взаємовплив політичних ідеологій

Різні ідейно-політичні доктрини не існують у так би мовити чисто­му вигляді. Вони взаємодіють у реальних ідеологічних і політичних процесах, впливають одна на одну, нерідко запозичуючи одна в одної ті чи інші ідеї або практичні політичні настанови. Розгляд еволюції основних ідейно-політичних доктрин дає можливість зробити висно­вок про їх взаємне зближення щодо розуміння закономірностей суспі­льного розвитку, принципів і форм організації суспільного життя, міс­ця і ролі держави в суспільстві, відносин між особою, суспільством і державою.

Так, у XX ст. відбулось суттєве зближення лібералізму й соціал- демократизму. Ліберали, урешті-решт, визнали необхідність втручан­ня держави в економічні й соціальні відносини. Саме завдяки держав­ному втручанню вдається уникати гострих кризових явищ в економіці західних країн. В ідеологію лібералізму увійшли соціал-демократичні ідеї соціальної захищеності і справедливості, які передбачають пере­розподіл доходів від багатих на користь незаможних. Ліберали визна­ли, що держава повинна бути не лише правовою, а й соціальною — дбати про добробут усіх громадян.

Водночас із соціалістичної ідеології соціал-демократів поступово зникали твердження про неприйнятність приватної власності й ринко­вої конкуренції, що зближує її з лібералізмом і консерватизмом.

Відбулося також зближення консерватизму й лібералізму. Сучас­них консерваторів не без підстав називають неолібералами. Неоконсе- рватизм виник як реакція на надмірне, на думку консерваторів, змі­щення лібералізму в бік соціалізму, як прагнення зберегти в економіці позиції класичного лібералізму.

Виступаючи проти соціалізму й комунізму, консерватори все ж таки вимушені зважати на об'єктивну тенденцію до соціалізації, вносити коре­ктиви у здійснювану ними соціальну політику. Зрештою, й комуністи не лише відмовилися від ідеї насильницького захоплення влади, а й визнали допустимість у суспільстві приватної власності, ринкових відносин.

Задля об'єктивності потрібно визнати, що комунізм, попри його ни­нішню ідейну кризу та крах головних носіїв — комуністичних режимів колишніх соціалістичних країн, залишається впливовою політичною течі­єю, у тому числі в самих цих країнах. Привабливість комуністичного вчення полягає передусім у його головній ідеї — ідеї соціальної рівності, яка була, є і залишиться актуальною протягом усієї історії людства.

Не можна не визнати і так би мовити цивілізаторської місії комуні­зму й реального соціалізму щодо капіталізму. За своєю природою ка­піталізм, особливо періоду первинного нагромадження капіталу і віль­ної конкуренції, є жорстоким суспільством, яке ставить людей в умови боротьби за виживання, і своїми соціальними надбаннями він значною мірою завдячує прикладові реального соціалізму. Саме цю, жорстоку, природу капіталізму абсолютизує непримиренний борець із ним — троцькізм, який не враховує його трансформації і реальних соціальних досягнень.

Нарешті, не випадковими ідейно-політичними доктринами є фа­шизм та анархізм. За своєю сутністю держава є органом примусу, який постійно проявляє тенденцію до підпорядкування собі всіх сфер і сто­рін суспільного життя, а нерідко, особливо за тоталітарних та автори­тарних політичних режимів, відверто зловживає своєю примусовою функцією. Анархізм є крайньою формою протесту проти примусової сутності держави. Концепції правової держави і громадянського сус­пільства, як відомо, також спрямовані на обмеження свавілля держави. Що стосується фашизму, то він є породженням глибокої і затяжної суспільної кризи, результатом приниження національної гідності на­роду. Сумні уроки, які дав людству фашизм, постійно потрібно врахо­вувати всім політикам.

Об'єктивною основою зближення політичних ідеологій є закономі­рності суспільного розвитку, дія яких зумовлює формування суспільс­тва з певними, найбільш оптимальними для конкретного етапу істори­чного розвитку, економічними, соціальними й політичними засадами. На сучасному етапі суспільного розвитку характерними для цього сус­пільства є: багатоукладна економіка, що включає приватну, державну і змішану форми власності; поєднання планових і ринкових механізмів регулювання суспільного виробництва; плюралістична політична сис­тема; парламентська демократія; забезпечення основних соціально- економічних і політичних прав громадян. Найповніше ці засади втіле­ні в державі, яка дістала назву соціальної і на яку, зрештою, мають бути зорієнтовані всі ідейно-політичні доктрини і течії.