і країн «соціалістичної орієнтації».

Небезпека нової світової, на цей раз термоядерної, війни примуси­ла керівників СРСР висунути ідею мирного співіснування двох світо­вих соціально-економічних систем, переходу від воєнного протисто­яння і конфронтації до мирного суперництва в економічній сфері. Од­нак мирне співіснування не поширювалося на національно-визвольний рух і боротьбу робітничого класу в капіталістичних країнах, що слугу­вало виправданням підтримки СРСР цих «революційних сил», у тому числі через комуністичні партії.

Завершенням еволюції теорії світового революційного процесу бу­ло висунення М. Горбачовим ідеї нового політичного мислення, яка, виходячи з існування реальної загрози знищення людства у світовій ракетно-ядерній війні, передбачала спільну для всіх держав відмову від застосування сили чи погрози силою у сфері міжнародних відно­син, перехід до правових, договірних стосунків між усіма державами світу.

Марксистська концепція світового революційного процесу певною мірою відображала реальні процеси розвитку міжнародних відносин у XX ст., хоча відбувалось це у вкрай ідеологізованій формі. Ознайом­лення з нею допомагає зрозуміти зовнішню політику СРСР та його союзників. Розпад світової системи соціалізму й самого СРСР позба­вили цю концепцію сенсу і зробили її надбанням історії.