стефан яворський

Стефан Яворський (1658-1722) був українським і російським церковним діячем — митрополитом Муромським і Рязанським, місце- блюстителем патріаршого престолу, очолював Священний Синод. На­вчався і викладав у Києво-Могилянській академії. Відомий також як автор праці «Камінь віри» (1715) і численних проповідей.

Владні відносини в тогочасному російському суспільстві С. Явор- ський уявляв у вигляді своєрідної піраміди, на вершині якої стояв ім­ператор, нижче розташовувались князі та бояри, що перебували на державній службі, за ними — вищі офіцери армії і флоту, нижче — купецтво, духовні чини, у самому низу — простий народ.

Образним було й уявлення С. Яворського про соціально-політичну структуру суспільства. На його думку, як у колісниці є чотири колеса, так і в суспільстві є чотири чини. Перше «колесо», перший чин — ари­стократія: князі, бояри, вельможі, царські радники; друге «колесо» — військові; третє «колесо» — духовенство, а четверте — це «люди про­стонародні»: міщани, купці, художники, ремісники, селяни-землероби. В обох випадках — і з «пірамідою», і з «колісницею» — ідеться про аристократично-мілітаристську державу, де на верхніх владних щаб­лях перебувають царські вельможі, генералітет та офіцерство. Духовна знать, що освячує таку структуру, перебуває на третьому місці.

Суспільно-політичні погляди С. Яворського відображають кризу церко­вно-феодальної ідеології часів петровських перетворень. Як охоронець дер­жави у своїх проповідях він закликав «людей простонародних до смирення та послуху владі». Підтримував заходи Петра І щодо зміцнення держави, створення регулярного війська, розвитку економіки та освіти. Як релігійний діяч С. Яворський водночас обстоював інтереси церкви. Значну увагу приді­ляв актуальній у ті часи проблемі співвідношення світської і духовної влади, держави і церкви. Спершу він дотримувався поширеної в Україні думки про те, що держава і церква є рівноправними. Згодом, уже в Москві, він всіляко домагався невтручання держави у справи церкви. Бачив, що зміцнення дер­жави ставить церкву в залежність від держави, і тому всіляко намагався під­нести авторитет церкви, зміцнити її вплив на суспільне життя. Захищаючи інтереси церкви, він обстоював її владу в духовному житті суспільства, від­крито виступав проти заходів держави з обмеження церковного впливу в суспільному житті, підпорядкування церковних справ світській владі. Він доводив, що «царі більше панують над тілом, ніж над душами людськими. А духовна влада більше піклується душами, ніж тілами».

С. Яворський ставив собі за мету пристосувати російське право­слав'я до нових соціально-політичних умов, що формувалися в Росії під впливом розширення її зв'язків з європейськими державами. Він намагався раціоналізувати православ'я, пристосовуючи деякі його до­гмати до католицизму. У кінці життя відмовився від світського життя й зосередився на етико-гуманістичній проблематиці, що було своєрід­ним протестом проти підпорядкування в Росії церкви державі.