2. ТИПОЛОГІЯ ТА ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ

магниевый скраб beletage

типологія політичних еліт

Політична еліта не є соціально однорідним утворенням. Вона внут­рішньо диференційована і має власну структуру, яку складають різні типи й види еліти, що є підставою для того, щоб говорити про неї у множині. Виокремлення елементів структури політичної еліти, її поділ на типи й види може здійснюватись за різними підставами. Найбільш загальними з них є місце в політичній системі та обсяг владних повноважень.

Як уже зазначалось, ще В. Парето за місцем у політичній системі поділяв еліту на правлячу і неправлячу (або контреліту). До правлячої еліти належать усі ті, хто безпосередньо чи опосередковано бере участь в управлінні суспільством, а до контреліти — такі особи, які наділені характерними для еліти рисами, але внаслідок свого соціаль­ного статусу чи різних перешкод не мають доступу до управління. Контрелітою може виступати політична опозиція, що прагне послаби­ти владу правлячої еліти і взяти на себе частину її повноважень. Однак В. Парето розумів під контрелітою не просто політичну опозицію, а таку наділену елітарними рисами соціальну групу, яка не входить і не прагне ввійти до складу правлячої еліти, а ставить собі за мету взагалі позбавити правлячу еліту влади й натомість створити нову систему здійснення влади. Саме з таким протистоянням він пов'язував виник­нення соціальних революцій і дію закону циркуляції еліт.

За часом і засобами утвердження панування політичні еліти поді­ляють на традиційні й сучасні. Влада традиційних еліт спирається на традиційні цінності: звичаї, традиції, знатність походження, власність на землю, військову доблесть, релігійні заслуги тощо. Відповідно до цих цінностей виокремлюють такі складові політичної еліти, як родова знать, земельна аристократія, військова еліта, релігійні ієрархи тощо. Влада сучасних еліт базується на сучасних цінностях, до яких нале­жать, зокрема, промисловий і особливо фінансовий капітал, освіче­ність, професійні досягнення та ін. Відповідно до сучасних еліт нале­жать підприємці, освічені політичні лідери, представники науково- технічної інтелігенції, мистецтв тощо, але не всі, а лише ті, хто безпо­середньо чи опосередковано займає владні позиції або має можливість суттєво впливати на прийняття політичних рішень.

Близьким до цієї типології є поділ еліт залежно від основи їх фор­мування на еліту крові, еліту власності та еліту інтелектуальної продуктивності. На основі крові формується еліта доіндустріального суспільства, на основі приватної власності, багатства — еліта індустрі­ального, а на основі інтелектуальної продуктивності — постіндустріа- льного суспільства.

Сучасні еліти за обсягом владних повноважень поділяють на вищі, се­редні та адміністративні. Чітких критеріїв такого поділу немає. Вважаєть­ся, що до вищої еліти належать ті, хто приймає найбільш значущі для всього суспільства політичні рішення. Це провідні політичні керівники — глава держави, голова парламенту, прем'єр-міністр, а також ті, хто обі­ймає високі пости в законодавчій, виконавчій та судовій гілках влади. До вищої еліти належать також безпосереднє оточення глави держави, голо­ви парламенту, прем'єр-міністра, керівники центральних органів вико­навчої влади, провідних політичних партій, політичних фракцій у парла­менті. У кількісному відношенні вища еліта країни складається із 100-200 осіб. Опосередкованим показником належності до неї є відомість. Це осо­би, що відомі як ті, хто приймає рішення.

Середня політична еліта формується з великої кількості виборних осіб. Це депутати парламенту, губернатори, мери великих міст, лідери різних політичних партій і провідних громадських організацій тощо. В її середовищі є своя досить значна диференціація. Об'єднує представ­ників середньої політичної еліти хіба що те, що вони є виборними, а не призначуваними особами.

Адміністративна еліта — це вищий прошарок державних служ­бовців (чиновництва), які займають вищі позиції в міністерствах, де­партаментах, комітетах та інших органах державного управління. На посади вони не обираються, а призначаються.

За змістом діяльності й функцій політична еліта поділяється на партій­ну, військову, адміністративну та ідеологічну, а за способом формування — на закриту й відкриту. Еліти закритого типу відтворюються на влас­ній основі. Вони максимально утруднюють проникнення у своє середовище нових членів, застосовуючи жорсткі критерії відбору. Еліти відкритого типу відтворюються із залученням до свого складу представників нижчих верств населення, наділених елітарними рисами. Ці еліти оновлюються більш інтенсивно, ніж закриті, вміло використовують свіжі сили у своїх цілях, гнучко пристосовуються до політичних змін.

Залежно від масштабів діяльності політичні еліти поділяються на за­гальнонаціональну, регіональні та місцеві. Вплив загальнонаціональної політичної еліти поширюється на всю територію держави, регіональних і місцевих — лише в окремих адміністративно-територіальних одиницях. Регіональні політичні еліти відіграють особливо важливу роль у федера­тивних державах, де організація влади в суб'єктах федерації, як правило, повторює організацію влади в державі в цілому. За таких умов політична еліта суб'єктів федерації має таку саму структуру, як і загальнонаціональ­на еліта. В унітарних державах до регіональних політичних еліт належать керівний склад органів державної виконавчої влади адміністративно- територіальних одиниць вищого рівня, депутати органів місцевого само­врядування таких одиниць. Окремі еліти формуються в автономних утво­реннях. Місцеві еліти утворюються й діють в адміністративно-терито­ріальних одиницях нижчого рівня — селах, селищах, містах. До них на­лежать депутати представницьких органів місцевого самоврядування і керівники їхніх виконавчих органів, керівники органів державної вико­навчої влади (за їх наявності).

Оригінальну типологію політичних еліт запропонував В. Парето. Крім правлячої і неправлячої еліти (контреліти), залежно від стилю правління він виокремлював еліту «левів» та еліту «лисів». До першої належать консервативно налаштовані прихильники силових методів правління, які виступають проти радикальних суспільних змін. До другої — люди дина­мічні, майстри обману й політичних комбінацій, прихильники радикаль­них перетворень у суспільстві, які у їх здійсненні спираються не на силу, а на переконання. В умовах політичної стабільності переважають керівни- ки-»леви». Нестабільність політичної системи вимагає правління еліти «лисів». Рівновага в суспільстві дотримується за умови пропорційного притоку до еліти представників обох типів еліт.