1. ПОЛІТИЧНА СУБ'ЄКТНІСТЬ ОСОБИ

ПОНЯТТЯ ЛЮДИНА, ІНДИВІД, ОСОБА

Хто така особа? Яке місце посідає це поняття серед однопорядкових із ним понять людина, індивід, громадянин? Найбільш загальним за значен­ням поняттям із цього ряду є поняття людина, яким позначається вищий ступінь живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності й культури. Людина — це жива система, що являє собою єдність фізично­го і духовного, природного і соціального, спадкового і набутого за життя. Як живий організм людина включена у природний зв'язок явищ і підпо­рядковується біологічним закономірностям, на рівні свідомої психіки вона повернена до соціального буття з його специфічними закономірностями.

Людина кристалізує в собі все, що нагромаджено людством протя­гом усієї історії. Ця кристалізація відбувається й через залучення до культурної традиції, і через механізм біологічної спадковості. Норми права, моралі, побуту, правила мислення, естетичні смаки тощо, які історично склались, формують поведінку і розум людини, роблять із неї представника певного способу життя, культури й психології.

Кожна людина є водночас і неповторною індивідуальністю, і носієм пе­вних суспільно значущих рис, тобто виступає і як індивід, і як особа. Індивід — це окрема людина, на відміну від колективу, соціальної спільноти, суспі­льства загалом. Індивід, який розглядається через його специфічні риси, що не зводяться до яких-небудь родових і загальних характеристик, — це інди­відуальність. Особа — це людина зі своїми індивідуально вираженими й соціально зумовленими рисами. Це стійка система соціально значущих рис, які характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства чи спільно­ти. Як особистість людина виступає тоді, коли досягає самоусвідомлення, розуміння своїх соціальних функцій, себе як суб'єкта історичного процесу. Терміни особа (лат. persona) та особистість (лат. personalitas) позначають індивіда відповідно як суб'єкта відносин і свідомої діяльності та його соціа­льне і психологічне обличчя і можуть вживатись як синоніми.

Нарешті, кожний індивід є членом якогось суспільства і більш- менш постійно перебуває на конкретній, державно оформленій тери­торії, підтримуючи правові зв'язки з державою, тому є, з одного боку, громадянином певної держави, а з іншого — членом тією чи іншою мірою відокремленого від держави громадянського суспільства.

Наука не може дійти до вивчення кожної окремої людини, індивіда, во­на оперує загальними поняттями. В аналізі місця й ролі людини в системі політичних відносин таким найприйнятнішим поняттям є поняття особа (особистість). Воно надає змогу розглядати людину як члена тих чи інших соціальних і політичних спільнот, суб'єкта політичних відносин, політики.

політична субєктність особи

Роль особи як суб'єкта політики визначається й проявляється на соціальному, інституціональному і персоніфікованому рівнях. Кожна особа є передусім представником певних соціальних спільнот — кла­сових, етнічних, демографічних, професійних тощо. Соціальна належ­ність, навіть у тому разі, коли вона несповна або й зовсім не усвідом­люється особою, впливає на її політичну поведінку, спонукає до пове­дінки як представника тих чи інших соціальних спільнот. Глибинні мотиви політичної поведінки пов'язані з класовою і соціально- професійною належністю особи, яка визначається такими об'єктив­ними соціально-економічними чинниками, як ставлення до власності на засоби виробництва, місце в системі суспільного поділу праці, спо­сіб одержання та розмір доходу. Ця об'єктивна соціальна належність детермінує умови індивідуального існування особи, а отже, ту чи іншу її політичну поведінку.

З метою задоволення своїх соціальних інтересів особа стає членом певних об'єднань — політичних партій, громадських організацій, до­лучається до громадсько-політичних рухів тощо. Беручи участь у їхній діяльності, вона виступає суб'єктом політики також на інституціона- льному рівні. Крім того, особа, як правило, є громадянином якоїсь держави і як така має виконувати певні обов'язки й реалізувати свої громадянські права — брати участь у виборах, референдумах, демон­страціях тощо. У цьому проявляється безпосередня, спільна для всіх осіб їхня політична роль. Держава — це головний політичний інститут суспільства, через який реалізуються права його членів.

Персоніфікований рівень політичної суб'єктності особи полягає в тому, що, виступаючи як рядовий член або лідер тієї чи іншої політич­ної організації, виборець, демонстрант тощо, особа проявляє себе і як конкретний індивід, безпосередній суб'єкт політичної практики.

Отже, якщо кінцевими суб'єктами політичних відносин, політичної практики є соціальні спільноти, передусім суспільні класи, то особа є безпосереднім суб'єктом політичної практики. Вона мислить, безпосе­редньо діє, мотивує свої дії, обґрунтовує їх, узгоджує і співпрацює з іншими людьми.