критично-утопічний соціалізм

магниевый скраб beletage

Паралельно з лібералізмом і на противагу йому в передових краї­нах Західної Європи набули подальшого розвитку соціалістичні вчен­ня. У першій половині XIX ст. найвідомішими представниками цього напряму суспільно-політичної думки були А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є та Р. Оуен. Вони були сучасниками вже більш-менш розвиненого капі­талістичного ладу з притаманними йому соціальними суперечностя­ми. Стало очевидним, що Велика французька революція XVIII ст., яка проголосила гуманістичні гасла свободи, рівності й братерства всіх людей, не принесла справжньої свободи трудящим. Супереч­ність між гаслами революції та її фактичними результатами стала вихідним пунктом ґрунтовної критики А. Сен-Сімоном, Ш. Фур'є та Р. Оуеном капіталізму як суспільного ладу, яка була найсильнішою складовою їхніх учень і дала їм відповідну назву. На противагу капі­талізму критично-утопічні соціалісти розробляли проекти суспільст­ва, яке, на їхню думку, не знатиме експлуатації і гноблення й забез­печить кожному індивідові гідне існування.

Заслугою французького соціолога Клода Анрі де Рувруа (Сен- Сімона) (1760-1825) вважаються насамперед визнання ним закономі­рностей суспільного розвитку і віра в неперервний прогрес людства. У працях «Листи женевського мешканця до сучасників» (1802), «Про реорганізацію європейського суспільства» (1814), «Про індустріальну систему» (1821) та інших він доводив, що суспільство закономірно розвивається за висхідною лінією.

А. Сен-Сімон виходив із того, що тогочасне суспільство поділяється на «непродуктивні класи» (феодалів і «посередницький клас» — юристів, військових, землевласників-рантьє) і «промисловий клас» (промисловців, торговців, банкірів, селян, ремісників, робітників, учених, митців). Цей поділ шляхом усунення «непродуктивних класів» буде подолано у проце­сі суспільного розвитку. Рухаючись уперед до свого досконалого стану — «золотого віку», суспільство проходить три стадії: теологічну, метафізич­ну і позитивну. На першій стадії — в античному і феодальному суспільст­вах — панують релігійні уявлення. Друга стадія, яка охоплює період роз­паду феодалізму, що завершився Французькою революцією, характеризу­ється переважанням абстрактних філософських ідей. Третя стадія позна­чається переважанням позитивної науки; тут сформується справедлива суспільно-промислова система, яка забезпечить «найбільші вигоди для найбільшої кількості людей».

Вирішальним рушієм суспільного розвитку А. Сен-Сімон вважав прогрес знань, науки і техніки, а на їхній основі — виробництва. Якщо на першій стадії в суспільстві панують священики і феодали, на другій — юристи і філософи, то на третій — вчені й промисловці. У новому суспільстві керована ними держава буде прагнути, максимально ско­рочуючи непродуктивні витрати, зосереджувати ресурси на наданні роботи всім здоровим людям з метою забезпечення їхнього фізичного існування, а також на поширенні серед них позитивних знань, що сприятиме розвиткові інтелекту.

А. Сен-Сімон заперечував революційний шлях перетворення сус­пільства, яке він пропонував розпочинати із часткових реформ, до яких відносив усунення спадкової знаті, викуп землі в тих власників, які її не обробляли, полегшення становища селян тощо. Після цього потрібно здійснити політичні перетворення: усунути від влади «не­продуктивні класи» й передати керівництво державою в руки талано­витих представників «промислового класу».

Введення на позитивній стадії суспільного розвитку промислової системи не вимагатиме ні усуспільнення власності, ні руйнування традиційних державних структур. Збережуться інститут монарха, уряд, представницькі установи, але вся повнота влади реально зосе­редиться в новоствореному парламенті — Раді промисловців. Еко­номічні й політичні зміни перетворять суспільство в єдину, централі­зовано керовану промислову асоціацію. Остання житиме відповідно до розумно складеного плану комбінованої виробничої діяльності всього суспільства. Планомірна координація зусиль індивідів і соціа­льних груп, жорсткі централізація й дисципліна дадуть можливість із максимальною ефективністю застосувати обов'язкову для всіх працю на благо суспільства.

Зазначені чинники зроблять зайвими забезпечення свободи та осо­бистих прав як цілей суспільної організації. А. Сен-Сімон скептично ставився до ліберальної ідеї індивідуальної свободи. Істинна свобода, вважав він, полягає не в тому, щоб байдикувати в асоціації, а в макси­мально широкому й безперешкодному розвиткові матеріальних і духо­вних здібностей, корисних асоціації.

У промисловій системі відпаде необхідність у багатьох обтяжли­вих для суспільства політичних інститутах. Ця система, за А. Сен- Сімоном, до мінімуму обмежить політичне владарювання і зведе полі­тику, діяльність державних органів головним чином до простого адмі­ністрування — управління речами й виробничими процесами. Держа­ва, отже, перетворюватиметься зі знаряддя управління людьми у зна­ряддя управління речами. Політику у зв'язку із цим мислитель визна­чав як «науку про виробництво», що має за мету встановлення найсп­риятливішого для всіх видів виробництва порядку.

