вчення фоми аквінського про державу

магниевый скраб beletage

Вершини своєї могутності і впливу римо-католицька церква, папс­тво досягли у XIII ст. Тоді ж завершилось створення системи схолас­тики — релігійної філософії католицизму, спрямованої на виправдан­ня постулатів віри раціональними, формально-логічними засобами. У створенні цієї філософії велику роль відіграв домініканський монах, учений-богослов Фома Аквінський (Аквінат) (1225-1274), який намагався пристосувати вчення Арістотеля для обґрунтування католи­цьких догматів. Його політичні погляди викладені головним чином у працях «Про панування владик» (1265-1266) і «Сума теології» (1266­1274).

Наслідуючи Арістотеля, Фома Аквінський вважав, що людина за своєю природою є політичною істотою. Поодинці люди не можуть задовольнити свої потреби, у них від природи закладене прагнення об'єднатися і жити в державі. Із цієї природної причини й виникає держава як політична спіль­нота людей. Метою державності є спільне благо, забезпечення умов для гідного життя. Здійснення зазначеної мети, на думку мислителя, передбачає збереження феодально-станової ієрархії, привілейованого становища мож­новладців і багатіїв, дотримання всіма встановленого Богом обов'язку під­корятися правителям, які уособлюють собою державу.

Питання походження, сутності й форми держави Фома Аквінський розглядає з позицій і в інтересах католицької церкви. За його тлума­ченням, сутністю влади є такий порядок відносин панування і підко­рення, за якого воля осіб із верхівки суспільної ієрархії керує нижчими верствами суспільства. Оскільки такий порядок заведений Богом, то влада має божественний характер. Саме в цьому сенсі теолог тлума­чить вислів апостола Павла про те, що «всяка влада від Бога».

Вважаючи владу за її природою благом, Фома Аквінський, однак, застерігає, що конкретні форми і способи її походження і здійснення можуть виявитися й недосконалими, несправедливими. Правитель може бути узурпатором влади, тираном, дбати лише про себе. Наскі­льки дії правителя відхиляються від волі Божої, суперечать вимогам моралі та інтересам церкви, настільки, на його думку, піддані мають право чинити цим діям опір. Оскільки тиран опікується лише власною, а не спільною користю, нехтує закони і справедливість, народ може повстати проти нього. Проте остаточне судження про законність похо­дження й використання влади і припустимість боротьби з нею нале­жить церкві. Цим самим обґрунтовується право церкви на втручання у світські, державні справи.

Серед форм державного правління Фома Аквінський розрізняє мо­нархію, аристократію і тиранію, різновидом якої є демократія. Перева­гу він віддає монархії, бо її влаштування нагадує як створення світу взагалі, заснованого і керованого одним Богом, так і людський орга­нізм, різні частини якого об'єднуються і спрямовуються одним розу­мом. Крім того, на його думку, історичний досвід свідчить про стабі­льність та успіхи саме тих держав, де владарювали не багато людей, а одна особа. Теолог розрізняв два різновиди монархії: абсолютну і по­літичну. Симпатії його були на боці другої, у якій влада правителів залежить від закону і не виходить за його межі.

Римо-католицька церква високо оцінила вчення Фоми Аквінського, яке дістало назву «томізм» (від лат. Thomas — Фома), проголосивши його автора святим і присвоївши йому титул «доктора ангельського».