3. ПОЛІТИЧНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО ГРУП ІНТЕРЕСІВ

Громадські організації та інші об'єднання за інтересами є не­від'ємним елементом демократичного суспільства. Оскільки в кожно­му суспільстві існують різноманітні інтереси, а окремі рядові громадя­ни не можуть задовольняти свої інтереси поодинці, то вони змушені об'єднуватися у групи.

Узагальнення, формулювання і представництво групових інтересів надзвичайно важливе як для самих груп, так і для держави. Звуження поля дії груп інтересів, перешкоди об'єднанню громадян ізолюють правлячу еліту від народу, роблять правлячий режим жорсткішим.

Представництво групових інтересів на державному рівні здійсню­ється як у безпосередніх, так і в опосередкованих формах.

безпосереднє політичне представництво інтересів

Найпоширенішою формою безпосереднього, прямого впливу груп інтересів на органи державної влади є лобізм, тобто організований вплив різних суспільних груп на органи державної влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень.

Прямий підкуп політиків і чиновників заінтересованими групами спершу ставив під сумнів легальний статус лобістської діяльності. Згодом прийшло визнання того, що лобізм несе й позитивне наванта­ження. Часто, всупереч буденним уявленням, — це не тільки закуліс­ний підкуп, а й система аргументації, механізм підготовки і прийняття найоптимальніших політичних рішень. До складу лобістських угрупо­вань, крім політика або групи політиків, які їх очолюють, входить та­кож численний загін експертів, консультантів, виконавців. Нерідко це колишні чиновники й державні діячі, юристи, спеціалісти з формуван­ня громадської думки тощо. Надаючи цінну інформацію про реальну ситуацію і про можливі наслідки політичних рішень, лобізм створює надійну базу для них, допомагає уникнути помилкових і необачних кроків. Лобізм, отже, визнається необхідним і для тих, кого безпосере­дньо стосуються рішення органів державної влади, і для цих останніх, оскільки він сприяє підвищенню якості державного управління.

Щодо негативних сторін і наслідків лобізму — передусім схильно­сті багатьох його учасників до задоволення вузькогрупових інтересів, створення ним сприятливого середовища для можливих корупції і зло­вживань, — то одночасно з розширенням практики лобізму зростає й арсенал засобів обмеження такого роду негативних явищ. У числі цих засобів — жорстка правова регламентація лобізму, розширення кола його учасників і заохочення конкуренції між ними, підвищення про­фесіоналізму і вимог до професійної етики державних службовців і членів представницьких органів, удосконалення самого механізму ло- біювання. У США з 1946 р. лобізм реєструється й перебуває під фі­нансовим контролем відповідно до закону. У подальшому жорстке законодавче регулювання і контроль лобізму були запроваджені в бі­льшості країн Західної Європи.

Одночасно з уведенням і вдосконаленням правового регулювання лобізму відбувалась професіоналізація представницьких функцій лобі­стських угруповань. У США, наприклад, виник особливий інститут спеціально підготовлених уповноважених, професіональних агентів- лобістів, які обстоюють інтереси відповідних груп у Конгресі та інших органах державної влади. Найвпливовішими у країні є лобі військово- промислового та нафтогазового комплексів. Діють також лобі інших країн, наприклад проізраїльське, прокитайське. Є й відкрите протисто­яння різних лобістських угруповань, наприклад прокитайського та протайванського.

Багатоманітні методи лобістської діяльності. Вони можуть бути як легальними, законними, так і незаконними. До перших належать: направлення листів та особистих звернень до законодавців або представників виконавчої влади; підготовка альтернативних проек­тів законів та управлінських рішень; участь у фінансуванні підгото­вки законопроектів, експертиз, висновків урядових органів; конт­роль за дотриманням прийнятих законів і рішень; організація від­повідної кампанії в засобах масової інформації; проведення демон­страцій, маршів, пікетувань або інших публічних акцій; підтримка під час обрання, призначення чи просування по службі працівників органів державної влади тощо. До незаконних методів лобістської діяльності належать фінансова підтримка нелегальних об'єднань, контроль за особистим життям політиків, збирання на них компро­метуючого матеріалу, прямий підкуп політиків і чиновників, який передбачає сама природа лобізму.

Лобізм є найзагальнішою і найпоширенішою формою прямої взає­модії груп інтересів із державою. Поряд із ним є й інші форми такої взаємодії. У різних країнах склалися власні, зумовлені національними особливостями й традиціями, системи взаємодії держави та груп інте­ресів. Так, у Великій Британії при урядових соціально-економічних відомствах функціонують так звані спонсорські підрозділи, завданням яких є регулярні зв'язки з галузевими об'єднаннями підприємців та окремими акціонерними товариствами, вироблення спільно з ними рекомендацій щодо прийняття міністерських і урядових рішень. У багатьох країнах Заходу при органах виконавчої влади діють консу­льтативні ради або комітети, які складаються з керівників цих органів, представників однієї або декількох груп інтересів і незалежних експе­ртів. Більшість таких рад і комітетів діють на постійній основі, частина створюється для підготовки тих або інших окремих рішень і припиняє свою діяльність одразу ж після їх прийняття.

Крім вітчизняних груп інтересів, при виконавчих і представниць­ких органах державної влади можуть діяти й об'єднання, що є вираз­никами інтересів інших країн, світових економічних і фінансових центрів тощо і сприяють розв'язанню різноманітних міжнародних проблем.

