4. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ОСНОВНІ ТИПИ СУЧАСНИХ ВИБОРЧИХ СИСТЕМ

магниевый скраб beletage

Виборча система — це встановлений законодавством спосіб голо­сування, визначення його результатів і розподілу мандатів у виборних органах. Вона базується на виборчому праві — системі правових норм, що регулюють порядок формування виборних органів публічної влади. У більшості країн світу проводяться загальнонаціональні парламентські і президентські вибори, вибори до органів місцевого самоврядування, де­яких місцевих посадових осіб — суддів, присяжних, шерифів та ін.

Ідея виборності покликана забезпечити народний суверенітет і представництво всіх заінтересованих соціальних спільнот і груп насе­лення в системі влади через політичні партії. Вибори є одним із прові­дних інститутів легітимації наявної політичної системи й політичного режиму. Успішне проведення виборів і визнання суспільством їх ре­зультатів є важливою ознакою здатності суспільства розв'язувати ак­туальні для нього проблеми мирними політичними засобами.

Становленню сучасних виборчих систем передувала тривала боротьба громадян багатьох країн світу за надання їм виборчих прав на демократи­чних умовах і скасування різноманітних станових, майнових, освітніх, расово-національних обмежень — цензів. Сукупність осіб, які користу­ються виборчими правами у країні, становить її електорат (від фр. electeur — виборець). Боротьба за підтримку електорату визначає стратегію і так­тику політичних партій у виборчих кампаніях. Лише перемігши на вибо­рах і здобувши виборні посади, партія та її керівництво можуть викорис­товувати владу для досягнення проголошених цілей.

Результати виборів, які визначають переможців і переможених, значною мірою залежать від типу виборчої системи. Багатоманітність виборчих систем, за якими проводяться вибори до органів публічної влади, може бути зведена до таких трьох типів: мажоритарна, пропор­ційна і змішана.

МАЖОРИТАРНА ВИБОРЧА СИСТЕМА

За мажоритарної виборчої системи (від фр. Majorite — більшість) виборці голосують за окремих кандидатів, а обраними вважаються ті з них, які отримали більшість голосів. Ця більшість може бути абсолют­ною, відносною або кваліфікованою, залежно від чого розрізняють мажо­ритарні виборчі системи абсолютної, відносної і кваліфікованої більшості. Вибори до представницьких органів влади зазвичай відбуваються в одно­мандатних виборчих округах, у кожному з яких обирається один депутат.

За мажоритарної виборчої системи абсолютної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав у виборчому окрузі абсолютну більшість голосів виборців, тобто щонайменше 50 % плюс один голос. В одних випадках така більшість визначається від числа внесених до спис­ків виборців, в інших — від числа виборців, які взяли участь у голосуван­ні. Якщо жоден кандидат не набирає абсолютної більшості голосів, що буває найчастіше, то проводиться другий тур виборів, у якому беруть участь тільки ті два кандидати, що набрали у першому турі найбільшу кількість голосів. У другому турі обраним вважається той кандидат, який набрав відносну більшість голосів, тобто більше, ніж його суперник. За такою системою зазвичай обирається президент у президентській і зміша­ній республіках, рідко — депутати представницьких органів влади.

За мажоритарної виборчої системи відносної більшості обраним вважається той кандидат, який отримав у виборчому окрузі відносну більшість голосів виборців, тобто більше, ніж решта кандидатів, кожен окремо. Ця система не передбачає проведення другого туру виборів. Найчастіше вона використовується для обрання депутатів представни­цьких органів влади, рідко — для обрання президента країни.

За мажоритарної виборчої системи кваліфікованої більшості для пе­ремоги потрібно отримати не менше заздалегідь встановленої законом час­тки голосів, яка зазвичай перевищує половину і становить 2/3, 3/5, 3/4 тощо всіх голосів. Якщо в першому турі жоден із кандидатів не набрав кваліфіко­ваної більшості голосів, то проводиться другий тур виборів, у якому вимоги до більшості знижуються. Іноді передбачається можливість проведення більше двох турів виборів. Така система використовується зазвичай для обрання парламентом президента у парламентарній республіці.

