Механізмами таких зусиль були: : Економічна теорія. Політекономія : B-ko.com : Книги для студентів

Механізмами таких зусиль були:

-         удосконалення угод між картелями, синдикатами і трестами про особливі умови реалізації товарів і розподіл ринків збуту;

-         часткове використання планомірності у виробництві трестами підняло на більш високий рівень монопольне регулювання виробництва, створило умови для об­меження міжгалузевої конкуренції і виникнення багатогалузевих монополій;

-         розширення збуту своєї продукції і витіснення з бюджету споживачів аналогіч­них товарів, які виробляються в інших галузях.

З іншого боку, монополія, особливо в сучасних умовах, може існувати лише за на­явності конкуренції. Обмеження доступу до сировини, ринку кваліфікованої робочої сили, кредитних ресурсів, захоплення патентів на відкриття, винаходи і технічні удо­сконалення, комбінування і диверсифікація виробництва - усе це найновіші методи конкурентної боротьби монополій, які використовуються зараз.

Отже, між конкуренцією і монополією існує не тільки антагонізм, а й синтез діа­лектичної єдності. «У практичному житті, - зазначав К. Маркс, - монополія створює конкуренцію, а конкуренція створює монополію. Синтез полягає в тому, що монополія може триматися завдяки тому, що вона постійно вступає в конкурентну боротьбу».

Конкуренція і монополія поєднуються в межах недосконалої конкуренції у моно­полістичній конкуренції та олігополії.

Монополістична конкуренція грунтується на диференціації продукції, відповід­но до якої певні товари і послуги розподіляють на їх підвиди, виробництвом і реалі­зацією яких займаються різні компанії.

Монополістична конкуренція є органічним синтезом монополізму і конкуренції. Монополізм - економічне явище, сутність якого полягає у нав'язуванні госпо­дарськими суб'єктами, які сконцентрували у своїх руках велику власність та еконо­мічну владу на ринку власних інтересів контрагентам і суспільству, в ігноруванні їх інтересів і потреб.

Конкуренція - полягає в суперництві, боротьбі між великими власниками економіч­них ресурсів за ефективне їх використання з метою отримання найвищих прибутків.

Для монополістичної конкуренції характерна велика кількість фірм (20-70), що обмежує їхній контроль над цінами. За монополістичної конкуренції замість єдиної ринкової ціни використовуються ціни з широким діапазоном, які залежать не тільки від витрат на виробництво і реалізацію, а й від якості, реклами, марки фірми тощо.

Тобто в конкурентній боротьбі переважають нецінові методи.

Олігополія - тип ринкової структури, за якої кілька великих фірм монополізу­ють виробництво і збут основної маси товарів.

За цієї форми синтезу монополії і конкуренції центр боротьби переміщується зі сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на між- галузевий, з національного на інтернаціональний рівень.

Особливістю олігополії є виробництво продукції обмеженою кількістю фірм, які продають на ринку більше ніж 60% продукції.

Найпростішою олігополією є дуаполія - функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару, між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту, квоти тощо.

Процес концентрації і централізації промислового капіталу і виникнення моно­полій у сфері виробництва зумовлюють концентрацію і централізацію позичкового капіталу, наслідком чого стало виникнення банківських монополій.

Концентрація банківського капіталу - збільшення розмірів власного капіталу банків за рахунок капіталізації банківського прибутку та залучення все більшої маси вкладів юридичних і фізичних осіб.

Централізація банківського капіталу - укрупнення розмірів капіталу банків за рахунок об'єднання капіталів кількох банків.

Банківська монополія - окремий великий банк або об'єднання банків, які панують у банківській справі і привласнюють монопольний прибуток на капітал.

Основними формами банківських монополій є картелі, консорціуми, трести, концерни.

Монополізація промисловості і банківської справи докорінно змінюють роль банків у господарському житті капіталістичних країн. Вони поступово переростають із посередників у всесильних монополістів, розпоряджаються майже усім грошовим капіталом і грошовими потоками, більшою частиною засобів виробництва і джерел сировини. Кредитуючи промислові компанії, банки отримують доступ до комерцій­них таємниць своїх клієнтів.

Такі процеси пов'язують банки і промислові підприємства спільними інтересами. Паралельно відбувається зрощування монополістичного промислового і банківського капіталу і на основі цього виникнення нового виду капіталу - фінансового капіталу.

