2. СОЦІАЛЬНІ СПІЛЬНОТИ ЯК СУБ'ЄКТИ ПОЛІТИКИ

Сукупність соціальних спільнот і відносин між ними — це соціа­льна структура суспільства. У соціології в аналізі соціальної структури суспільства є два основні підходи — класовий (марксистський) і стра­тифікаційний. В основі класового підходу лежить виокремлення в со­ціальній структурі передусім суспільних класів і визнання відносин між ними визначальними щодо всіх інших видів суспільних відносин, у тому числі політичних. Стратифікаційний підхід (від лат. stratum — верства) акцентує увагу на багатоманітності соціального поділу суспі­льства, виокремлюючи в ньому найрізноманітніші верстви й не наго­лошуючи на визначальній ролі міжкласових відносин.

соціально-класові спільноти

Основою класової диференціації суспільства марксисти вважають відмінності у відношенні великих груп людей до власності на засоби виробництва. Відповідно суспільний клас розуміють як велику групу людей, яка характеризується особливим ставленням до власності на засоби виробництва, займає певне місце в системі суспільного поділу праці, має особливі способи отримання і розміри доходу[27].

У західній соціології немає однозначного розуміння суспільного класу. Він може виокремлюватись на основі таких показників, як професія, рівень доходу, характер наявної власності тощо (залежно від позиції того чи іншого дослідника). Такий підхід дає змогу розріз­няти скільки завгодно будь-яких класів, однак характерним для нього є виокремлення так званих вищого, середнього і нижчого класів.

Відповідно до марксистського підходу класову структуру суспільс­тва з ринковою економікою (буржуазного, капіталістичного) склада­ють три суспільні класи:

S найманих працівників, які не мають у власності засобів вироб­ництва й живуть за рахунок продажу своєї робочої сили (робітничий клас або пролетаріат);

S середніх і великих власників засобів виробництва, які мають го­ловним джерелом доходу додаткову вартість, створювану найманою робочою силою (клас капіталістів або буржуазія);

S дрібних власників засобів виробництва, які живуть виключно або головним чином власною працею (дрібна буржуазія). У класовій структурі суспільства цей клас займає проміжне становище між двома іншими класами, оскільки поєднує в собі ознаки кожного з них, тому він вважається середнім і неосновним класом.

Наявність таких трьох великих груп людей у суспільстві очевидна й не потребує яких-небудь доведень. Заперечувати їх існування — значить відкидати об'єктивну реальність. Інша річ, як тлумачити роль, особливо політичну, того чи іншого класу. Не варто також прагнути уникати вживання немодних нині слів «пролетаріат» чи «буржуазія». Хоча вони й мають ідеологічний відтінок, але виникли задовго до по­яви самого марксизму. «Пролетаріями» (лат. proletarius) у Стародав­ньому Римі називали тих, хто належав до вільного, але незаможного стану (поряд зі станами рабів і рабовласників) і міг запропонувати державі тільки своїх дітей (лат. proles), а «буржуа» в епоху феодаліз­му у країнах Західної Європи називали вільних жителів міст (від лат. burgus — укріплене місто).

За своїм соціальним складом суспільні класи не є однорідними утвореннями. Так, робітничий клас складається з різних галузевих, професійних, кваліфікаційних та інших верств і груп. У складі класу середніх і великих власників засобів виробництва вирізняються, на­приклад, промислова, фінансова, торговельна буржуазія. Своя соціа­льна градація властива й класові дрібної буржуазії. В її складі розріз­няють, наприклад, міську (ремісники, дрібні торгівці) й сільську (се­лянство) дрібну буржуазію, різні галузеві групи.

Соціальні групи і верстви як внутрішньокласові та міжкласові утворення виокремлюються за їх місцем у системі суспільного поділу праці. Такими групами є, наприклад, промисловий і сільськогосподар­ський загони робітничого класу, висококваліфіковані та некваліфіко- вані робітники, промислова, торговельна та фінансова буржуазія тощо. Верства відрізняється від групи (у разі їх розрізнення) тим, що висту­пає як прошарок у складі різних соціальних утворень, наприклад пра­цівники розумової праці (службовці, спеціалісти).

Політична суб'єктність суспільних класів найповніше проявля­ється у класовій боротьбі, яка відбувається в економічній, політич­ній та ідеологічній формах. Економічна боротьба спрямована на зміцнення й поліпшення економічного становища класів. Головною метою політичної б