З трьох різновидів мажоритарної виборчої системи на виборах до представницьких органів влади найчастіше використовується мажори­тарна система відносної більшості. Той чи той різновид мажоритарної виборчої системи на виборах усього парламенту або тільки однієї його палати використовується, зокрема, в Австралії, Великій Британії, Індії, Канаді, Новій Зеландії, США, Франції, Японії.

ПРОПОРЦІЙНА ВИБОРЧА СИСТЕМА

За пропорційної виборчої системи, або системи пропорційного представництва, виборці голосують за списки кандидатів у депутати від політичних партій, а депутатські мандати у представницькому ор­гані влади отримуються партіями пропорційно до кількості поданих за них голосів. Вибори проводяться або в багатомандатному загальноде­ржавному виборчому окрузі, або в багатьох багатомандатних вибор­чих округах, що зазвичай територіально збігаються з адміністративно- територіальними одиницями. Кількість мандатів від кожного виборчо­го округу визначається залежно від кількості його населення або від кількості виборців. Партії висувають окремий список своїх кандидатів у депутати в кожному окрузі.

Для визначення результатів голосування в окрузі вираховується виборча квота — найменша кількість голосів, необхідна для отриман­ня одного депутатського мандата. Виборча квота визначається ділен­ням кількості поданих по виборчому округу голосів на кількість ман­датів в окрузі. Розподіл мандатів між партіями здійснюється діленням кількості отриманих кожною із них голосів на виборчу квоту. Скільки разів виборча квота вкладається в кількість отриманих партією голо­сів, стільки мандатів вона отримує. Розподіл мандатів всередині пар­тійного списку кандидатів здійснюється відповідно до того порядку, у якому прізвища кандидатів розташовані у списку. Пропорційна вибор­ча система використовується на виборах до представницьких органів як державної влади, так і місцевого самоврядування, передусім — у країнах із парламентарними формами правління.

На виборах до парламенту або тільки до однієї його палати пропо­рційна виборча система застосовується, зокрема, в Австрії, Бельгії, Данії, Естонії, Італії, Латвії, Люксембурзі, Норвегії, Польщі, Португа­лії, Швеції та багатьох інших країнах.

Кожний з охарактеризованих основних типів виборчих систем має свої переваги й недоліки, які найвиразніше виявляються на парламент­ських виборах. Так, мажоритарна виборча система досить проста і зро­зуміла виборцям. Вона надає їм можливість голосувати не тільки за представників тих чи тих партій, а й за конкретну особу. Однак за цієї системи втрачаються голоси виборців, подані за тих кандидатів, які не стали переможцями. За мажоритарної системи відносної більшості обраним нерідко стає кандидат, за якого проголосувала меншість ви­борців. Якщо, наприклад, перемагає кандидат, за якого проголосувало тридцять відсотків виборців, то це означає, що решта сімдесят відсот­ків голосів виборців не враховуються. Мажоритарна система абсолют­ної більшості є нерезультативною, оскільки переможець рідко визна­чається в першому турі, а тому вибори зазвичай проводяться у два ту­ри, що спричиняє значні додаткові витрати бюджетних коштів.

Мажоритарна виборча система відносної більшості вигідна вели­ким партіям: виборець, не бажаючи ризикувати своїм голосом, віддає його за кандидатів від найвпливовіших партій, які мають найбільше шансів отримати представництво в парламенті. Якщо у країні є такі партії, особливо якщо це одна або дві партії, то саме кандидати від цих партій отримують найбільше мандатів, що сприяє структуруванню парламенту на правлячу більшість та опозиційну меншість, стабільно­сті сформованого парламентською більшістю уряду. Мажоритарна виборча система відносної більшості найефективніша в поєднанні з двопартійною системою або з партійною системою з домінуючою пар­тією.

Однак якщо у країні немає домінування кількох партій, то за ма­жоритарною виборчою системою до парламенту потрапляють пред­ставники десятків політичних партій. Такий парламент не структуру- ється на постійно діючу більшість і меншість і не може нормально працювати. Така сама ситуація в парламенті може скластися і внаслі­док виборів за пропорційною виборчою системою. Щоб цього не ста­лося, за пропорційної виборчої системи законом встановлюється вибо­рчий бар 'єр — найменша частка голосів виборців, що взяли участь у голосуванні, яку потрібно набрати політичній партії для того, щоб отримати право брати участь у розподілі депутатських мандатів. Зде­більшого ця частка становить 4-5 % голосів виборців із відхиленням від цього показника в різних країнах у межах від 1 до 10 % і більше. Це означає, що партії, які не набрали відповідного відсотка голосів, не беруть участі в розподілі депутатських мандатів і не отримують пред­ставництва в парламенті. Голоси виборців, подані за такі партії, не враховуються при визначенні виборчої квоти.

