тарас Шевченко

магниевый скраб beletage

Тарас Шевченко (1814-1861) справив великий вплив на політичні погляди членів Кирило-Мефодіївського братства насамперед силою свого поетичного слова. У його творах немає цілісної політичної конце­пції, йдеться про погляди на окремі проблеми державності, соціально- політичних відносин, суспільного ладу в цілому.

Політичний світогляд Т. Шевченка у своєму розвиткові пройшов декілька етапів. Перший позначається романтизмом і певною ідеалі­зацією козацького минулого. Але вже й тоді він намагається з'ясу­вати причини тяжкого становища українського народу. У поемі «Гайдамаки» серед таких причин він називав, зокрема, внутрішній розбрат і чвари.

У другий, найплідніший період творчості, який тривав із часу повернення в Україну після звільнення із кріпацтва й до розгрому Кирило-Мефодіївського братства, Т. Шевченко пристрасно працює над проблемою відсутності єдності українського народу. Він різко засуджує не тільки самодержавство, що було притаманним для всієї його творчості, а й класове розшарування всередині самого україн­ського народу. Зокрема, таврує тих «землячків», які, поїхавши на чужину, повертаються в Україну визискувачами та гнобителями, підручними колонізаторів. Причини рабського становища українсь­кого народу тепер він вбачає не лише в діях зовнішніх сил і внут­рішніх чварах, а й у невідповідності української правлячої еліти — гетьманів і козацької старшини — завданням національного й соці­ального визволення. Оцінює їх поет досить презирливо: «Раби, під­ніжки, грязь Москви, варшавське сміття — ваші пани, ясновельмо­жнії гетьмани». Неприязнь Т. Шевченка до козацької старшини ба­гато в чому зумовлена тим, що вона замість того щоб шукати опори у власному народові, намагалась якнайшвидше знайти собі інозем­ного покровителя. Неоднозначним було ставлення поета й до Б. Хмельницького. Віддаючи належне державотворчій діяльності гетьмана, він не міг простити йому союзу із царем Олексієм Ми­хайловичем: «Отаке-то, мій Богдане, Олексіїв друже, ти все оддав москалеві, а йому й байдуже».

Значне місце в політичних поезіях Т. Шевченка посідає проблема боротьби народів за національне визволення. Сутність колонізаторсь­кої політики царизму глибоко розкрита, зокрема, у поемі «Кавказ». У цьому творі симпатії поета однозначно на боці поневолених кавка­зьких народів.

Різко засуджуючи самодержавство, кріпаччину, соціальне розша­рування, колонізаторство, поет мріяв про утвердження соціальної рів­ності й політичної свободи. Віддаючи перевагу буржуазній республіці перед самодержавством, він, однак, не розглядав її як ідеальний суспі­льний лад, бо і в ній є соціальна нерівність і насильство. Політичним ідеалом Т. Шевченка була демократична республіка — суспільство із самоврядуванням народу, колегіальною формою реалізації влади як гарантією від її сваволі. Вирішальна роль у такому суспільстві мала належати трудівникам, що працюють на своїй землі.

Т. Шевченко не тільки різко засуджував кріпаччину, самодержавс­тво, а й закликав народні маси до його повалення насильницьким, ре­волюційним шляхом: «...вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров'ю волю окропіте!». Він виступав як послідовний революційний демократ, творчість якого справила величезний вплив на боротьбу українського народу за своє соціальне й національне визволення. Не останню роль творчість Т. Шевченка та інших революціонерів- демократів відіграла у скасуванні в Росії у 1861 р. — останньому році життя поета — кріпосного права.