1. СУТНІСТЬ, витоки ТА ФУНКЦІЇ політичного ЛІДЕРСТВА

СУТНІСТЬ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА

Звичайно лідерами (англ. leader — ведучий, керівник) називають тих, хто перебуває попереду, впливає на інших для інтеграції групової діяльності з певною метою або очолює яку-небудь організацію чи рух.

Відповідно лідерство — це вплив лідера на оточення. Політичне лі­дерство є одним із різновидів і водночас — вищим рівнем лідерства, оскільки відображає владні відносини в суспільстві на найвищому — державному — рівні. Воно існує також у політичних партіях і громад­ських організаціях, неформальних об'єднаннях, проявляється на регіо­нальному та місцевому рівнях.

Для розкриття сутності лідерства потрібно конкретизувати ознаки лідера як особи (чи групи людей), що консолідує зусилля оточення та активно впливає на нього для досягнення певних цілей.

Лідером може бути лише особа, яка користується авторитетом серед оточення, виправдовує його довіру. Механізм реальної влади спирається або на повноваження суб'єкта, або на його авторитет, чи водночас на те й інше. Влада, заснована на повноваженнях, передбачає обов'язкове підкорення суб'єкту, зумовлене наявністю у нього права й можливості примушувати. Повноваження закріплюються у правових актах, їхній обсяг визначається місцем суб'єкта в ієрархії політичної влади і не залежить від індивідуальних здібностей особи, яка його по­сідає. На відміну від повноважень авторитет дає змогу здійснювати владу без примусу, впливом самої особи суб'єкта.

Лідерство, отже, є виявом не авторитету влади, а влади авторитету. Оскільки лідера створює авторитет, то він ніким офіційно не призна­чається і навіть не затверджується. Лідерство фіксує такі морально- психологічні відносини між суб'єктом і об'єктом політики, суть яких полягає у свідомому й добровільному підкоренні лідеру всіх тих, хто за ним іде. Визнання авторитету лідера оточенням та добровільне під­корення йому є однією з основних ознак лідерства.

Зазначене дає можливість з'ясувати співвідношення між лідерст­вом і керівництвом у політиці. В їхніх межах здійснюється практично однаковий процес розвитку суб'єкт-об'єктних стосунків, коли в суспі­льстві існують відносини підкорення й один суб'єкт має можливість впливати на інших. Керівництво й лідерство розрізняються мірою ви­користання авторитету. Під керівництвом розуміють управління, яке здійснюється в межах офіційних повноважень, виконання волі керів­ника відбувається завдяки його владі.

На відміну від керівництва лідерство — це вплив особистого авто­ритету лідера на свідомість і поведінку певної спільноти людей на базі їхніх цінностей і норм життєдіяльності. Політичний керівник, який не користується авторитетом, не є лідером, хоч би яку високу посаду він обіймав. Водночас політичним лідером може бути й така особа, яка формально не обіймає керівних посад ні в політичних партіях чи гро­мадських організаціях, ні в органах державної влади чи місцевого са­моврядування, але здобула визнання своєю політичною діяльністю, наприклад, боротьбою за демократію, права людини, державну неза­лежність тощо.

Оскільки лідерство передбачає визнання авторитету тієї чи іншої осо­би, слід визнати наявність відносин лідерства між кандидатом у депутати і його виборцями під час виборів до представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Здебільшого це лідерство має ситуативний характер і після виборів зберігається лише в разі, коли депу­тат активно працює з виборцями свого округу, зміцнює свій авторитет, домагається переобрання. У системі владних відносин між органами міс­цевого самоврядування і громадянами політичними лідерами в межах відповідних територіальних громад є, наприклад, сільський, селищний і міський голова — на момент їх обрання, а в подальшому — залежно від збереження авторитету. Сам факт обрання їх на відповідні посади означає визнання виборцями їхнього лідерства.

У політології існує кілька підходів у поясненні природи політично­го лідерства. В одному разі лідерство розглядається як вплив на ін­ших людей. Останній має низку особливостей: по-перше, він мусить бути постійним; по-друге, має здійснюватися на все оточення лідера, яким залежно від масштабу лідерства може бути група, організація, соціальна спільнота чи суспільство загалом; по-третє, політичного лідера відрізняє явна перевага у впливі порівняно з впливом інших осіб; по-четверте, вплив лідера спирається на його авторитет або при­наймні на визнання правомірності його керівництва.

В іншому разі феномен політичного лідерства пояснюється на ос­нові структурно-функціонального підходу. Суспільство розглядаєть­ся як складна, ієрархічно організована система соціальних позицій і ролей, а лідерство — як управлінський статус, керівна посада, стано­вище в суспільстві, пов'язане із прийняттям владних рішень, організа­цією колективних дій.

У теорії політичного менеджменту й маркетингу лідерство розгля­дається як своєрідне підприємництво, здійснюване на специфічному — політичному — ринку. Як на економічному ринку виробник пропо­нує споживачеві товар в обмін на гроші, так і на політичному ринку лідер в обмін на керівну посаду чи представницький мандат пропонує виборцям специфічний товар — програму, способи розв'язання тих чи інших суспільних проблем, конкуруючи з іншими претендентами на лідерство.

Кожний із цих підходів розкриває певний аспект політичного лі­дерства.

Політичний лідер, отже, — це авторитетна особа, яка здійснює переважний вплив на інших людей із метою інтеграції їхньої дія­льності для досягнення спільних політичних цілей.