Пропорційна виборча система сприяє становленню у країні багато­партійності, структурованості парламенту і найефективніша за парла­ментарних форм правління, але тільки за умови, що за неї до парламе­нту потрапляють небагато найвпливовіших партій. Кількість предста­влених у парламенті за результатами виборів партій залежить переду­сім від величини виборчого бар'єру. Чим вищий виборчий бар'єр, тим меншу кількість партій буде представлено в парламенті й тим легше в ньому формується постійно діюча більшість, необхідна для стабільної роботи уряду. Величина виборчого бар'єру встановлюється виборчим законом і є результатом компромісу представлених у парламенті на момент його прийняття політичних партій. Найменш впливові партії прагнуть до того, щоб цей бар'єр був якомога нижчим, що суперечить потребі забезпечення ефективної роботи парламенту.

Недоліком пропорційної виборчої системи в її найпростішому варіа­нті є те, що вона не надає виборцеві можливості голосувати за окремих кандидатів. Виборець голосує за список кандидатів від політичної партії в цілому, а отримані партією депутатські мандати розподіляються між кандидатами відповідно до розташування їхніх прізвищ у списку. У разі подолання партією виборчого бар'єру мандати отримують передусім її лідери, оскільки саме їхні прізвища стоять у списку першими. Щоб на­дати виборцеві можливість голосувати за окремих кандидатів у деяких країнах практикується преференційне голосування, яке полягає в тому, що виборець порядковими цифрами (1, 2, 3 та ін.) чи в інший спосіб зазначає в наявному у виборчому бюлетені списку кандидатів свої пере­ваги — прізвища тих кандидатів, яких він бажав би бачити обраними у першу чергу. За преференційного голосування обраними виявляються не ті кандидати, прізвища яких стоять на початку списку, а ті, які отри­мали найбільшу кількість перших переваг.

Преференційне голосування можливе, якщо у виборчому списку є небагато прізвищ кандидатів і виборець може розподілити між ними свої переваги. Це вимагає, щоб вибори відбувались не в загальнодер­жавному багатомандатному виборчому окрузі, де кожна партія вису­ває десятки, а то й сотні кандидатів, а у багатьох багатомандатних ви­борчих округах із невеликою кількістю кандидатів у кожному партій­ному списку.

Щоб мінімізувати недоліки й використати переваги мажоритарної і пропорційної систем у деяких країнах на парламентських виборах ви­користовується змішана виборча система, що поєднує мажоритарну і пропорційну системи. За неї одна частина депутатів парламенту оби­рається за мажоритарною виборчою системою, а друга частина — за пропорційною. При голосуванні виборець отримує два бюлетеня, од­ним голосує за окремого кандидата, а другим — за партійний список кандидатів. У деяких країнах із двопалатним парламентом одна палата обирається за мажоритарною системою, а інша — за пропорційною. Комбінуються також притаманні мажоритарній і пропорційній систе­мам способи голосування і підрахунку голосів.

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ФОРМ ПРАВЛІННЯ, ПАРТІЙНИХ І ВИБОРЧИХ СИСТЕМ

Виборча система відіграє надзвичайно велику роль у політич­ному житті суспільства. Вона справляє значний вплив на форму­вання партійної системи, парламенту, уряду, його стабільність, по­літичну стабільність у суспільстві в цілому. Є певна залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної систем. Обидві систе­ми перебувають у тісному зв'язку із прийнятою у країні формою державного правління.

