1. ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ І ТИПОЛОГІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

ПОНЯТТЯ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Громадська організація — це добровільне та організаційно оформлене об'єднання громадян, створене для вираження й задо­волення їхніх інтересів і потреб на засадах самоврядування.

У кожній країні є багато різних видів громадських організацій. Це професійні спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські, дитячі організації, наукові, технічні, культурно-просвітницькі, фізкультурно-спортивні та інші добровільні об'єднання громадян, творчі спілки, земляцтва, фон­ди, асоціації тощо. Вони можуть мати різні назви: організація, об'єднання, спілка, товариство, клуб, гурток, рада, фонд, асоціація тощо. Спільними їх рисами (ознаками) є добровільність об'єднання, наявність певної організаційної структури і діяльність на засадах са­моврядування. Ще однією ознакою громадської організації у багатьох країнах вважається її неприбутковий характер — вона не повинна здійснювати господарську діяльність із метою отримання прибутку, інакше має зареєструватися в уповноваженому органі публічної влади як підприємницька структура. Тому, скажімо, житлово-будівельний кооператив розглядається як громадська організація, а виробничий — як підприємство.

Громадська організація має спільні з політичною партією риси і водночас суттєво відрізняється від неї. З політичною партією її спорі­днює добровільність об'єднання громадян, наявність організаційної структури та діяльність на засадах самоврядування. На відміну від політичної партії громадська організація зазвичай не є ідеологічною спільнотою і не ставить собі за мету оволодіння державною владою. Головна мета її створення та діяльності полягає у задоволенні інтере­сів і потреб своїх членів. У демократичних державах право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації конституційно визнається як одне з найважливіших політичних прав. Однак право на свободу об'єднання в політичні партії, а також на оволодіння держав­ною владою і на участь у її здійсненні визнається тільки за громадяна­ми, тоді як членами громадських організацій можуть бути також іно­земні громадяни та особи без громадянства.

ФУНКЦІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

У політичній системі суспільства громадські організації виконують певні функції, до яких належить насамперед функція артикулювання інтересів, тобто перетворення соціальних прагнень, емоцій та очіку­вань у певні політичні вимоги. Ці вимоги доводять до владних струк­тур побажання громадян, тим самим залучаючи останніх у політичний процес, роблячи їх суб'єктами політики.

Артикулювання інтересів вимагає їх агрегування, тобто узго­дження часткових потреб, установлення між ними певної ієрархії, ви­роблення на цій основі загальногрупових цілей. Ця функція передба­чає вибір не лише політично найбільш значущих, а й найреальніших вимог щодо можливостей їх задоволення.

Як будь-які об'єднання, громадські організації виконують інтегра­тивну функцію. Вона полягає в об'єднанні членів організації навколо спільних цілей, розвиткові між ними на цій основі політичних та ін­ших зв'язків. Інтеграція організації досягається внаслідок артикуляції та агрегування інтересів її членів, а також залучення їх до процесу ре­алізації спільних цілей, формування в них відчуття групової ідентич­ності й навичок спільних дій.

Громадські організації підтримують тих чи тих кандидатів на ви­борах до органів державної влади та органів місцевого самоврядуван­ня, у разі обрання впливають на їхню діяльність у владних структурах, на відбір кадрів для державного апарату й тим самим виконують фун­кцію формування та оновлення правлячої еліти.

Важливою функцією громадських організацій є інформаційна, яка полягає в тому, що вони доводять до органів влади інформацію про стан громадської думки щодо тієї чи іншої проблеми суспільного жит­тя. Використання цієї інформації помітно полегшує підготовку і прак­тичне застосування нормативно-правових актів, суттєво підвищує ефективність виконавчої діяльності. Володіння інформацією дає мож­ливість органам влади знаходити відповіді на актуальні питання суспі­льного розвитку.

Через громадські організації індивіди засвоюють певні політичні норми й цінності, зразки політичної поведінки, тобто політичну куль­туру. У цьому полягає їхня функція політичної соціалізації. Вона реалізується у процесі здійснення громадськими організаціями агіта­ційної і пропагандистської роботи, набуття їхніми членами реального досвіду політичної боротьби.

ТИПОЛОГІЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Багатоманітність громадських організацій зумовлює необхідність типології, яка допомагає глибше пізнати їхні сутність та особливості, роль у політичній системі суспільства. Громадські організації розріз­няються за своєю соціальною основою, сферами діяльності, організа­ційною побудовою, цілями, методами й засобами діяльності, отже, можуть класифікуватись за різними підставами (ознаками).

