3. ФОРМИ ДЕРЖАВИ

Єдина за своїми сутнісними характеристиками (територія, насе­лення, суверенітет, апарат тощо) держава існує в багатоманітних кон­кретних формах. Форма держави — це сукупність найбільш зага­льних ознак держави, зумовлених інституціональними, територіа­льними і функціональними способами організації влади.

У політології є три основні категорії, що розкривають форми дер­жави: форма державного правління (інституціональні характеристики організації влади), форма державного устрою (територіальні характе­ристики організації влади) і політичний режим (функціональні харак­теристики організації влади). Аналіз форм держави має особливо важ­ливе значення в пізнанні політики, оскільки дає ключ до розуміння конкретних форм організації держави і здійснення влади.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ

Форма державного правління — це спосіб організації держав­ної влади, зумовлений принципами формування і взаємовідносин вищих органів держави. Ідеться про систему формування і взаємо­відносин інституту глави держави, парламенту й уряду. Залежно від правового статусу глави держави й порядку формування цього вищого органу держави розрізняють дві основні форми державного правління — монархію і республіку.

Монархія (грец. monarchia — єдиновладдя, від monos — один, єдиний і arche — влада) — це форма державного правління, за якої главою держави є монарх, що отримує владу в порядку престоло- наслідування і здійснює її за власним правом довічно.

Влада монарха не є похідною від будь-якої іншої влади, органу чи виборців. Монарх формально виступає джерелом державної влади, усіх державно-владних повноважень.

Основними сучасними різновидами монархії є абсолютна, дуаліс­тична і парламентарна монархії, які відрізняються співвідношенням повноважень законодавчої і виконавчої влади, розподілених між мо­нархом, парламентом та урядом в конкретній країні. Дуалістична й парламентарна монархії називаються ще обмеженими, або конститу­ційними, монархіями, оскільки влада монарха в них обмежена консти­туцією.

Абсолютна монархія характеризується юридичним і фактичним зосередженням усієї повноти державної (законодавчої, виконавчої і судової) влади в руках монарха. Найбільшого розвитку набула за фео­далізму. У сучасному світі зберігається в Бахрейні, Брунеї, Ватикані, Катарі, Кувейті, Об'єднаних Арабських Еміратах, Омані, Саудівській Аравії.

Дуалістична монархія (від лат. dualis — двоїстий) характеризу­ється поділом влади між монархом і парламентом за домінування вла­ди монарха. Законодавча влада належить парламенту, який обирається підданими. Виконавча влада належить монарху, який може здійснюва­ти її безпосередньо або через призначений ним уряд. На формування і діяльність уряду парламент не впливає. Уряд не несе політичної від­повідальності перед парламентом. Законодавчі повноваження парла­менту суттєво обмежені на користь монарха. Він користується правом абсолютного вето, яке парламент подолати не може, а також правом розпуску парламенту.

Дуалістична монархія є історично перехідною формою державного правління від абсолютної до парламентарної монархії. У сучасному світі дуалістичними монархіями є Йорданія, Малайзія, Марокко, Таї­ланд.

Парламентарна монархія[35] характеризується формальним верхо­венством парламенту в системі організації державної влади. Влада монарха суттєво обмежена у сфері як законодавчої, так і виконавчої влади. Він «царює, але не править». Юридично за монархом можуть зберігатись значні повноваження, але фактично не всіма ними він мо­же користуватися. Так, формально за ним зберігається право призна­чення глави уряду й міністрів, але зробити це він може лише відповід­но до пропозицій лідерів партії чи коаліції партій парламентської бі­льшості, бо сформований без урахування розкладу партійно- політичних сил у парламенті уряд не отримає вотуму довіри парламе­нту й не набере чинності.

Формально уряд вважається урядом монарха, проте відповідально­сті перед монархом він не несе. Уряд формується парламентським способом і несе відповідальність за свою діяльність лише перед пар­ламентом. Політична відповідальність уряду перед парламентом, який може відправити уряд у відставку, є однією з найважливіших ознак парламентарної монархії. Звичайно це повноваження парламенту врів­новажується правом уряду запропонувати монарху розпустити парла­мент і призначити нові вибори. У разі висловлення парламентом воту­му недовіри уряду о