3. ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ

магниевый скраб beletage

Велику роль у здійсненні політики, формуванні та функціонуванні полі­тичної системи відіграє партійна система. Від її типу значною мірою залежать стабільність та ефективність політичної системи, насамперед державних ін­ститутів, тип політичного режиму, механізм і ступінь розвитку демократії.

ПОНЯТТЯ ПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ

У політологічній літературі даються різні визначення поняття пар­тійна система. Система взагалі — це сукупність взаємопов'язаних елементів, яка утворює певну цілісність, єдність. За аналогією партій­ну систему можна розуміти як цілісну сукупність діючих у країні полі­тичних партій і відносин між ними. Однак таке трактування надто за­гальне. Деякі дослідники вважають, що до складу партійної системи входять не всі наявні у країні політичні партії, а лише ті, які діють ле­гально. Інші наголошують на тому, що партійну систему складають лише ті партії, що прагнуть до влади, беруть участь у боротьбі за неї, справляють на її здійснення відчутний вплив. До партійної системи не входять дрібні, маловпливові партії, які не беруть участі у здійсненні влади і не впливають на неї. Найповніше той чи той тип партійної сис­теми визначається політичними партіями, представленими в парламе­нті. На такому розумінні Грунтується типологія партійних систем.

Отже, партійна система — це сукупність діючих у країні полі­тичних партій та відносин між ними, що складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.

ТИПОЛОГІЯ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ

У країнах сучасного світу склались різні партійні системи. Розріз­няються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основних принципів їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими озна­ками. Одними з найбільш деталізованих є типології партійних систем, запропоновані італійсько-американським політологом Дж. Сарторі та польським соціологом і політологом Є. Вятром.

Дж. Сарторі розрізняє сім типів партійних систем: однопартійну; з партією-гегемоном; з домінуючою партією; двопартійну; поміркованого плюралізму; поляризованого плюралізму; атомізовану. В основу типології покладено ідеологічну ознаку: однопартійна система є моноідеологічною, атомізована — ідейно різнорідною. Між цими двома полюсами залежно від ступеня розвитку й варіантів ідеологічного плюралізму в діяльності партій розташовуються решта п'ять партійних систем.

Є. Вятр розділив партійні системи на альтернативні й неальтерна- тивні. Альтернативною є така система, у якій хоч би один альтернати­вний колектив політиків організований у вигляді політичної партії або політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що є прав­лячим у цей момент. У межах такої системи можуть бути:

S система багатопартійної роздрібненості, у якій жодна партія або група партій не має очевидного переважання, а влада здійснюється коаліціями, що змінюються за складом;

S двоблокова система, у якій існують кілька політичних партій, що поділяються на два політичні блоки, між якими відбувається по­стійне суперництво за владу;

S двопартійна система, за якої хоча й існують дрібніші партії, але справжнє суперництво за владу відбувається між двома найбільшими партіями системи.

У неальтернативній системі конституційні принципи або фактичне співвідношення сил призводять до того, що немає справжнього супер­ництва між політичними партіями за владу. Різновидами цієї системи можуть бути:

S система кооперації партій, яка характеризується блокуванням головних політичних партій і фактичним зникненням дієвої опозиції;

S система партій національної згоди, або домінуючої партії, у якій існують численні політичні партії й ведеться боротьба за владу на ви­борах, але одна партія постійно домінує над усією політичною систе­мою й неподільно здійснює владу, а інші партії діють або як критики уряду, або як представники окремих груп інтересів, маючи чітко об­межену і, як правило, локалізовану базу впливу;

  • обмежені партійні системи, у яких існують різні політичні пар­тії і між ними здійснюється суперництво за політичний вплив, але вла­да перебуває в руках однієї політичної сили — найчастіше армії, яка заявляє, що вона незалежна від партій і стоїть над ними;
  • однопартійна система, яка виключає існування інших політич­них партій, крім правлячої[38].

У сучасній західній політології найчастіше розрізняють три основ­ні типи партійних систем: двопартійну систему (біпартизм), багатопа- ртійну систему й систему двох із половиною партій. Розглянемо до­кладніше окремі типи партійних систем.

БАГАТОПАРТІЙНА СИСТЕМА

Багатопартійною є система, у якій більш як дві партії мають змо­гу впливати на функціонування державних інститутів. Її різновидами Дж. Сарторі вважає системи поміркованого й поляризованого плюра­лізму та атомізовану партійну систему. Для системи поміркованого плюралізму характерне представництво в парламенті лише декількох (трьох-п'яти) партій, жодна з яких не має більшості мандатів і не мо­же самостійно сформувати уряд. Партії перебувають на поміркованих політичних позиціях, відсутня позасистемна парламентська опозиція, тобто такі партії, які взагалі виступають проти існуючої соціально- економічної й політичної системи. Уряд формується однією партією або коаліцією партій залежно від розподілу мандатів у парламенті. Партійні коаліції можуть бути як стабільними, так і нестабільними, від чого залежить стабільність уряду. Характерним прикладом стабільних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних — Бельгія, Італія, Нідерланди, Фінляндія. У країнах із парламентарними формами правління і неста­більними партійними коаліціями уряди можуть змінюватись кілька разів за один термін повноважень парламенту.