Залежність між типами наявних у країні виборчої і партійної сис­тем уперше було з'ясовано М. Дюверже. Досліджуючи зв'язок між виборчими й партійними системами, він сформулював «три соціологі­чні закони» їхньої взаємодії:

S мажоритарній виборчій системі відносної більшості (з голосу­ванням в один тур) відповідає двопартійна система зі зміною влади між двома незалежними партіями;

S мажоритарній виборчій системі абсолютної більшості (з голосу­ванням у два тури) відповідає відносно стабільна партійна система, за якої партії прагнуть до взаємних контактів і компромісів та об'єднання в коаліції;

S пропорційному представництву відповідає гнучка і стабільна багатопартійна система, за якої партії мають жорстку внутрішню стру­ктуру і незалежні одна від одної[39].

Сформульовані М. Дюверже закони свідчать, що виборча система впливає не тільки на кількість партій у країні, а й на відносини між ними. Як показує історичний досвід, двопартійна система формується здебільшого у країнах із мажоритарною виборчою системою відносної більшості. Цьому сприяє, зокрема, те, що виборець вважає за краще віддати свій голос в єдиному турі голосування за представника тієї партії, яка має найреальніші шанси на успіх, він втрачає інтерес до слабких партій. Формування двопартійної системи за мажоритарної системи відносної більшості відбувається не на кожних парламентсь­ких виборах, а впродовж тривалого часу.

Голосування у два тури, тобто мажоритарна система абсолютної більшості, породжує політику електоральних союзів, які потім знахо­дять своє продовження у створенні єдиної парламентської фракції, формуванні парламентської більшості та утворенні урядової коаліції. Голосування в один тур, тобто мажоритарна система відносної біль­шості, не спричиняє потреби в електоральних союзах. Кожна партія прагне самостійно використати свій шанс. За мажоритарної системи відносної більшості можливе приєднання слабкої партії до сильної, що примушує першу приймати умови останньої.

Пропорційна система також не сприяє утворенню електоральних союзів впливових партій, кожна з них прагне самостійно використати свої можливості. Однак якщо партія є маловпливовою і самостійно не може подолати виборчий бар'єр, то вона прагне ввійти до виборчого блоку із впливовою партією, щоб завдяки їй потрапити до парламенту. Така система неминуче ставить партії перед необхідністю формування урядових коаліцій, оскільки, як правило, жодна з них не має змоги здобути більшість парламентських мандатів і самостійно сформувати уряд. Пошук компромісів у формуванні уряду ускладнюється тим, що депутати вже пов'язані передвиборними обіцянками, прагнуть зберег­ти обличчя партії, щоб мати підтримку своїх виборців і на наступних виборах. Труднощі у формуванні парламентських коаліцій і нестабіль­ність уряду є характерними рисами політичного життя держав із про­порційною виборчою системою і породжуваною нею багатопартійною системою.

Зворотний вплив партійної системи на виборчу проявляється, зок­рема, у тому, що та чи інша конфігурація правлячих партій приймає виборче законодавство, намагаючись пристосувати його до власних потреб. Вплив виборчої системи на формування партійної не є жорст­ко однозначним. Дія законів взаємодії виборчих і партійних систем, як і будь-яких інших законів суспільного розвитку, проявляється лише як тенденція. Вона модифікується низкою історичних, соціальних, полі­тичних, культурних та інших чинників, що впливають на формування партійних систем. Одним із них є прийнята у країні форма державного правління.

Особливість зв'язку форми державного правління з певним типом виборчої системи полягає в тому, що останній може послаблювати, або, навпаки, посилювати недоліки, потенційно притаманні тій чи ін­шій формі правління. Вважається, що президентській формі правління краще відповідає мажоритарна виборча система, а парламентарній — пропорційна. У президентській республіці мажоритарна виборча сис­тема робить главу держави та уряд відносно незалежними від політич­них партій і парламенту, дає президентові змогу проводити значною мірою незалежну політику. Пропорційна виборча система за президе­нтської форми правління, навпаки, ставить главу держави та уряд у залежність від політичних партій, сприяє протистоянню президента й парламенту.

З огляду на його важливість розглянемо це питання докладніше. Оскільки за президентської чи президентсько-парламентарної форм правління уряд формується позапарламентським способом, то пред­ставленим у парламенті партіям немає потреби об'єднуватись з метою формування парламентської більшості та урядової коаліції. А за відсу­тності парламентської більшості, чіткої структурованості парламенту на більшість та опозицію ускладнюється прийняття ним рішень.

