учення жана бодена про державу

Феодальна роздрібненість і міжконфесійна релігійна ворожнеча га­льмували становлення в Західній Європі сильних централізованих дер­жав. У боротьбі за формування такої держави у Франції в останній тре­тині XVI ст. з'явилося вчення видатного політичного мислителя Жана Бодена (1530-1596). Погляди на державу, шляхи й методи зміцнення централізованої монархічної влади він виклав головним чином у праці «Шість книг про республіку» (1576), назва якої не суперечить змістові, бо під «республікою» автор мав на увазі державу взагалі.

Ж. Боден визначає державу як управління спільним у множинності сімей, яке здійснюється суверенною державою на основі права. Осере­дком держави у нього виступає сім'я (домогосподарство). За своїм статусом її глава є прообразом і відображенням державної влади. Держава як організація виникає внаслідок угоди, і вища її мета полягає не в забезпеченні зовнішнього благоденства людей, а в тому, щоб, га­рантуючи мир у спільноті й захищаючи її від зовнішнього нападу, пік­луватися про істинне щастя індивідів. Не повинно бути жодних при­чин для виступів проти держави, бо вона суверенна.

Розроблення теорії державного суверенітету є найвагомішим внеском Ж. Бодена в розвиток політичної думки. Суверенітет він розуміє як абсо­лютну, постійну й неподільну владу. Абсолютність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада не знатиме жодних обмежень для виявів своєї могутності. Постійність суверенітету буде тоді, коли суверенна влада іс­нуватиме незмінно тривалий час. Неподільність суверенної влади прояв­ляється в тому, що вона ні з ким не ділить своїх прерогатив, не може бути жодних органів, які стояли б над або поряд з нею. Ж. Боден виокремлює такі п'ять основних ознак суверенітету: видання законів, обов'язкових для всіх; вирішення питань війни і миру; призначення посадових осіб; дія як суду в останній інстанції; винесення помилування.

Проте Боден не вважає суверенітет державної влади абсолютно необ­меженим. Він є абсолютним лише у сфері функціонування державної вла­ди і не поширюється на відносини, зумовлені божественними і природни­ми законами, приватною власністю. А тому держава не повинна втручати­ся у справи сім'ї, порушувати принцип віротерпимості, особливо збирати податки з підданих без їхньої згоди і всупереч волі власників. Правитель, який посягає на приватну власність, втручається в сім'ю, нехтує природ­ними й божественними законами, є тираном і заслуговує на смерть.

Розглядаючи різні форми державного правління, Ж. Боден віддає перевагу суверенній, тобто абсолютній, монархії. На його думку, вона є найприроднішою з усіх форм. Подібно до того, як у Всесвіті над усім панує Бог, а на небі — Сонце, так і в людської спільноти має бути один правитель. Проте це зовсім не означає категоричного заперечення мислителем окремих елементів аристократичного й де­мократичного правління за умов монархії. Аристократичні елементи можливі, зокрема, тоді, коли правитель призначає на посади лише знатних і багатих. Демократичні елементи з'являються в державному управлінні в разі відкриття монархом доступу до посад практично всім вільним і розумним індивідам. Найкращою, за Ж. Боденом, є така держава, у якій суверенітет належить монархові, а управління має аристократичний і демократичний характер. Таку державу він називає королівською монархією.

Таким чином, доводячи необхідність державного суверенітету, си­льної монархічної влади, Ж. Боден водночас визначав межі діяльності державної влади.