Партійна система поляризованого плюралізму характеризується представництвом у парламенті шести і більше партій, між якими має місце гостро політичне та ідеологічне розмежування. У системі є поза­системні партії, тобто такі, які взагалі виступають проти існуючої со­ціально-економічної й політичної системи. За наявності багатьох ма­ловпливових партій на час виборів вони утворюють виборчі блоки, а в самому парламенті — урядові коаліції. Уряд формується партіями центру, а його стабільність та ефективність діяльності залежать від міцності центристських коаліцій.

Партійна система поляризованого плюралізму характерна для пе­рехідних суспільств, особливо постсоціалістичних, де відбувається протистояння політичних сил, що виступають прихильниками мину­лого чи нового суспільно-політичного устрою. Системами поляризо­ваного плюралізму в окремі роки були партійні системи деяких євро­пейських країн, зокрема Італії та Франції. Партійна система поляризо­ваного плюралізму зазвичай є результатом еволюції атомізованої пар­тійної системи і в подальшому трансформується, як правило, у систе­му поміркованого плюралізму, що залежить передусім від типу вибор­чої системи і способу формування уряду.

Атомізована партійна система характеризується представницт­вом у парламенті багатьох, у тому числі й позасистемних, політичних партій, які не користуються більш-менш значним впливом. За такої системи уряд формується або на основі широкої коаліції партій, або взагалі на позапартійній основі. Вона характерна для перехідних сус­пільств, зокрема для колишніх радянських республік, що стали неза­лежними державами, країн Східної Європи на початковому етапі пе­реходу до демократії. Атомізована партійна система найменш ефекти­вна під кутом зору функціонування парламенту і забезпечення стабі­льності уряду. Із часом еволюціонує, як правило, до системи поляри­зованого плюралізму.

Багатопартійна система може функціонувати на державному рівні як дві основні більш-менш стійкі коаліції політичних партій, які збері­гають союзницькі відносини не тільки у разі формування уряду, а й перебуваючи в опозиції. Така багатопартійна система визначається як двоблокова. Прикладом її може бути партійна система Франції, де в повоєнні роки в окремі періоди домінували два партійні блоки — де­мократів і республіканців у правій частині політичного спектра, соціа­лістів і комуністів — у лівій.

ДВОПАРТІЙНА СИСТЕМА

них партій, між якими відбувається суперництво в боротьбі за владу, значне відставання інших партій, наявність сильної опозиції з боку тієї партії, що зазнала поразки на парламентських виборах. Під кутом зору здійснення державної влади це одна з найбільш ефективних партійних систем. Перемога однієї з двох основних партій на виборах забезпечує однорідну й сталу парламентську більшість. Така система не знає коа­ліційних криз, забезпечує стабільність уряду, надаючи йому змогу фу­нкціонувати впродовж усього терміну повноважень парламенту. Од­нак за неї дві політичні партії фактично монополізують представницт­во на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів, не дають можливості нормально розвиватись іншим партіям.

Двопартійна система має місце в тих країнах, де не сформувалася сильна революційна робітнича партія. Типовий приклад двопартійної системи — США, у політичному житті яких визначальну роль відігра­ють дві партії — Демократична й Республіканська. У країні є й інші партії, у тому числі Комуністична, однак вони не мають представництва в парламенті й не справляють помітного впливу на політичне життя.

Європейським прикладом двопартійної системи є Велика Британія, у політичному житті якої переважають Консервативна й Лейбористсь­ка партії. На відміну від США, де обидві партії є інтеркласовими, а по суті — партіями великого капіталу, у Великій Британії двопартійну систему складають ліва (Лейбористська) і права (Консервативна) пар­тії, що не дає змоги великому капіталу постійно домінувати в політиці, створює можливості для представництва на державному рівні інтере­сів найманих працівників, урахування змін суспільно-політичних на­строїв виборців. Ще однією особливістю двопартійної системи Вели­кої Британії є представництво в нижній палаті парламенту (Палаті громад), крім Лейбористської і Консервативної, також інших партій — Ліберальної, Соціал-демократичної, Ольстерських націоналістів, Шин Фейн, Шотландської національної, однак за кількістю мандатів вони значно поступаються двом основним партіям, не входять ні до урядо­вої більшості, ні до офіційної опозиції.

У деяких країнах основними є дві партії, жодна з яких за результа­тами парламентських виборів не в змозі отримати більшості мандатів. Для створення парламентської більшості й формування уряду одна з основних партій утворює коаліцію з партією, що має невелику кіль­кість мандатів. Примикаючи до однієї з двох основних партій, третя партія забезпечує їй парламентську більшість і право формування уря­ду, тоді як інша основна партія стає опозиційною. Така партійна сис­тема дістала назву системи двох із половиною партій і може розгля­датись як модифікована двопартійна система. Однією з її особливос­тей є значна вага в політиці невеликої партії.