У механізмі взаємодії груп інтересів із державою особливе місце посідають так звані трипартистські органи, засновані на представниц­тві трьох сторін — об'єднань підприємців, профспілок і держави. Такі органи виникли й поширились у країнах Заходу в 50-70-х рр. XX ст. і були спрямовані передусім на досягнення соціального миру і стабіль­ності. Однак їхня роль не обмежилась лише досягненням консенсусу між основними соціальними партнерами. У багатьох країнах — Авст­ралії, Австрії, ФРН, Швеції та інших вони по суті перетворилися в ор­гани, які визначають основні параметри соціально-економічної страте­гії держави.

За всієї багатоманітності форм і систем прямої, безпосередньої вза­ємодії груп інтересів із державою є деякі спільні риси, властиві всім або майже всім таким системам. Це передусім наявність спеціальних інститутів та установ, у межах яких здійснюється діалог представників організованих інтересів і держави, принципи комплектування і спосо­би діяльності таких інститутів. Практично повсюдно існує також сис­тема неформальних зв'язків і відносин, яка нерідко відіграє важливішу роль, аніж формалізовані зв'язки.

опосередковане політичне представництво інтересів

До найважливіших форм опосередкованої взаємодії груп інтересів із державою належить їх вплив на неї через вибори й політичні партії. Групи інтересів прагнуть до налагодження зв'язків із політичними партіями, підтримують їх на виборах, щоб через них впливати на дер­жаву. Вони створюють спеціальні структури, які примикають до пар­тій. Декотрі з найбільш масових груп інтересів створили власні полі­тичні партії для обрання своїх представників до центральних і місце­вих органів влади. Скажімо, у деяких європейських країнах активно діють так звані партії зелених, створені впливовими екологічними ор­ганізаціями й рухами.

Буржуазні партії (ліберальні, консервативні) виступають центрами політичного тяжіння підприємницьких об'єднань, а робітничі (соціал- демократичні, соціалістичні, комуністичні) налагоджують тісні зв'язки з профспілками. Форми й методи співробітництва у них різні. Зв'язки підприємців і близьких до них партій здійснюються в основному у формі фінансової підтримки партій та окремих кандидатів, виділення коштів на проведення виборчих кампаній. Це відкриває прямий шлях до використання підприємницькими колами представників державно­го апарату, навіть політиків найвищого рівня у власних, вузькогрупо- вих інтересах. Тому в деяких країнах фінансування підприємницькими структурами політичних партій та їх виборчих кампаній забороняють­ся законом. Так, у США пожертвування на користь партій від окремих фірм та організацій із початку 70-х рр. законодавчо не дозволяються. Проте підприємницькі кола вишукують для фінансування партій різні обхідні шляхи і способи, нерідко справа доходить до відверто кримі­нальних дій.

Дещо по-іншому склались і здійснюються зв'язки з політичними партіями профспілок. У деяких випадках справа тут не обмежувалась фінансовою підтримкою відповідних партій. У таких країнах, як Авст­ралія, Велика Британія, Швеція профспілки брали активну участь у створенні соціал-демократичних партій, значна частина профспілко­вих організацій увійшла до них як колективні члени (наприклад, про- фцентр Британський конгрес тред-юніонів є колективним членом Лей­бористської партії Великої Британії).

Відповідно в межах парламентських фракцій соціал-демокра- тичних партій функціонували впливові профспілкові групи, які суттє­во впливали на законодавчий процес, особливо в період перебування цих партій при владі. Проте в останні роки у зв'язку з деяким зани­женням ролі профспілок і поправінням соціал-демократичних партій їхні стосунки зазнали суттєвих змін. У країнах із системою колектив­ного членства відбувається або її модифікація, або повна відмова від неї. Так, Лейбористська партія Великої Британії тепер значно обмежує вплив профспілок на вироблення партійної політики, вибори керівниц­тва партії та висунення кандидатів до парламенту. Соціал-демо- кратична робітнича партія Швеції взагалі відмовилась від колективно­го членства в ній профспілок, хоча продовжує активно співробітнича­ти з ними.

У цілому залежність соціал-демократичних партій від профспілок, хоча й не така жорстка, як раніше, зберігається. Вона є не тільки фі­нансовою, а й політичною, оскільки члени профспілок складають зна­чну частину електорату соціал-демократії.

Таким чином, взаємодія громадянського суспільства з державою здійснюється як через політичні партії, так і через багатоманітні гро­мадські організації як групи інтересів. Процес прийняття державних рішень вимагає постійної та оперативної взаємодії влади з тими, чиї інтереси ці рішення зачіпають і хто володіє найціннішою інформацією і знаннями. У країнах Заходу склались різні форми політичного пред­ставництва груп інтересів, їх взаємодії з державою. Основною опосе­редкованою формою цієї взаємодії є кооперація груп інтересів із полі­тичними партіями, їхня підтримка партій на виборах. Водночас у міру розширення державного втручання в різні сфери суспільного життя, передусім в економіку й соціальні відносини, виникла і розвивається розгалужена система прямих, не опосередкованих політичними парті­ями і виборами, зв'язків між групами інтересів і органами державної влади. До цієї системи належать лобізм, консультативні ради й коміте­ти при органах державної влади, а також інші форми прямої взаємодії груп інтересів із державою. Результатом такої взаємодії стало ство­рення особливої системи функціонального представництва. Уже про­тягом кількох десятиліть це представництво виступає органічною складовою структури політичного управління країн Заходу й відіграє надзвичайно важливу роль у механізмі взаємодії громадянського сус­пільства й держави.

Взаємодія груп інтересів з органами публічної влади здійснюється не тільки на рівні держави загалом, з вищими органами державної влади, а й в адміністративно-територіальних одиницях держави, у то­му числі з органами місцевого самоврядування. Така взаємодія реалі­зовується в основному в таких само формах, як і з вищими органами держави, тобто у формі лобіювання, створення різних дорадчих орга­нів, підтримки на місцевих виборах, через політичні партії тощо.