Найсильнішою складовою вчення французького утопічного соціа­ліста Франсуа Марі Шарля Фур'є (1772-1837) є критика тогочасно­го капіталістичного суспільства. У своїх працях він викривав прита­манні цьому суспільству анархію виробництва, безробіття, нестримну конкуренцію, дух наживи, ницість інтересів, гноблення й виродження бідноти, паразитизм рантьє і торговців. Ш. Фур'є показував, що успіхи в розвитку промисловості ведуть не до піднесення добробуту, а до посилення злиденності трудящих, прирікаючи їх на каторжну працю на капіталістичних фабриках. Сучасну йому державу він вважав слу­гою і захисником привілейованих і багатих у боротьбі проти бідних. Держава озброює невелику кількість «бідних рабів» з тим, щоб трима­ти в покорі маси беззбройних бідняків. Демократія в буржуазному су­спільстві наскрізь фальшива, а політичні права і свободи — ілюзорні. Вони нічого не варті без забезпечення права людини на працю.

Різко критикуючи тогочасне капіталістичне суспільство, характе­ризуючи його як «тиранію індивідуальної власності над масою», Ш. Фур'є у працях «Трактат про асоціацію» (1822), «Новий господар­ський соціетарний світ» (1829) та інших протиставляє йому власний проект суспільного устрою. Основу останнього він убачав у фалангах — виробничо-споживчих товариствах, кожне з яких об'єднуватиме близько 1600 осіб: власників, робітників, селян, людей вільних профе­сій тощо. Фаланги успадкують від попереднього суспільства приватну власність, нетрудові доходи, майнову нерівність. Проте форми проми­слової і землеробської праці, розподілу, обслуговування й виховання будуть такими, що призведуть до примноження суспільного багатства, стирання класових антагонізмів, гармонізації інтересів індивіда і коле­ктиву, заможного, дружного і вільного життя.

Особиста свобода кожного є найважливішою умовою існування фаланги. Загальнообов'язкові норми приймаються за згодою всіх чле­нів, тому дотримуються їх свідомо і добровільно. Фаланги є автоном­ними утвореннями. Вони не пов'язані між собою в єдину цілісну сис­тему, але координують свою діяльність. Функції координації виконує центральна влада з її апаратом, яка, проте, не наділена правом втру­чання у внутрішнє життя фаланг. Форма цієї влади не має істотного значення. Політику Ш. Фур'є взагалі вважав безплідним заняттям.

Він, як і А. Сен-Сімон, заперечував революційні методи боротьби за встановлення нового суспільного ладу. Перетворення суспільства, на його думку, відбудеться шляхом реформ. Мислитель вірив, що великі державні діячі, до яких він звертався зі своїми проектами, ознайомившись із ними і переконавшись у перевагах його системи, використають силу державної влади для негайного втілення цієї сис­теми в життя.

Третій представник критично-утопічного соціалізму — англієць Роберт Оуен (1771-1858). Він створював своє вчення в період про­мислової революції в Англії і викликаного нею загострення класових суперечностей.

Центральним у поглядах Р. Оуена є вчення про характер людини. Він виходив з того, що людський характер є продуктом навколишньо­го суспільного середовища. Критикуючи капіталістичне суспільство за його поляризацію на купку багатих і масу бідних, експлуатацію, без­робіття, злиденність трудівників, важкі умови їхньої праці, Р. Оуен доводив, що саме ці та подібні чинники зовнішнього середовища по­роджують невігластво мас, аморалізм, панування духу наживи й нена­висті, відповідають за скалічені всілякими пороками людські долі.

Щоб змінити характер індивідів і їхню поведінку, вважав Р. Оуен, необхідно створити нові, кращі й справедливі умови існування. Голо­вну причину соціальних бід він убачав у приватній власності. Тому існуючий суспільний лад має бути замінений новим, справедливим ладом, заснованим на суспільній власності. Мислитель розробив про­ект нового суспільства, основним осередком якого є невелика трудова комуна. У ній поєднуються колективна промислова й сільськогоспо­дарська праця, виробництво і споживання. Члени комуни мають рівні права та обов'язки, між ними встановлюються відносини взаємодопо­моги. Виявляється колективне піклування про непрацездатних. Вво­диться раціональна й гуманна система навчання і виховання підроста­ючих поколінь тощо. Самоврядні комуни об'єднуються у федерації спочатку в регіональному, а потім і в міжнародному масштабі. Центральна влада як орган насильства із часом стане зайвою, поступи­вшись місцем вільній федерації самоврядних комун.

Проект такої комуни Р. Оуен намагався втілити в життя. Він за­снував кілька комуністичних колоній в Англії і США. Як управитель і співвласник ткацької фабрики у Нью-Ленарку створив на фабриці сприятливі умови для праці й відпочинку робітників. Заперечуючи насильницьку революцію, вважав, що єдиним засобом переходу до нового ладу є сила переконання. У зв'язку із цим він звертався зі своїми проектами до багатьох європейських монархів та американсь­кого президента.