Система двох із половиною партій, яку називають іще трипартій- ною, функціонує з деякими перервами, зокрема у ФРН, де поряд з ос­новними партіями — Соціал-демократичною і блоком Християнсько- демократичний союз/Християнсько-соціальний союз (фактично це одна партія) — у Бундестазі діє нечисленна за кількістю мандатів тре­тя партія — Вільна демократична, коаліція з якою забезпечує одній з основних партій парламентську більшість і право формування уряду.

ОДНОПАРТІЙНА СИСТЕМА

Однопартійною є система, що характеризується наявністю у країні тільки однієї політичної партії, яка реально впливає на здійснення держа­вної влади. Така система не унеможливлює існування інших партій, але тільки за однією з них юридично чи фактично закріплюється роль прав­лячої партії. Розрізняють власне і фактично однопартійні системи.

Власне однопартійна система передбачає наявність у країні тільки однієї політичної партії, як це було, наприклад, у СРСР і є тепер у КНДР та на Кубі.

Фактично однопартійна система має місце тоді, коли у країні наяв­ні кілька партій, але реально тільки одна з них є правлячою, визначає розвиток усього суспільного життя, регламентує діяльність інших пар­тій. Фактично однопартійними були, наприклад, партійні системи в деяких колишніх соціалістичних країнах Східної Європи — Болгарії, НДР, Польщі, Угорщині, у яких, крім правлячої комуністичної (марк­систсько-ленінської) партії, існували також інші партії, але вони не справляли відчутного впливу на здійснення державної влади і беззас­тережно визнавали керівництво комуністичної партії. Сучасним при­кладом фактично однопартійної системи може бути Китай, де, крім правлячої Комуністичної партії, є ще вісім партій, що входять до скла­ду Патріотичного єдиного фронту, очолюваного Компартією.

Крім тоталітарних, однопартійні системи характерні також для жо­рстко авторитарних політичних режимів, за яких тільки одна партія є правлячою і немає міжпартійного суперництва в боротьбі за державну владу. Однопартійні системи досить поширені у країнах, що розвива­ються. Вони є запереченням демократичних засад суспільного життя, оскільки позбавляють громадян права вибору між представленими політичними партіями варіантами розвитку суспільства та розв'язання суспільних проблем.

Інший характер має різновид фактично однопартійної системи, що дістав назву системи з домінуючою партією. Ця система характери­зується тривалим переважанням у парламенті однієї політичної партії, яка за результатами виборів отримує більшість парламентських манда­тів і право формування уряду. Крім відносно тривалого переважання однієї партії над іншими, для системи з домінуючою партією характе­рні також відсутність урядових коаліцій і наявність малоефективної опозиції з боку тих партій, які не беруть участі у формуванні уряду. З формального боку така система є багатопартійною, фактично за цієї системи у країні тривалий час править одна партія.

Прикладом системи з домінуючою партією може бути партійна си­стема Японії, де Ліберально-демократична партія була правлячою майже 40 повоєнних років (до 1993). Протягом десятиліть незмінно правили чи правлять у Швеції Соціал-демократична робітнича партія, у Мексиці — Інституційно-революційна партія, в Індії — Індійський національний конгрес, в Єгипті — Національно-демократична партія. Оскільки в такій системі домінування однієї партії є результатом згоди більшості виборців щодо здійснюваного партією курсу, то систему з домінуючою партією називають іще системою партій національної згоди.

Отже, у світі існують багатоманітні партійні системи. Той чи ін­ший тип партійної системи визначається конкретними економічними й соціально-політичними умовами кожної країни. Немає однозначно негативних чи позитивних типів партійних систем. Кожен із них має свої переваги й недоліки. Віддаючи, наприклад, перевагу багатопар­тійності перед однопартійністю, слід мати на увазі, що з першою пов'язана гостра міжпартійна боротьба, нестабільність, демагогія, ма­ніпулювання свідомістю мас, багато часу за цієї системи забирає при­йняття та реалізація соціально-економічних програм і політичних рі­шень. Навіть стабільна двопартійна система, яку називають іще доско­налим біпартизмом, не може вважатись бездоганною, бо за цієї систе­ми дві політичні партії фактично монополізують представництво на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів.

Однопартійна система позбавлена багатьох недоліків багатопар- тійної. Однак практично в усіх країнах, незалежно від соціально- економічного й політичного ладу, рівня демократизму, однопартійні системи виявились урешті-решт нестійкими і поступилися місцем різ­ним багатопартійним системам.

За відповідності тому чи тому типу партійна система в кожній країні має свої особливості, пов'язані з її соціально-економічним і по­літичним становищем, історичним минулим, традиціями політичного життя та іншими чинниками. Той чи інший тип партійної системи зна­чною мірою залежить від чинної у країні виборчої системи і справляє на неї значний вплив.