ФАШИЗМ

магниевый скраб beletage

Фашизм (від лат. fasio, італ. fascismo — пучок, зв'язка, об'єднан­ня) — це правоекстремістський політичний рух, який виник у країнах Західної Європи після Першої світової війни й перемоги Жовтневої революції в Росії. Спочатку такі організації й рухи виникли в Італії й Німеччині. Першу фашистську організацію під назвою «Фашіо ді ком- баттіменто» («Союз боротьби») створив 1919 p. лідер італійських фа­шистів Беніто Муссоліні (1883-1945). Від назви цієї організації і пішла назва «фашист», яка швидко поширилась у всьому світі. У 20- 30-х рр. фашисти прийшли до влади в Італії, Німеччині, Румунії, Угор­щині та деяких інших країнах.

Спершу фашизм проголошував антимонополістичні й соціалістич­ні гасла. Використовуючи невдоволення суспільства масовим безро­біттям та інфляцією, він знаходив своїх прихильників у середовищі міської дрібної буржуазії, селянства й частини робітників. У Німеччи­ні, де фашизм набув найбільшого впливу, він спекулював також на уражених Версальським мирним договором національних почуттях мас. Згодом фашистський рух іде на угоду з монополістичним капіта­лом, який, прагнучи використати його для придушення революційних виступів трудящих мас, допоміг фашистам прийти до влади.

Ідеологія фашизму — це войовничий антидемократизм і антико- мунізм, расизм і шовінізм. В її основі лежать ідеї соціал-дарвінізму щодо боротьби видів і рас. Особливе місце в ідеології фашизму посі­дає концепція нації як вищої і вічної реальності, заснованої на спіль­ності крові. Звідси постає завдання збереження чистоти крові й раси. У фашистському суспільстві «вищі» нації мали панувати над «нижчи­ми». У сфері зовнішньої політики ця теорія расової зверхності слугу­вала обґрунтуванням політики імперіалістичних загарбань і понево­лення інших народів. Здійснення імперських планів покладалось на сильну армію, здатну забезпечити тотальне знищення противника й колонізацію захоплених земель.

Політичною формою фашистської держави є тоталітаризм. Держа­ва проголошується відповідальною за індивідуальні долі як фізично, так і духовно. Вона покликана нещадно класти край будь-яким пося­ганням на єдність нації. Фашизм проповідував необхідність сильної влади, заснованої на політичному пануванні авторитарної партії, яка забезпечує тотальний контроль над особою і всім суспільством. Необ­хідною умовою політичного панування визнається культ вождя.

Фашизм рішуче відкидає класову боротьбу, яка суперечить ідеї єднос­ті нації, виступає за інтеграцію класів у расове або корпоративне співто­вариство. Прийшовши до влади, фашисти заборонили робітничі партії, страйки та інші форми й засоби захисту трудящими своїх інтересів.

Створивши тоталітарні терористичні режими, фашизм знищив усі демократичні свободи та інститути. Відбулась мілітаризація всіх сфер суспільного життя, а контроль над суспільством здійснювався за до­помогою не лише державних структур, а й партійних воєнізованих формувань. Державне й партійне насильство стало нормою життя. Во­но виявилось у переслідуванні та фізичному знищенні інакомислячих, а в роки Другої світової війни — у створенні гітлерівських таборів смерті, геноциді, масових злочинах проти людськості.

Фашизм відіграв вирішальну роль у розв'язанні Другої світової війни, у якій зазнав нищівної військової і морально-політичної пораз­ки. Та ця поразка не поклала край фашизму. Невдовзі по закінченні війни в деяких західних державах — ФРН, Італії, США, Великій Бри­танії, Франції — він почав відроджуватися вже як неофашизм. Остан­ній проповідує ті самі ідеологічні й політичні погляди, що й фашизм, спирається на ту саму соціальну базу — верстви, витіснені ходом сус­пільного розвитку на узбіччя життя, маргіналів. Саме вони легко сприймають екстремістські заклики неофашистів і поповнюють лави їхніх організацій.