1. СУТНІСТЬ, ГЕНЕЗИС І ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ

  • партія — це організація певного суспільного класу чи соціаль­ної групи. Розуміння політичної партії як суто класової організації, виразника корінних інтересів того чи іншого класу характерне для ма­рксизму;
  • партія — це громадська організація, інститут політичної систе­ми, головним завданням якого є здобуття, утримання й використання державної влади.

Узагальнивши ці підходи, відомий американський політолог Дж. Ла Паломбара вирізнив чотири основні елементи, які конституюють політичну партію. Будь-яка партія, вважає він, по-перше, є носієм іде­ології або принаймні відбиває конкретну орієнтацію, бачення світу й людини. По-друге, партія — це організація, тобто відносно тривале в часі об'єднання людей, це інститут. По-третє, метою партії є здобуття і здійснення влади. По-четверте, кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу — аж до членства або активної участі в ній[36].

Основною ознакою політичної партії є її прагнення до здобуття і здій­снення державної влади. Для досягнення цієї мети партія організаційно об'єднує прихильників певних поглядів, ідей. За цими ознаками політич­на партія відрізняється, по-перше, від громадсько-політичного руху, який не має характерних для партії організаційної структури та докладно роз­робленої політичної програми, по-друге, від громадської організації, що не прагне до здобуття державної влади, а обмежується лише впливом на її здійснення. За своєю сутністю, отже, політична партія є громадсько- політичної організацією, тобто добровільним об'єднанням людей з метою здобуття й використання державної влади.

З урахуванням того, що право на об'єднання в політичні партії, як правило, визнається тільки за громадянами, можна дати таке визна­чення поняття політичної партії: політична партія — це добровільне й організаційно оформлене об'єднання громадян, яке виражає пе­вні соціальні інтереси і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання й використання державної влади.

ГЕНЕЗИС ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Політичні партії пройшли тривалий шлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і суспільно-політичних про­цесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп панівного класу і боролися між собою за володіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільствах. Політичні партії в су­часному їх розумінні (як масові організації) виникли лише у другій половині XIX ст.

У розвитку партій як суб'єктів політичної діяльності М. Вебер роз­різняв три стадії: аристократичної котерії (угруповання), політичного клубу і масової партії. Щоправда всі стадії насправді пройшли лише дві англійські партії — вігів і торі. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії.

В Англії міжпартійна боротьба в сучасних її формах бере свій по­чаток із другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було питання про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження пов­новажень королівської влади. Поступово аристократичні роди, які протиборствували із цього питання, оформились у більш-менш згур­товані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали називати відповідно лібералами й консерваторами).

Руйнування традиційних структур влади аристократії і поступове становлення представницької форми правління ознаменували вступ наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на політичну арену буржуазії, різко посилили ідейне й політичне протистояння в суспільстві. Це да­ло поштовх формуванню нового типу об'єднань — політичних клубів, які відрізнялись від аристократичних угруповань наявністю ідеологіч­ної доктрини й розвиненої організаційної структури. Клуби виникали й діяли як центри формування і пропаганди в основному буржуазної ідеології.

В Англії політичні клуби сформувались у 30-х рр. XIX ст. Торі за­снували Чарльтон клаб, а віги — Реформ клаб. Ці клуби успадкували історичні традиції аристократичних котерій. Вони вели позапарламе­нтську діяльність, справляючи водночас великий вплив на парламент. У Франції найвідомішими були Якобінський клуб і Клуб кордельєрів, які виникли в ході буржуазної революції XVIII ст. й відіграли, особли­во перший, значну роль у політичному житті.

Поняття політична партія виникло лише в XIX ст. разом із форму­ванням представницьких інститутів і поширенням виборчого права. Під політичною партією малась на увазі організація, що прагнула до здобуття посад у державних органах у конкурентній боротьбі за голо­си виборців.

Введення загального виборчого права, яке ознаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з них з'явились в основ­ному внаслідок злиття в єдині організації місцевих виборчих коміте­тів, що забезпечували підтримку депутатам. Однак на відміну від полі­тичних клубів політичні партії вже не обмежувались забезпеченням підтримки кандидатам з боку впливових верств суспільства та збиран­ням необхідних для виборчої кампанії коштів, а чимраз більше орієн­тувались на вплив на маси, прихильність виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості членів.

Появі масових політичних партій сприяв і розвиток робітничого руху. Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал-демократи). Першою масовою партією вважається за­сноване 1861 p. Ліберальне товариство реєстрації виборців в Англії. У 1863 p. виникла перша масова робітнича партія — Всезагальний німецький робітничий союз (нині Соціал-демократична партія Німеч­чини).

У виникненні політичних партій залежно від їхньої ідейної орієн­тації є певна хронологічна послідовність. Лібералізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти феодальних режимів. Консервативні партії постали як противага ліберальним партіям. Робітничі партії ви­никли в боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні партії — у боротьбі проти соціал-демократії.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ

Головне завдання політичної партії полягає в тому, щоб пере­творити багатоманітність інтересів окремих індивідів, різноманітних соціальних спільнот у сукупний політичний інтерес шляхом зведення цих інтересів у єдине ціле. В ідеалі мета кожної партії полягає у пред­ставництві в політичній системі тих верств населення, інтереси яких вона відображає. Через представництво в політичній сфері різних со­ціальних спільнот за допомогою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються в суспільство. Політичні партії, отже, є важли­вою ланкою, що поєднує громадянське суспільство й державу, сприя­ючи подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки пар­тіям громадянське суспільство здійснює контроль над державою, а держава — зворотний зв'язок із громадянським суспільством.

