2. СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА

структура політичної системи

Згідно із загальною теорією систем елементами системи вважають­ся її невід'ємні й взаємопов'язані складові. Наявність кожної з них необхідна для існування і функціонування системи, досягнення її ці­лей. Такі елементи системи називаються підсистемами, кожна з яких водночас є й окремою системою. Оскільки кожна підсистема має скла­дні внутрішні зв'язки й будову, то щодо її власних складових викорис­товується термін елементи системи.

У політичній системі суспільства зазвичай розрізняють чотири ос­новні групи елементів: політичні інститути, політичні відносини, полі­тичні норми, політичну культуру. Відповідно до цих елементів виок­ремлюються інституціональна (або організаційно-інституціональна), регулятивна, функціональна і комунікативна підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему політичної системи складають по­літичні інститути — формалізовані явища і процеси політичного життя суспільства, до яких належать як самі політичні установи — держава та її структурні елементи (парламент, уряд тощо), політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації, органи міс­цевого самоврядування, — так і процеси їх упорядкованого функціо­нування.

Інституціональна підсистема виступає основоположною як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і стосовно її окремих складових. Це зумовлено тим, що саме вона є джерелом усіх найваж­ливіших зв'язків, які виникають в межах політичної системи. Інститу- ціональна підсистема визначає характер норм, які регулюють ці зв'язки. Саме щодо неї політичні ідеї, погляди, уявлення, теорії вико­нують службові функції.

Найважливішим інститутом політичної системи суспільства висту­пає держава як система органів влади та установ, яка здійснює керів­ництво та управління суспільством на основі публічної влади. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства, надаючи полі­тичній системі цілісності й стійкості, орієнтуючи її на найважливіші суспільні цілі. Основними державними органами і водночас інститу­тами політичної системи є вищі органи держави — глава держави, па­рламент, уряд, вищі суди. До інших органів держави належать центра­льні (міністерства, державні комітети, державні служби) та місцеві органи виконавчої влади, суди нижчих інстанцій, орган фінансово- бюджетного контролю (рахункова палата), уповноважений із прав лю­дини тощо, а до установ — різноманітні організації — від національ­ного банку до шкіл і лікарень. Більшість таких установ не мають полі­тичного характеру і не є складовою політичної системи суспільства.

Решта інститутів політичної системи суспільства — політичні пар­тії, громадські організації, недержавні засоби масової інформації, ор­гани місцевого самоврядування є складовими громадянського суспіль­ства. Найважливішу роль у політичній системі суспільства з-поміж них відіграють політичні партії. Вони виступають найважливішою ланкою, яка з'єднує громадянське суспільство з державою, є виразни­ками певних соціальних інтересів, представляють їх у політичній сис­темі, ідеологічно та організаційно об'єднують людей із метою здобут­тя, використання та утримання державної влади для задоволення цих інтересів. Кожна партія прагне зайняти таке становище в політичній системі, яке надасть їй можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї.

До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в сус­пільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціону­ванням політичної влади. На відміну від політичних партій громадські організації не прагнуть здобути владу, а обмежуються лише впливом на неї в інтересах тих верств населення країни, яких вони представля­ють. Одні громадські організації, наприклад професійні й творчі спіл­ки, об'єднання підприємців, жіночі, молодіжні, ветеранські об'єднання тощо, політичну функцію у формі взаємодії з державою і політичними партіями, як одну з основних у їхній діяльності, здійснюють постійно. Вони є складовою політичної системи суспільства. Інші громадські організації — науково-технічні й спортивні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — автолюбителів, філателістів, рибалок, мис­ливців тощо — за звичайних умов не беруть участі у здійсненні полі­тичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає політичної функції, однак за певних умов, ситуативно вони можуть бути функціональними суб'єктами політик