Під кутом зору з'ясування ролі громадських організацій у політичній системі суспільства найважливіше значення має їхнє розрізнення за соці­альною основою, тобто тією спільнотою людей, інтереси якої організація виражає і представників якої організаційно об'єднує. Є п'ять основних груп соціальних спільнот як історично й об'єктивно сформованих груп людей: соціально-класові (суспільні класи, внутрішньокласові та міжкла- сові соціальні верстви і групи); етнічні (племена, народності, нації); демо­графічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, особи середнього та старшого віку); професійні (робітники, селяни, службовці, спеціалісти, підприємці); територіальні (жителі окремих адміністративно-територіальних одиниць

— сіл, селищ, міст, районів, областей). Відповідно до основних груп соці­альних спільнот розрізняють класові, етнічні, демографічні, професійні, територіальні громадські організації.

Класовими громадськими організаціями є професійні спілки та ор­ганізації роботодавців, як об'єднання, відповідно, найманих працівни­ків і підприємців-власників. Демографічними громадськими організа­ціями, які виокремлюються за статевою та віковою ознаками, є жіночі, дитячі, молодіжні, ветеранські об'єднання. За професійною ознакою виокремлюються громадські організації робітників, селян, службовців, спеціалістів, підприємців. Професійними громадськими організаціями робітників і підприємців є ті самі профспілки та об'єднання роботода­вців, а спеціалістів — різноманітні творчі спілки (письменників, худо­жників, композиторів, акторів, журналістів тощо). Територіальними є громадські організації, що утворюються й діють не в загальнонаціона­льному масштабі, а в окремих адміністративно-територіальних одини­цях держави — селах, селищах, містах, районах, областях, а етнічними

— різноманітні об'єднання осіб однієї національної належності.

Розглянемо особливості деяких із найбільш масових, згуртованих і

впливових у політичному житті громадських організацій, виокремле­них за соціальною основою.

Провідне місце серед громадських організацій, виокремлених за соціальною основою, посідають професійні спілки — масові громад­ські організації найманих працівників, які засновані на спільності їхніх інтересів у процесі праці та мають за мету поліпшення умов життя і праці своїх членів. Профспілки виникли у другій половині XVIII ст. у Великій Британії як асоціації висококваліфікованих робіт­ників, які об'єднувалися для захисту своїх професійних інтересів. Пе­рші профспілки мали локальний характер. Протягом XIX ст. вони утворюються в усіх розвинених країнах Європи та Америки. Наприкі­нці XIX ст. виникають галузеві виробничі профспілки, а також націо­нальні профспілкові об'єднання (центри). Одним із найстаріших таких центрів є Британський конгрес тред-юніонів (англ. trade-union — профспілка), утворений 1868 р.

Поступово розширювалася соціальна база профспілок: крім висо­кокваліфікованих робітників, вони стали об'єднувати також напівква- ліфікованих і некваліфікованих робітників, а згодом і службовців. Спершу профспілки утворювались в основному в галузях матеріально­го виробництва, а згодом поширились на невиробничу сферу. На поча­тку XX ст. функціонували міжнародні виробничі секретаріати — між­народні федерації і профспілки робітників однієї галузі господарства.

На першому етапі становлення профспілок відбувалось нелегально, існувало навіть кримінальне покарання за членство у «змовницьких орга­нізаціях» — так офіційні правлячі кола називали профспілки. Уперше профспілки було легалізовано у Великій Британії 1824 р. Поступово вони перетворились на найбільш масові й впливові організації трудящих. У кінці XX ст. світовий профспілковий рух налічував, за різними оцінками, 500-600 млн осіб, що становило 40-45 % усіх найманих працівників. У багатьох країнах світу діють масові профспілкові об'єднання, до числа яких, крім уже згадуваного Британського конгресу тред-юніонів, нале­жать також Всезагальна італійська конфедерація праці, Всезагальна кон­федерація праці Франції, Об'єднання німецьких профспілок, Американ­ська федерація праці — Конгрес виробничих профспілок (США), Генера­льна рада профспілок Японії та багато інших. У кожній країні діють, як правило, кілька профцентрів. Більшість великих національних профспіл­кових об'єднань входять до тих чи інших міжнародних профцентрів — Всесвітньої федерації профспілок, Міжнародної конфедерації вільних профспілок, Всесвітньої конфедерації праці та ін.

Паралельно з розвитком профспілкового руху, спрямованого на за­хист інтересів найманих працівників, формувались організації підпри- ємців-власників (роботодавців). У всіх країнах із розвиненою ринко­вою економікою діють загальнонаціональні об'єднання підприємців, які виступають головним партнером профспілок на переговорах і в ході укладання угод щодо умов праці найманих трудівників. Такими об'єднаннями є, наприклад, Конфедерація британської промисловості, Національна рада французьких підприємців, Федеральна спілка німе­цької промисловості, Національна асоціація промисловців США та ін.

