1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ СИСТЕМНОГО АНАЛІЗУ ПОЛІТИКИ

сутність системного

АНАЛІЗУ ПОЛІТИКИ

Поява і використання категорії політична система суспільства пов'язані із прагненням віднайти максимально широку формулу, яка охоплювала б все найбільш суттєве у багатоманітті явищ і процесів політичного життя суспільства. До середини XX ст. політологія існу­вала як сукупність розрізнених знань про політичні явища і процеси, значну частину яких становив емпіричний матеріал, отриманий завдя­ки використанню соціологічних і психологічних методів наукових досліджень. Особливо значний за обсягом матеріал щодо конкретних політичних процесів, передусім електоральної поведінки, було зібрано у США. Американські політологи, як і науковці деяких європейських країн — Великої Британії, Німеччини, Франції та інших, відчували гостру потребу в систематизації теоретичних знань та емпіричного матеріалу, створенні цілісної сукупності, системи наукових знань про політику. Розрізнені політологічні знання було з'єднано в цілісну су­купність завдяки створенню, передусім науковцями США, теорії полі­тичної системи суспільства.

Система, відповідно до найпоширенішого її розуміння, — це «сукуп­ність елементів, що перебувають у відносинах і зв'язках один із одним, яка утворює деяку цілісність, єдність»[30]. Уже із цього елементарного ви­значення видно, що система складається з деякої сукупності елементів, тобто має власну структуру, причому ці елементи перебувають між собою у таких відносинах і зв'язках, що утворюють певну цілісність.

Системні утворення існують як у суспільстві, так і у природі. Го­ловною особливістю соціальних систем, на відміну від природних чи технічних, є те, що вони пов'язані з вольовою, свідомою, цілеспрямо­ваною діяльністю людей та їх різноманітних об'єднань.

Конкретизуючи загальні характеристики системи щодо соціальних систем, можна виокремити характерні ознаки її структурних елемен­тів. По-перше, прямий, безпосередній зв'язок елементів системи зі структурою та їхня якісна визначеність. По-друге, однопорядковість, однорідність і субстанційна сумісність структурних елементів. По- третє, вияв структурних елементів як мінімальних за своєю внутрі­шньою будовою і змістом компонентів цієї системи в межах обраного способу поділу. По-четверте, органічний зв'язок кожного структурно­го елемента з іншими елементами системи. По-п'яте, структурні еле­менти є основою, на якій розвиваються решта елементних властивос­тей і структурні зв'язки [31].

Виходячи із зазначених ознак структурних елементів системи, можна дійти висновку, що політична система суспільства як різновид соціальної системи не тотожна політичному життю суспільства, в основі якого хоча й лежать певні закономірності, але яке все ж таки є неупорядкованою су­купністю подій. Політична система суспільства відрізняється від його політичного життя саме своєю системністю, тобто цілісністю та упоряд­кованістю взаємопов'язаних елементів. Системний підхід в аналізі суспі­льних, зокрема політичних, явищ і процесів вимагає розгляду їх як ціліс­ної сукупності взаємопов'язаних елементів, що функціонує відповідно до притаманних їй закономірностей.

У 50-х рр. XX ст. системний і тісно зв'язаний із ним структурно- функціональний підходи стали широко використовуватись для дослі­дження політики. Цьому значною мірою сприяла й загальна теорія сис­тем, що виникла на Заході з потреб природничих наук, а згодом пошири­лась на інші науки, склавши, зокрема, теоретичну основу кібернетики.

Сучасне наукове знання про політичну систему є результатом трива­лого розвитку. У суспільствознавство системний аналіз було впроваджено одним із головних представників структурно-функціональної школи, аме­риканським соціологом Толкоттом Парсонсом (1902-1979). У праці «Соціальна система» (1951) він розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів. Такими елементами у структурі кожного суспільства є суспільні цілі, норми, цінності та ролі. Елементами суспільства як системи є інститути, кожен із яких виступає підсистемою великої суспільної системи. Кожній суспільній системі (під­системі) властиві чотири основні функції, що забезпечують збереження й виживання будь-якої системи. Такими функціями є, по-перше, адаптація, тобто специфічний різновид взаємодії соціальних суб'єктів із середови­щем, у результаті й у процесі якої відбувається пристосування її вимог до навколишнього середовища. Функцію адаптації в соціальній системі за­безпечують політична та економічна підсистеми. Другою функцією соці­альної системи є досягнення