ТРОЦЬКІЗМ

магниевый скраб beletage

Поряд з анархізмом певного поширення в робітничому русі набув троцькізм — ідейно-політична доктрина, названа іменем її головного теоретика Льва Давидовича Троцького (Бронштейна) (1879— 1940).

Троцькізм виник на початку XX ст. в російському робітничому русі як критика ленінської концепції революції і пролетарської дер­жави. Основу його ідеології і політичної практики становить теорія так званої перманентної (неперервної) революції. Сутність цієї рево­люції полягала не в завоюванні влади робітничим класом і переході до будівництва соціалізму в окремій країні, а в постійному поглиб­ленні революційних змін аж до здійснення соціалістичної революції у світовому масштабі. Початок революції в окремій країні має бути початком її перенесення в інші країни. Експорт революції призведе до початку світової революції. Перемога революції в окремій країні неможлива, бо революція спричинить інтервенцію проти неї капіта­лістичних держав.

Теорія перманентної революції Л. Троцького суперечила теорії ре­волюції В. Леніна, який обґрунтовував можливість перемоги її спершу в одній окремо взятій країні. Це викликало гостру ідейну й політичну боротьбу між ними. Відрізнялись погляди троцькістів і ленінців також на роль політичної партії в побудові соціалізму, принципи його орга­нізації. Партійне керівництво Л. Троцький розумів як диктатуру побу­дованого за зразком військового керівництва партійного апарату, який підкоряє собі все суспільство на казармових принципах. Економіка є повністю одержавленою, управляється державою на командних заса­дах. Робітничий клас, інші класи і верстви трудящих виступають суб'єктами виробництва, а не володіння й господарювання.

Після смерті Л. Троцького настав новий — неотроцькістський етап в еволюції троцькізму. Діяльність неотроцькістських об'єднань також ґрунтується на теорії перманентної революції. Проте наголос при цьо­му робиться вже не на одномоментному характері революції, а на її багатоетапності.

Неотроцькізм активізувався в 90-х рр. XX ст. у зв'язку з розпадом світової системи соціалізму і СРСР. Неотроцькісти вважають, що цей розпад підтверджує головну тезу теорії перманентної революції про можливість побудови соціалізму лише у всесвітньому масштабі. їхні ідеологи стверджують, що в СРСР і країнах Східної Європи зазнав краху не соціалізм, а «державно-бюрократичний капіталізм». Більш реалістичними стали погляди неотроцькістів на проблеми війни і ми­ру. Проте, як і раніше, вони рішуче виступають проти капіталізму і «міжнародного імперіалізму».