Впливовою політичною силою як у межах окремих країн, так і в міжнародному масштабі, є жіночий рух. Як демократичний рух він виник у руслі визвольних ідей епохи Просвітництва. Його першим ідейним маніфестом була «Декларація прав жінки і громадянки» (1791) французької письменниці Олімпії де Гуж (1748-1793), напи­сана на противагу «Декларації прав людини та громадянина», яка про­голошувала рівність усіх громадян чоловічої статі перед законом. Ав­торка вимагала вважати жінок повноправними громадянами. Відтоді О. де Гуж та її послідовниць почали називати «феміністками» (від фр. femme — жінка), а рух за рівноправ'я жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя, його гасла й концепції — «жіночим рухом» або «фемінізмом». Щоправда нині під жіночим рухом розуміють узагалі рух за рівноправ'я жінок і чоловіків, а під фемінізмом — його окремий вияв, що охоплює радикальні, крайні гасла та концепції.

Жіночий рух нерідко ототожнюється з рухом за гендерну рівність (від англ. gender — рід), хоча останній не зводиться тільки до боротьби жінок за рівні права й можливості із чоловіками, а охоплює взагалі проблеми забезпечення родової (жінок, чоловіків, дітей) рівності.

Центральною в жіночому русі була й залишається ідея повноправ­ної, вільної жіночої особистості, настанова на її самореалізацію. Ця ідея стала складовою демократичної свідомості. Завдяки жіночому рухові XIX-XX ст. жінки домоглись рівних із чоловіками прав на осві­ту і працю, прав обирати та бути обраними. У наш час жіночий рух заперечує чоловічу монополію на владу в суспільстві та домагається паритетного представництва для жінок у всіх соціальних інститутах. Із цією метою в окремих країнах жінки утворили свої політичні партії, але найчастіше їхні інтереси виражають і захищають численні громад­ські організації.

Важливу роль у політичному житті суспільства відіграють різноманітні громадські організації, утворені за віковою і національною ознаками. Це молодіжні, зокрема студентські, та ветеранські об'єднання.

Залежно від сфер суспільного життя розрізняють громадські ор­ганізації, що утворюються й діють в економічній, соціальній, політич­ній і соціально-культурній (духовній) сферах. Громадськими організа­ціями в економічній сфері є ті самі профспілки й об'єднання робото­давців, а також організації споживачів, різноманітні асоціації акціоне­рних товариств, банків, товариств з обмеженою відповідальністю, то­вариств економічної взаємодопомоги, кооперативів тощо невиробни­чого характеру.

У соціальній сфері задовольняються соціальні потреби людей — в охороні здоров'я і медичній допомозі, житлі, соціальному захисті то­що. Громадськими організаціями цієї сфери є лікарняні каси, товарис­тва Червоного Хреста, товариства інвалідів (сліпих, глухонімих та ін.), благодійні фонди тощо. Своєрідними громадськими організаціями є житлово-будівельні та гаражно-будівельні кооперативи, об'єднання співвласників багатоквартирних будинків.

Діяльність громадських організацій у політичній сфері тією чи ті­єю мірою пов'язується зі здійсненням публічної влади. Громадськими організаціями політичної сфери є, наприклад, молодіжні, жіночі, вете­ранські, правозахисні, екологічні, антивоєнні об'єднання, комітети виборців тощо.

Найбільше громадських організацій утворюються і діють у соціа­льно-культурній сфері. Це різноманітні творчі спілки, наукові й спор­тивні товариства, аматорські об'єднання тощо. До цієї сфери належать також релігійні організації. Поділ і групування громадських організа­цій залежно від сфер суспільного життя є досить умовним через по­ширення їхньої діяльності водночас на різні сфери і відсутність чітких меж між самими сферами.

За організаційною побудовою громадські організації можуть бути централізованими й децентралізованими. Одні з них мають централі­зовану організаційну структуру, систему місцевих і регіональних чи галузевих організацій та їхніх керівних органів, фіксоване членство, яке передбачає сплату членських внесків (наприклад, профспілки), інші є децентралізованими об'єднаннями, для участі в яких достатньо лише заяви (молодіжні, жіночі, ветеранські об'єднання). Декотрі гро­мадські організації за своєю організаційною побудовою наближаються до громадських рухів, які взагалі не мають сталих довгочасних органі­заційних структур.

Громадські організації здебільшого не є ідеологічними спільнота­ми такою мірою, як політичні партії. Проте в них може переважати та чи інша ідейна орієнтація, залежно від якої розрізняють комуністичні, соціал-демократичні, ліберальні, консервативні, клерикальні, анархі­стські та інші організації.

Типологія громадських організацій може здійснюватись також за іншими ознаками.