За пропорційного представництва в парламенті партія, яку пред­ставляє президент, зазвичай не отримує більшості депутатських ман­датів. Це означає, що президент може не мати підтримки парламенту. Виходить, президент не може управляти без підтримки парламенту, а останній не несе відповідальності за діяльність сформованого прези­дентом уряду й тому не зобов'язаний його підтримувати. У цьому по­лягає причина постійного конфлікту між президентом і парламентом, який стає особливо гострим тоді, коли президент і парламентська бі­льшість представляють взаємно опозиційні політичні сили.

Аналізуючи чотири можливі варіанти поєднання двох основних форм державного правління (президентської і парламентарної) та двох основних типів виборчих систем (мажоритарної і пропорційної), аме­риканський політолог М. Уоллерстайн зазначає, що найоптимальні- шими варіантами є поєднання президентської форми правління з ма­жоритарною виборчою системою відносної більшості, а парламентар­ної форми правління — з пропорційною виборчою системою. Остан­ній варіант існує в більшості країн Західної Європи, крім Великої Бри­танії і Франції. Поєднання президентської форми правління з пропор­ційною виборчою системою є найменш вдалим. У цьому разі існує досить значна небезпека політичного тупика й паралічу демократич­них інститутів[40].

У демократичному суспільстві єдиним джерелом влади визнається народ, а вибори є легітимним засобом передання владних повноважень від нього до правлячої еліти. Якісний склад правлячої еліти, а отже якість самої політики, перебуває у прямій залежності від досконалості виборів. У зв'язку із цим надзвичайно важливо забезпечити доскона­лість і демократизм самих виборів. Це важливо і з огляду на те, що участь у виборах для абсолютної більшості громадян є не тільки осно­вною, а і єдиною формою участі в політиці. Тому в демократичних суспільствах виборам приділяється велика увага.

В основі правової регламентації виборчих кампаній лежать три найважливіші принципи: по-перше, забезпечення рівності можливос­тей для всіх кандидатів і партій, які беруть участь у виборах; по-друге, принцип лояльності, відповідно до якого кандидати зобов'язані корек­тно, доброзичливо ставитись до своїх суперників: не вдаватись до об­раз, приниження гідності, фальсифікацій тощо; по-третє, невтручання державного апарату в хід виборчої боротьби.

У більшості країн законодавчими нормами докладно регламенту­ються процес і порядок проведення виборчих кампаній. В Японії, на­приклад, забороняється робити подарунки виборцям, відвідувати їхнє житло з метою передвиборної агітації, залучати виборців на свій бік обіцянками службового просування тощо. У ФРН заборонено публіку­вати результати опитувань громадської думки за два тижні до виборів, у

Великій Британії — у день виборів. Докладно регламентується викорис­тання в передвиборних цілях засобів масової інформації, особливо теле­бачення й радіомовлення. Зокрема, законодавчо встановлюється загаль­ний обсяг часу для проведення виборчих кампаній, усім партіям і кан­дидатам надається однаковий час для передвиборної агітації тощо.

Однак вибори як засіб легітимації влади і формування правлячої елі­ти не варто ідеалізувати. Навіть найдосконаліше виборче законодавство, найоптимальніша виборча система не забезпечують прихід до влади найпридатніших для цього осіб — людей професійно підготовлених, з високими моральними якостями. У політиці часто буває так, що на ви­борах перемагають не найкращі, не найгідніші, а найбагатші й найвпли- вовіші — ті, хто користується підтримкою фінансових кіл, політичних партій, громадських організацій, владних структур, засобів масової ін­формації, хто має можливість використати для перемоги на виборах своє службове становище тощо. Напевне, на сьогодні це неминучий не­долік демократії, бо рівноцінної заміни виборам поки що немає.

Отже, політичні партії є важливими елементами політичної систе­ми суспільства, інститутами здійснення політики. Виражаючи інтереси різних спільностей людей, вони виступають тією ланкою, що з'єднує громадянське суспільство з державою, забезпечує представництво на державному рівні всієї багатоманітності соціальних інтересів. Партії є важливою частиною механізму демократичного розв'язання соціаль­но-політичних конфліктів. Від рівня розвитку партій, їхнього ідейно- політичного спрямування, методів та засобів діяльності значною мі­рою залежить рівень соціальної злагоди в суспільстві й розвитку демо­кратії.