1. ПОНЯТТЯ І СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ

ПОНЯТТЯ політичного режиму

Політичний режим (фр. regime, від лат. regimen — управління) є одним із базисних понять політології. Порівняно з іншими категорія­ми, які розкривають форми держави, — форма державного правління і форма державного устрою — поняття політичний режим є найменш визначеним. Така невизначеність значною мірою пов'язана із близькі­стю цих понять, із тим, що одні й ті самі явища політичного життя можуть характеризуватись і як форма державного правління, і як полі­тичний режим. Так, під президентським режимом в одних випадках мають на увазі політичний режим, а в інших — президентсько- республіканську форму державного правління, під парламентським режимом також розуміють і політичний режим, і форму правління. Такий підхід, який не розмежовує форму державного правління і полі­тичний режим, по суті, знімає питання про рівень демократизму дер­жави. Форма правління сама по собі може нічого не говорити про де­мократизм у здійсненні державної влади. Так, у сучасному світі багато монархій є більш демократичними державами, ніж деякі республіки. Про рівень демократизму у здійсненні державної влади свідчить саме характер політичного режиму.

Якщо виходити з того, що форма правління визначається відноси­нами між центральними органами держави, то поняттям політичний режим доцільно позначати характер цих відносин, здійснення держа­вної влади загалом, передусім в аспекті демократизму цього процесу. Отже, політичний режим виступає як система методів і засобів здійснення політичної влади у країні.

Поряд із поняттям політичний режим використовується також по­няття державний режим як узагальнена характеристика форм і мето­дів здійснення державної влади в тій чи іншій країні. Хоча політичний режим і державний режим часто визначають практично однаково, між ними існує і певна відмінність. Полягає вона в тому, що політичний режим виходить за межі держави як інституту й охоплює також інші політичні інститути. Він не зводиться до методів діяльності державних органів, а стосується також діяльності політичних партій, громадських організацій і рухів, органів місцевого самоврядування, функціонуван­ня засобів масової інформації тощо. У цьому значенні політичний ре­жим виступає як функціональний аспект політичної системи суспільс­тва в цілому, тоді як державний режим характеризує функціонування лише держави.

Ураховуючи відмінності між політичним і державним режимами, між політичною і державною владою, перший із них доцільно визна­чати як систему методів і засобів здійснення політичної влади, а дру­гий — державної.

СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ

Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи суспільства, то його структуру складають ті самі елементи, що й структуру політичної системи. Це передусім політичні інститути — держава та її структурні елементи, політичні партії, гро­мадські організації, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації, а також політичні відносини, політичні норми, політична культура в їх функціональному аспекті. Щодо держави йдеться не просто про структуру, а про характер відносин між її елементами, спо­соби формування органів державної влади, стосунки держави із гро­мадянами, створення нею умов для реалізації прав і свобод особи то­що. Політичні партії виступають елементами політичного режиму у взаємодії між собою, тобто як певна партійна система. Громадські ор­ганізації є складовими політичного режиму як групи тиску.

На основі структурних елементів політичного режиму виокрем­люються його основні ознаки: спосіб формування вищих органів державної влади; наявність чи відсутність і характер поділу держа­вної влади; характер партійної системи; становище і роль громад­ських організацій у суспільстві; розвиненість і поширеність місце­вого самоврядування; реальність прав і свобод особи; роль ідеології в суспільстві.

Вищі органи державної влади (глава держави, парламент, уряд, вищі суди) можуть формуватись шляхом виборів або призначення. Одні з них (парламент, часто — президент) обираються безпосередньо громадянами, інші (уряд, вищі суди) формуються виборними органа­ми. Вибори можуть бути як демократичними, проводитися на основі принципів демократичного виборчого права, так і формальними — неальтернативними.

За одних типів політичного режиму поділ державної влади може заперечуватись у принципі, за інших — формально визнаватись за йо­го реальної відсутності, за третіх — існувати як чітке формальне (пра­вове), реальне і збалансоване розмежування повноважень різних гілок влади. За характером поділ влади може бути жорстким — полягати у формальній ізольованості гілок законодавчої і виконавчої влади й від­сутності між ними тісних функціональних відносин, або гнучким — передбачати тісну співпрацю гілок влади.

Партійна система може бути альтернативною — передбачати мож­ливість зміни політичних партій при владі за результатами демократи­чних процедур, або неальтернативною — забезпечувати панування однієї партії, унеможливлювати її зміну при владі іншою.

Місцеве самоврядування як самостійна діяльність жителів окремої адміністративно-територіальної одиниці з вирішення питань місцевого значення тією чи тією мірою існує в кожній державі. В одних країнах воно діє тільки на рівні невеликих населених пунктів, в інших — по­ширюється на всі рівні адміністративно-територіального поділу. Орга­ни місцевого самоврядування можуть наділятися значною автономією щодо державних органів, а можуть перебувати у повній залежності від них чи під їхнім жорстким контролем.

Ті чи ті права і свободи особи як людини і громадянина теоретично визнаються і формально (законодавчо) закріплюються в кожній дер­жаві. Реальне користування індивідами законодавчо закріпленими правами і свободами залежить від багатьох чинників — економічних, соціальних, політичних, культурних, організаційних, правових. За різ­них типів політичного режиму права і свободи особи забезпечуються з неоднаковою повнотою, наголос у проголошенні й гарантуванні прав і свобод робиться на різних їх групах.

У будь-якому суспільстві існують різні ідеології як системи ідей і поглядів, що виражають інтереси тих чи тих соціальних спільнот. В одних суспільствах ідеологічні відносини Грунтуються на принципі ідеологічної багатоманітності, що означає свободу дотримання і по­ширення різних поглядів та ідей. В інших — на принципі ідеологічно­го монізму — пануванні однієї ідеології, яка насаджується одержавле- ною партією і визнається державою як обов'язкова.

Перелічені ознаки політичного режиму визначають конкретні методи і засоби здійснення влади і лежать в основі розрізнення його типів.

Важливою характеристикою політичного режиму є його легітим- ність (від лат. legitimus — законний). За прямого значення цього тер­міна легітимним є той політичний режим, який встановлений закон­ним шляхом і спирається на закони. Проте на законах у їх формально- правовому значенні можуть Грунтуватися й диктаторські режими, за­сновані на гнобленні мас. Тому існує інше розуміння легітимності по­літичного режиму — як визнання його масами, яке спирається на їхнє переконання в тому, що саме такий режим є найкращим з усіх можли­вих і найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам. Таке розуміння легітимності політичного режиму стосується не самого режиму, а його сприйняття (визнання) масами. Відповідне переконання в масах шля­хом ідеологічної обробки може бути сформоване будь-яким режимом. Так, за фактично недемократичного політичного режиму у країнах соціалізму маси були глибоко переконані в тому, ще саме цей суспіль­ний лад є найкращим і всіляко його підтримували, у тому числі стовід­сотковою участю у виборах органів державної влади з одностайним схваленням їхніх дій.