2. ВИЩІ ОРГАНИ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ І ПОДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

У кожній країні функції держави здійснює розгалужена система її органів, які в сукупності становлять структуру держави. Залежно від здійснюваних функцій розрізняють органи законодавчої (парламент, законодавчі збори суб'єктів федерацій та автономій), виконавчої (уряд, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи виконав­чої влади суб'єктів федерацій та автономій) і судової влади. Серед органів державної влади особливо вирізняються вищі — глава держа­ви, парламент та уряд. Саме вони реалізують основні повноваження у сферах законодавчої і виконавчої влади, а їхня діяльність має політич­ний характер. До вищих органів держави належать також вищі судові інстанції загальної і спеціальної юрисдикції — верховний суд, консти­туційний суд, вищий адміністративний суд та ін. Проте судові органи формально відсторонені від реалізації державних функцій політичного характеру, за винятком тих випадків, коли суди здійснюють конститу­ційний контроль.

Дослідивши порядок формування та особливості функціонування вищих органів законодавчої і виконавчої влади, можна більш або менш точно визначити, у яких формах і за допомогою яких методів здійснюється державна влада.

глава держави

Глава держави — це конституційний орган і водночас найвища посадова особа держави, яка виступає верховним представником держави всередині країни та у зовнішніх зносинах.

Майже в усіх країнах світу глава держави є одноособовим органом і лише в небагатьох його функції здійснюються колегіальними орга­нами — президіями вищих представницьких органів у країнах соціалі­зму, Федеральною Радою у Швейцарії, духовним керівником держави і президентом в Ірані.

У країнах з монархічною формою правління главою держави є мо­нарх, правовий статус якого вирізняється двома основними особливо­стями. По-перше, влада монарха юридично вважається непохідною від якої-небудь іншої влади, органу чи виборчого корпусу. Монарх влада­рює (абсолютно чи обмежено) за власним правом і вважається джере­лом усієї державної влади. По-друге, влада монарха є спадковою, вона переходить від одного представника правлячої династії до іншого в установленому законом порядку. Спадковий принцип є переважним для всіх монархій, хоча історії відомі випадки, коли монархи обира­лись (Польське королівство, Германська імперія до 1806 р. та ін.). У наш час «виборна монархія» існує в Малайзії та Об'єднаних Арабсь­ких Еміратах.

У країнах із республіканською формою правління главою держави є президент, який завжди обирається (за винятком випадків, коли ця посада захоплюється внаслідок державного перевороту). Порядок обрання пре­зидента залежить від прийнятої форми державного правління. Є три ос­новні системи обрання президента: загальні прямі вибори, за яких прези­дента обирають усі виборці країни (президентська і змішана республіки); обрання президента парламентом (більшість республік із парламентарною формою правління); обрання президента особливою колегією вибірників, утвореною на основі парламенту (деякі парламентарні республіки — Іта­лія, ФРН, Індія). Президент США обирається особливою колегією вибір­ників, сформованою шляхом загальних виборів.

Особливості правового статусу глав держав, обсяг їхньої компете­нції залежать передусім від форми державного правління, впровадже­ної в тій чи іншій країні. Незалежно від форми державного правління, формальних і реальних повноважень конституційний статус одноосо­бового глави держави визначається певними принципами, які відріз­няють його від статусу інших вищих органів і посадових осіб держави. Основними з таких принципів є незмінюваність, невідповідальність і нейтральність.

Незмінюваність глави держави полягає в неможливості усунення його з поста законним шляхом за життя (монарх) або до закінчення встановленого законом строку повноважень (президент). Незмінюва­ність монарха є абсолютною — він перебуває на посту довічно. Пре­зидента можна усунути з поста в порядку конституційно встановле­ної процедури імпічменту, як правило, тільки у разі вчинення ним злочину.

Невідповідальність глави держави полягає в тому, що він не несе юридичної відповідальності за свої дії, здійснювану політику, незале­жно від її наслідків для суспільства і держави. Невідповідальність мо­нарха є абсолютною — він не відповідає навіть за кримінально карні дії. Президент може бути притягнений до юридичної відповідальності в порядку імпічменту, але не за політику, яку він проводить, а тільки в р