Основні форми зрощування промислових і банківських монополій:

-          взаємне володіння акціями (система участі);

-          «особиста унія»;

-          довірче управління вкладами клієнтів.

Організаційною формою фінансового капіталу є фінансово-монополістична гру­па - вищий ступінь приватнокапіталістичної монополізації економіки.

Формування таких груп спочатку в певній галузі, а пізніше і на певних терито­ріях, в окремих регіонах приводить до виникнення фінансової олігархії - верхівки монополістичної буржуазії, яка підпорядкувала собі економічне і політичне життя країни, підкоряючи своїми корисним інтересам державний апарат, політичні партії, внутрішню і зовнішню політику держави.

В Україні процес формування фінансово-монополістичного капіталу, фінансової олігархії у формі фінансово-промислових груп почався з прийняття Закону України в 1996 році «Про фінансово-промислові групи в Україні».

Це свідчить про те, що держава враховує обставини, які пов'язані з виникненням різних форм, типів монополізму і наслідків, орієнтується не тільки на боротьбу з еко­номічним, найбільш шкідливим монополізмом, а й на дослідження та підтримку пев­ного співвідношення між конкуренцією і монополією за допомогою законодавства.

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негатив­ні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження їхньої діяльності.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли суспільству зрозуміти усі «плюси» і «мінуси» монополій, виробити стосовно них певну політику, що одержала назву антимонопольної.

Історія розвитку антимонопольної політики починається з прийняттям антимо- нопольних законів у США в 1880 р. В Європі перші антимонопольні закони були прийняті в 30-ті роки ХХ ст. В нашій державі в умовах трансформації економіки ан- тимонопольні заходи здійснюються відповідно до Закону України «Про захист еко­номічної конкуренції».

Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України «Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльнос­ті» і Законом України «Про антимонопольний комітет».

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті забо­рону або ліквідацію монопольних утворень. У суспільстві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії під дер­жавний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.

Головна мета державного втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкурен­ції, якій загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бизнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

-          запобігання створенню монополій;

-          обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служ­би, основним завданням яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимо- нопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих по­стачаннях було противозаконно відмовлено. Усі їхні рішення обов'язкові для виконання. У іншому випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за пору­шення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення анти- монопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

Суб'єкти монополій

Перелік деяких суб'єктів господарювання, що займають монопольне становище на загальнодержавному ринку України, подано в табл. 14.1.

Таблиця 14.1

Вид економічної діяльності

Суб'єкт підприємницької діяльності

Товарна група

Виробництво та розпо­ділення електроенергії

Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» Міністерство палива та енергетики

Передача електричної енергії магістральними та міждержавними елек­тричними мережами

Наземний транспорт

Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця), Міністерство транспорту та зв'язку у складі: 6 залізниць та інші об'єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту за переліком, визначеним Мінтрансзв'язком України згідно з постановою Кабміну від 29 лютого 1996 р. № 262

Послуги користування залізничними коліями, диспетчерськими служба­ми, вокзалами та іншими об'єктами інфраструкту­ри, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування

Діяльність трубопро­відного транспорту з транспортування газу

Національна акціонерна компанія «На- фтогаз України», Міністерство палива та енергетики в особі: Дочірня компа­нія «Укртрансгаз»

Транспортування природ­ного газу магістральними газопроводами

Діяльність авіаційного пасажирського тран­спорту, підпорядкова­ного розкладу

Державне підприємство обслуговуван­ня повітряного руху України (Украе- рорух) Державіаслужба України

Послуги управління з аеронавігаційного об­слуговування повітряних суден

Функціонування водної транспортної інфраструктури

Відкрите акціонерне товариство «Одеський державний припортовий завод»,

Фонд Держмайна України

Спеціалізовані послуги транспортного терміналу з прийому, охолодження, зберігання та переванта­ження аміаку

Пошта та зв'язок

Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» Мініс­терство транспорту та зв'язку України

Універсальні послуги по­штового зв'язку

Зв'язок

Концерн «РРТ», Міністерство тран­спорту та зв'язку України

Послуги користування радіорелейними каналами зв'язку

Зв'язок

Відкрите акціонерне товариство «Ук- ртелеком», Міністерство транспорту та зв'язку України

Місцевий телефонний зв'язок

Крім здійснення процесу демонополізації, антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки за активної участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значен­ня антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації.