1. ПОНЯТТЯ, СУБ'ЄКТИ І ФУНКЦІЇ ПОЛІТИКИ

походження і сутність політики

Через невизначеність поняття політика розкриття його змісту до­цільно розпочати з етимології цього слова, тобто з пояснення його по­ходження і спорідненості з іншими словами. Слово політика як науко­вий термін відоме завдяки праці давньогрецького філософа Арістотеля «Політика» («Ta politika»), що буквально означає «те, що стосується держави». Воно є похідним від іншого давньогрецького слова — polis, що означає «місто-держава». Стародавня Греція складалась із багатьох міст, які разом із прилеглою до них сільською місцевістю були окре­мими державами — мали чітко визначену територію, населення, орга­ни управління, законодавство тощо. «Політикою» тоді називалось все, що стосувалось такого міста-держави: державні й суспільні справи, мистецтво управління суспільством і державою тощо.

Сама ж політика як певний вид людської діяльності з'явилась зна­чно раніше. Є декілька парадигм — логічних моделей постановки і вирішення пізнавальної проблеми — її походження та сутності. Відпо­відно до однієї з них, на ранніх етапах розвитку суспільство не знало іншої соціальної диференціації, окрім статевовікової та сімейно- родинної. Відсутнім було і протиставлення соціальних інтересів, оскі­льки переважав спільний інтерес, який полягав у тому, щоб вижити в боротьбі за існування зі стихійними силами природи. За цих умов у суспільстві, а точніше, у людській спільноті, яка ще не набула харак­терних для суспільства ознак цивілізованості, у процесі виробництва й розподілу продуктів, організації спільного життя діяли механізми са­морегуляції у вигляді звичаїв, релігійних догматів, міфологічних уяв­лень тощо. Вони природним шляхом регулювали процес задоволення потреб і підтримували цілісність існуючої спільноти.

Із часом поступове ускладнення матеріального виробництва, наро­стання соціальної мобільності, культурний прогрес та інші чинники сприяли посиленню класової, етнічної, виробничо-професійної, тери­торіальної, релігійної диференціації суспільства. Унаслідок цих об'єктивних процесів сформувались специфічні інтереси різноманіт­них соціальних спільнот, між якими стали виникати конфлікти. За цих умов механізми розподілу й обміну продуктів виробництва, якими були звичаї і традиції, догмати релігійної віри та інші регулятори люд­ських відносин, виявились нездатними ефективно регулювати наявні суперечності, погоджувати інтереси, субординувати їх певним чином і знаходити спільний інтерес. У суспільстві виникла потреба в утворен­ні соціальної сили, здатної реалізувати багатоманітні соціальні інтере­си і забезпечити цілісність самого суспільства. Таку потребу було реа­лізовано у процесі становлення специфічних суспільних інститутів, які завдяки використанню засобів владного примусу забезпечували необ­хідні загальнообов'язкові форми поведінки в суспільстві та його ціліс­ність. Головним таким інститутом стала держава — офіційний носій публічної влади, який узгоджує соціальні інтереси й за допомогою засобів примусу регулює суспільні відносини.

З появою суспільних інститутів як носіїв публічної влади, держави виникла й політика як відповідна владна діяльність людей і таких ін­ститутів. Соціальне призначення політики, отже, полягає в узгодженні багатоманітних інтересів і потреб людей, їх різноманітних спільнот і забезпеченні таким чином цілісності суспільства. Виконує це соціаль­не призначення політики держава як офіційний носій публічної влади. Саме так розуміли політику античні філософи. Платон, наприклад, визначав політику як «мистецтво жити разом». Арістотель виходив із того, що людина за своєю природою є політичною істотою, і завер­шення цієї її природи знаходить свій вияв саме в політичному спілку­ванні, тобто в державі.

Зазначене розуміння політики можна назвати консенсусним, оскі­льки воно Грунтується на тому, що політика є засобом узгодження со­ціальних інтересів. Однак міркування Платона, Арістотеля та інших античних філософів щодо політики і держави торкались лише частини суспільства. Річ у тому, що поліс складали тільки повноправні грома­дяни, кожен із яких мав право на земельну власність і політичні права. Значна частина населення міста до складу поліса не входила і не мала прав громадян. Це були, зокрема, вільновідпущеники і позбавлені будь-яких прав раби. Антична держава за своєю класовою природою була рабовласницькою і використовувалась для пригнічення та екс­плуатації рабів. Наочним підтвердженням цього є численні повстання рабів, якими наповнена вся історія стародавнього світу.

Згідно з іншою — марксистською — парадигмою політика і дер­жава виникли як знаряддя класового панування, а не узгодження со