У загальному вигляді механізм керівництва розвитком суспільства з боку політичних партій такий. Відображаючи ті чи інші соціальні інте­реси, партія створює або засвоює в готовому вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих інтересів. На основі обраної ідеології визна­чається політична доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, вті­лювані у програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між ідеоло­гією та політичною практикою і є інструментом боротьби за державну владу в суспільстві. Програма партії, яка розробляється на основі ідео­логії і політичної доктрини, об'єднує членів партії, є основою їхніх спі­льних дій, схиляє людей до вступу в партію. Вона змінюється частіше, ніж ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний зміст. Альтернативні доктрини і програми є одним із важливих інструментів отримання підтримки мас та утвердження партії при владі.

У сучасних демократичних суспільствах головним засобом здобут­тя влади є вибори. Для перемоги на них партія всіляко намагається залучити на свій бік якомога більшу частину суспільства. У разі ово­лодіння державною владою вона тією чи іншою мірою реалізує прого­лошений нею політичний курс через своїх представників в органах влади. Кожна партія здійснює це в суперництві чи співпраці з іншими політичними партіями.

Конкретизувати загальне призначення політичних партій можна через визначення їхніх функцій як основних напрямів впливу партій на політичну систему й суспільство загалом. Основними функціями політичних партій у сучасному суспільстві є: вираження і політичне представництво соціальних інтересів; соціальна інтеграція — узго­дження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій; роз­роблення ідеології, політичних доктрин і програм; боротьба за оволо­діння державною владою та участь у її здійсненні; участь у формуван­ні й діяльності органів державної влади та органів місцевого самовря­дування; участь у розробленні, формуванні та здійсненні політичного курсу держави; політична соціалізація — сприяння засвоєнню індиві­дом політичної культури; формування громадської думки; політичне рекрутування — залучення на бік партії якомога ширших верств насе­лення як її членів, прихильників і виборців; підготовка і висунення кадрів для апарату держави, партії, громадських організацій.

Усе зазначене про політичні партії, їхні місце і роль у політичній системі, суспільстві в цілому стосується головним чином теоретичної моделі, ідеалу партії. У дійсності оцінка політичних партій, попри ва­жливість виконуваних ними функцій, не може бути однозначно пози­тивною. Давно помічено, що партіям властиві й істотні негативні риси, вони можуть справляти й деструктивний вплив на суспільство. Недар­ма в античному світі партії як політичні угруповання сприймались негативно.

До негативних рис політичної партії належить, зокрема, за визна­ченням Р. Міхельса, одного із засновників теорії політичних партій — партології, — тенденція до олігархізації її структури й діяльності. Ця тенденція випливає із самої природи політики — єдності й боротьби загальних і часткових інтересів. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій іншій великій організації, влада поступово зосереджується в руках керівників, утворюється розрив і протиставлення інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосередження зусиль на реа­лізації проміжних, а не кінцевих цілей. «Визнання організації, — пи­сав Р. Міхельс, — це завжди вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації (партії, профспілки тощо) містить глибоко арис­тократичні риси. Організаційна машина, яка створює масивні структу­ри, викликає в організованих масах серйозну зміну. Ставлення вождя до мас вона перетворює на свою протилежність. Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або профспілки на керівну меншість і керовану більшість»[37].

Правомірність започаткованого Р. Міхельсом ще 1911 p. критично­го ставлення до політичних партій у подальшому знайшла своє широ­ке практичне підтвердження. І не лише щодо протиставлення інтересів керівників і рядових членів. У XX ст. різко загострилась міжпартійна боротьба, на історичну арену виступили партії екстремістського спря­мування — комуністичні, фашистські, які в боротьбі за владу й у про­цесі її здійснення зробили ставку на насильство. У результаті в бага­тьох політологів і політиків сформувалось критичне ставлення до са­мого феномену політичної партії. Не без підстав набула поширення думка, що партії спотворюють волю народу, роз'єднують і протистав­ляють різні його частини, узурпують владу й відчужують рядових громадян від політичного життя, розпалюють жадобу влади, сприяють корупції. Деякі політологи єдино прийнятним типом політичної партії стали вважати деструктуровані й децентралізовані спільноти, які ви­никали б у процесі самоорганізації громадян і функціонували як центри дискусій і прямої демократії.

Однак очевидно, що такі організації були б нездатні в серйозній конкурентній боротьбі здобувати та ефективно здійснювати державну владу. Суспільство не може обійтись без політичних партій, бо вони є виразниками об'єктивно існуючих багатоманітних соціальних інтере­сів, урівноважують ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допо­могою політичних партій громадянське суспільство вирішує низку важливих питань свого існування: делегує до владних структур своїх представників, здійснює вибір між різними концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність вищих державних органів. Без опори на партії неможлива робота парламенту.

Партії є необхідним елементом демократичної політичної системи. Політичний режим без партій увічнює панування традиційних еліт, сформованих за ознаками походження, знатності, багатства. Такий режим робить вибори формальними й нав'язує народу чужих йому керівників. Історичний досвід свідчить, що якщо суспільством не ке­рують політичні партії, то ним керують у своїх інтересах клани — групи осіб, пов'язаних родинними, діловими та іншими стосунками.

Конкретизації загального уявлення про політичні партії, їхні пере­ваги перед іншими об'єднаннями й про вади, місце і роль у політичній системі сприяє типологія політичних партій.