ГЕОПОЛІТИЧНІ КОНЦЕПЦІЇ

магниевый скраб beletage

Значний вплив на зовнішню політику держав і розвиток міжнарод­них відносин у першій половині XX ст. справили геополітичні конце­пції. Термін геополітика (від грец. geo — земля + політика) до науко­вого й політичного вжитку ввів шведський соціолог і політичний діяч Рудольф Челлен (1864-1922). Головна ідея різних геополітичних концепцій — зв'язок політики держав, особливо зовнішньої, з особли­востями їхнього територіально-просторового розташування.

Історично становлення геополітики пов'язано з дослідженням ролі географічного чинника в житті суспільства в започаткованих іще Ш. Монтеск'є концепціях географічного детермінізму, що базувалися на ідеї зумовленості людської діяльності станом та характером навко­лишнього природного середовища. У цих концепціях розглядались особливості впливу просторового розташування країни, розміру її те­риторії, клімату, рельєфу земної поверхні, Грунту, корисних копалин, флори, фауни та інших природних чинників на диференціацію госпо­дарської діяльності, темпи зростання продуктивних сил, тенденції роз­витку культурного життя, типи соціальної організації та особливості політичного ладу.

Спираючись на концепції географічного детермінізму, німецько- американський учений-географ Хелфорд Маккіндер (1861-1941) у статті з характерною назвою «Географічна вісь історії» (1904) висунув ідею про фіксований поділ світу на окремі зони, кожна з яких відіграє в історії певну роль. Стрижневою тезою його концепції було твер­дження про існування так званого хартленду (від англ. heart — серце і land — земля) — «серединної землі», яка має особливе значення в іс­торії.

Х. Маккіндер дійшов висновку, що глибинна суть міжнародних відносин протягом усієї світової історії полягає у протистоянні «сере­динної землі» і навколишніх земель. Неперервний тиск «серединної землі» на зовнішні кордони призводить до залежності долі Європи і світу від процесів, що відбуваються в Євразії. Цей тиск породжує за­грозу світовій демократії і свободі країн, представлених прикордон­ними землями, насамперед англосаксонського світу, у разі поєднання безмежних ресурсів Євразії з інтелектуальними та організаційними ресурсами країн оточення. Найбільш вірогідним і катастрофічним, за Х. Маккіндером, міг би бути союз Росії та Німеччини.

Дещо пізніше, у 1919 р., Х. Маккіндер дійшов висновку, що майбу­тня доля світу вирішуватиметься у Східній Європі, яка і є «середин­ною землею» Євразії. Той, хто володітиме Східною Європою як харт- лендом Євразії, керуватиме і «світовим островом» Європи, Азії та Аф­рики. А той, хто управлятиме «світовим островом», керуватиме всім світом. Х. Маккіндер стверджував, що зіткнення Росії й Німеччини в цьому регіоні планети в боротьбі за світову гегемонію є неминучим і матиме катастрофічні наслідки для людства.

«Світовому острову», за Х. Маккіндером, протистоїть «острівний комплекс» (Велика Британія, Америка, Австралія та Океанія), що веде постійну облогу «серединної землі». Найкращим способом розв'язан­ня цієї проблеми глобального протистояння було б створення компле­ксу незалежних держав між Німеччиною та Росією, які, спираючись на підтримку держав «острівного комплексу», не допускали б ні союзу, ні зіткнення між цими державами.

Концепція Х. Маккіндера у своєрідній формі відображала реальні процеси розвитку світового політичного процесу, міжнародних відно­син у перші десятиліття XX ст. У період між двома світовими війнами геополітика переживає пік своєї популярності. Оперуючи такими чин­никами, як територія, народ, господарство, суспільство, держава, гео­політика в цей час намагається знайти таку оптимальну формулу, яка могла б орієнтувати держави й народи в багатоманітності світової по­літики. Дослідження з проблем геополітики особливо активізувались у Німеччині, де група вчених під керівництвом К. Хаусхофера висунула ідею «життєвого простору», яка була використана німецьким фашиз­мом для виправдання агресії в 30-ті рр. і розв'язання Другої світової війни.

Після Другої світової війни теорія геополітики поширюється у США, Японії, скандинавських країнах, а в 50-ті рр. знову стає популя­рною в Німеччині. Геополітику стали розуміти у двох значеннях: як територіально-просторово зумовлену стратегію у вирішенні конкрет­них зовнішньополітичних та військово-стратегічних завдань і як полі­тичну географію, що досліджує районування політичних процесів ре­гіонального і глобального рівнів.

Теорія геополітики є своєрідним інструментом аналізу взаємодії держав на міжнародній арені. Досліджуючи роль географічного чин­ника в політиці держав, геополітичні концепції сприяють науковому пізнанню світового політичного процесу, міжнародних відносин. Од­нак вони абсолютизують роль цього чинника. Більшість сучасних по­літологів визнають значну роль географічного чинника в політиці держав, але не вважають його вирішальним і пов'язують із дією інших чинників, таких як рівень розвитку суспільства, характер державно- політичного устрою, національні інтереси, політичні та економічні пріоритети тощо.