політичні вчення в АНГЛІЇ

магниевый скраб beletage

На відміну від Б. Спінози видатний англійський філософ Томас Гоббс (1588-1679) ідеї природного права і суспільного договору ви­користовував для захисту абсолютної монархії і засудження револю­цій. Найвідомішою його працею із цього питання є «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної і громадянської» (1651).

Т. Гоббс вважав, що всі люди були створені рівними щодо фізич­них і розумових здібностей і мали на все однакові права. Та оскільки людина за своєю природою є істотою егоїстичною, жадібною і често­любною, то в додержавному стані панував принцип «людина людині — вовк» і велася «війна всіх проти всіх». Водночас людям властиві страх смерті та інстинкт самозбереження, які домінують над іншими пристрастями, а також природний розум, тобто здатність кожного тве­резо міркувати про позитивні й негативні наслідки своїх дій. Це спо­нукає людей до пошуку шляхів самозбереження. За взаємною домов­леністю люди довіряють одній особі (окремій людині чи зібранню) верховну владу над собою. Цією особою є держава, яка використовує силу й засоби всіх людей так, як вона вважає необхідним заради миру і спільного захисту. Носій такої верховної влади є сувереном, усі інші виступають його підданими.

Таким чином, за Гоббсом, держава створюється людьми для того, щоб за її допомогою покінчити з «війною всіх проти всіх», позбутися страху незахищеності й постійної загрози насильницької смерті. Укла­вши одного разу суспільний договір і перейшовши до громадянського стану, люди втрачають можливість змінити обрану форму правління, звільнитися з-під дії верховної влади і не можуть вести боротьбу про­ти неї за винятком тих випадків, коли існує загроза самому їхньому існуванню. Захист власного життя спирається на закон самозбережен­ня, який є найвищим законом усієї природи й не може порушуватися навіть державою.

Повноваження верховної влади стосовно підданих необмежені, причому її носій — суверен — жодним договором із народом не пов'язаний і тому не несе перед ним відповідальності. Суверен сам видає й скасовує закони, оголошує війну та укладає мир, призначає всіх посадових осіб тощо. Його прерогативи неподільні й нікому не передаються. Гоббс вважав, що поділ влади веде до руйнування дер­жави, оскільки розділені влади взаємно знищують одна одну. Він ро­зумів, що обґрунтовує і можливість тиранічного використання такої необмеженої і безконтрольної влади держави, але віддавав їй перевагу перед зіткненням приватних інтересів і суспільними конфліктами.

Обґрунтовуючи необмежену владу держави, мислитель вважав можливими лише три форми її здійснення: монархію, демократію та аристократію. Відрізняються вони не за сутністю верховної влади, а за мірою придатності для здійснення тієї мети, задля якої були встанов­лені. Симпатії мислителя на боці монархії, бо вона, на його думку, краще від інших форм правління відображає і реалізує абсолютний характер влади держави.

Класовий компроміс буржуазії з дворянством, який увійшов в історію під назвою «славної революції» 1688 p., становлення в Англії конституційної монархії знайшли своє теоретичне обґрун­тування в політичному вченні видатного англійського філософа Джона Локка (1632-1704), насамперед у його праці «Два тракта­ти про правління» (1690).

Дж. Локк не тільки сприйняв і збагатив ідеї природного права, сус­пільного договору, народного суверенітету, невід'ємних свобод особи, законності опору тиранові тощо, а й інтегрував їх у цілісне політичне вчення — класичний лібералізм.

За Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у при­родному стані, де не було «війни всіх проти всіх». Люди вільно розпоряджалися собою і своєю власністю. Однак у природному стані не було органів, які безпристрасно вирішували б спори між людьми, здійснювали належне покарання винних у порушенні при­родних законів. З метою належного забезпечення природних прав, рівності й свободи, захисту особи і власності люди погодились утворити державу, яка, на його думку, є сукупністю людей, що об'єдналися в єдине ціле під захистом ними ж установленого зага­льного закону і створили судову інстанцію, уповноважену владну­вати конфлікти між ними і карати злочинців. Від інших форм об'єднань людей держава відрізняється тим, що втілює політичну владу, тобто право створювати закони з метою регулювання відно­син власності й застосовувати силу об'єднання для виконання цих законів і захисту держави від зовнішнього нападу.

Утворюючи державу добровільно, люди передають їй лише части­ну своїх природних прав і свобод, залишаючи за собою передусім пра­во на життя й володіння майном, свободу і рівність. Це невід'ємні природні права людини, які не можуть бути відчужені на чию б то не було користь. Держава отримує від людей рівно стільки влади, скільки необхідно й достатньо для досягнення головної мети політичного співтовариства — створення умов для того, щоб усі й кожен могли забезпечувати свої громадянські інтереси, насамперед щодо життя, свободи і власності. Засобами забезпечення досягнення державою цієї мети Дж. Локк вважав законність, поділ влади, оптимальну форму правління, право народу на опір свавіллю влади та ін.

У законі мислитель вбачав першу державотворчу ознаку. Під законом він розумів не будь-який припис держави, а лише той її акт, що вказує громадянинові таку поведінку, яка відповідає його власним інтересам і слугує загальному благу. Ознаками закону є також стабільність і довготри- валість дії. Закони лише тоді сприяють досягненню головної мети держа­ви, коли їх усі знають і всі виконують, закон є обов'язковим для всіх.

Реалізація головної мети політичного співтовариства, забезпе­чення свободи й дотримання законності, на думку мислителя, вима­гають розмежування владних повноважень держави і поділу їх між різними державними органами. У зв'язку із цим він розрізняє зако­нодавчу, виконавчу і союзну владу. Законодавча влада має належати лише загальнонаціональному представницькому органові — парла­менту, який періодично збирається для прийняття законів, але не втручається в їх виконання. Виконавча влада повинна належати ко­ролю, який керує втіленням законів у життя, призначає міністрів, суддів та інших посадових осіб. Король і кабінет міністрів здійсню­ють також союзну, або федеративну, владу: відають питаннями вій­ни, миру та зносин з іншими державами.

Щоб уникнути узурпації ким-небудь усієї повноти державної влади, Дж. Локк визначає ієрархію видів влади і принципи їх взаємодії. Перше місце він відводить законодавчій владі як найвищій у країні. Інші види вла­ди підпорядковуються їй, але й самі справляють на неї значний вплив. Так, король наділяється правом розпуску парламенту, може накладати вето на закони тощо. По суті, Дж. Локк заклав основи механізму стримувань і про­тиваг різних гілок влади, який після подальшої теоретичної розробки був упроваджений у конституціях США та інших країн.

Дж. Локк приділяв певну увагу також формам державного прав­ління. Він негативно ставився до абсолютної монархії, у якій монарх зазіхає на свободу і власність людей і ніхто не гарантований від пору­шення своїх прав. Симпатії мислителя схилялися до конституційної монархії, яка сформувалася в Англії після 1688 р. Для нього було важ­ливо, щоб будь-яка форма держави виростала із суспільного договору, добровільної згоди людей, охороняла їхні природні права і свободи та дбала про спільне благо.

Заслугою Дж. Локка є також обґрунтування законності опору народу владі, якщо та зазіхає на його природні права і свободи. Суверенітет на­роду він вважав вищим суверенітету створеної ним держави. Якщо біль­шість народу вирішує покласти кінець свавіллю правителів, що порушили суспільний договір, то збройне народне повстання з метою повернути державу на шлях свободи й закону буде цілком правомірним.

Політичне вчення Дж. Локка було найповнішим виявом ідеології ранньобуржуазних революцій, що стала основою класичного лібералі­зму як однієї з основних течій суспільно-політичної думки.