15.2. Умови реалізації продукту при простому і розширеному відтворенні

Складовою та кінцевим результатом відтворення є сукупний продукт, який за умов товарного виробництва має не тільки натурально-речову, а й вартісну структу­ру (рис. 15.2). За натурально-речовою формою суспільний продукт поділяють на засоби виробництва та предмети споживання. Відповідно до цього суспільне вироб­ництво умовно поділяють на два підрозділи: перший підрозділ - виробництво засобів виробництва. Вони використовуються для виробничого споживання, компенсацій спожитих у процесі праці матеріальних факторів виробництва. Другий підрозділ - виробництво предметів споживання - використовуються для особистого споживан­ня членами суспільства.

Вартісна структура може бути представлена таким чином: c+v+m, де с - вартість спожитого постійного капіталу; v - вартість змінного капіталу; m - вартість додатко­вого продукту (за умов капіталістичних відносин цю частину вартості К. Маркс на­зивав додатковою вартістю і вважав, що це основна категорія, яка характеризує суть капіталістичної експлуатації). У процесі розширеного відтворення кожна з частин сукупного суспільного продукту (ССП) виконує різні функції і виступає в різних функціональних формах. Та частина ССП, за рахунок якої відновлюються спожиті засоби виробництва, виступає як фонд заміщення (ФЗ) . Після реалізації суспіль­ного продукту вона повинна бути знову повернена у виробництво, щоб забезпечити початок нового виробничого циклу. Частина суспільного продукту, яка надходить у споживання у вигляді оплати праці, прибутків підприємців, різноманітних соціаль­них виплат, становив фонд споживання (ФС). Частина ССП, яка йде на розширення виробництва (нагромадження), є фондом нагромадження (ФН). Як бачимо, струк­тура ССП досить складна, і тільки тоді будуть забезпечені умови для безперервного його відтворення, коли між відповідними частинами суспільного продукту як у вар­тісній, так і натурально-речовій формах буде забезпечена певна пропорційність.

Перший в історії політекономії системний аналіз установлення балансових про­порцій між натурально-речовими та вартісними елементами ССП зробив французь­кий економіст фізіократ Ф. Кене і представив його в праці «Економічна таблиця « (1758).

Подальший розвиток цього підходу до аналізу процесу відтворення ССП здій­снив К. Маркс, який розробив модель реалізації ССП за умов простого та розши­реного відтворення. Слід зауважити, що перш ніж створювати ці моделі, К. Маркс зробив ряд наукових припущень : 1) він абстрагувався від докапіталістичних форм виробництва, припускав, що суспільство складається з двох класів - найманих пра­цівників та підприємців; 2) він вважав, що всі товари продаються й купуються згідно з вартістю, тобто абстрагувався від цінових коливань; 3) К. Маркс припускав, що ор­ганічна побудова капіталу та норма додаткової вартості залишаються незмінними, а остання дорівнює 100%; 4) він абстрагувався від існування світового ринку товарів та зовнішньої торгівлі між країнами тощо.

В основу аналізу пропорцій виробництва і реалізації сукупного суспільного про­дукту при простому відтворення К. Маркс поклав таку схему (рис. 15.5):

I                                                                                   4000 с + 1000 v + 1000 m=6000;

II                                                                                    2000 c +500 v + 500 m = 3000.

Вартість усього ССП за цією схемою становить 9000. У першому підрозділі (І) вироблено засобів виробництва на 6000 грошових одиниць, предметів споживання, у другому підрозділі (ІІ) - на 3000. Реалізація суспільного продукту відбувається так. В І підрозділі засоби виробництва вартістю 4000 с обмінюються між підприємцями того самого підрозділу. Це дозволяє відновити весь витрачений постійний капітал І підрозділу як за вартістю, так і за натуральною формою. В І підрозділі залишилися нереалізованими засоби виробництва, вартість яких дорівнює 2000 (1000 v + 1000 m) грошових одиниць.

Всередині ІІ підрозділу реалізується продукція цього ж підрозділу (предмети споживання) на 1000 (500 v + 500 m). Наймані робітники на 500 v купують необхідні їм предмети споживання, а підприємці на 500 m забезпечують один одного необхід­ними засобами існування і предметами розкоші. В ІІ підрозділі залишилися нереалі­зованими предмети споживання, рівні за вартістю теж 2000 одиниць.

Безумовно, робітники і підприємці можуть знайти предмети споживання тільки в ІІ підрозділі, а підприємці - відновити свій тільки за рахунок продукції І підрозділу. Ці потреби задовольняються шляхом взаємного обміну І - (1000 v + 1000 m) на ІІ - 2000 с. В результаті реалізації сукупного суспільного продукту створюються можли­вості для відновлення виробництва в наступному році в такому самому обсязі.

Аналіз простого відтворення показує, що воно можливе лише в разі дотримання відповідних співвідношень між І та ІІ підрозділами і всередині них. Які це умови?

1.       Змінний капітал і додаткова вартість І підрозділу повинні дорівнювати вартості постійного капіталу ІІ підрозділу:

І (v + m) = ІІ с.

2.        Вартість продукту ІІ підрозділу повинна дорівнювати сумі вартостей постійних капіталів обох підрозділів:

І (с + v + m) = І с + ІІ с.

3.        Вартість продукту ІІ підрозділу повинна дорівнювати сумі заново створеної вар­тості І і ІІ підрозділів:

ІІ (с + v + m) = І (v + m) + ІІ (v + m)

Якщо розглянуті пропорції порушені, частина сукупного суспільного продукту не буде реалізована або виявиться нестача засобів виробництва і предметів спожи­вання. Це призведе до дестабілізації процесу виробництва. І навпаки, К. Маркс по­казав, якщо в процесі реалізації будуть забезпечені вищезазначені умови, то еконо­міка країни перебуватиме в стані макрорівноваги й буде досягнута безперервність суспільного виробництва.

Модель розширеного відтворення і реалізації ССП представлена К. Марксом такою схемою:

І 4000 c + 1000 v + 1000 m = 6000; ІІ 1500 с+750 v + 750 m = 3000.

Автор моделі припускає, що в першому підрозділі органічна побудова капіталу (cv) дорівнює 4:1, а в другому - 2:1. При нагромадженні в обох підрозділах буде ви­користовуватись половина додаткової вартості, а її норма дорівнюватиме 100%. З урахуванням цих умов на початок другого року відтворення розмір і структура ССП буде такою:

I                                                                                  4400 с + 1100 v + 500 m = 6000;

II                                                                                   1600 c + 800 v + 600 m = 3000.

Наприкінці другого року створюється ССП у більшому обсязі, ніж у попередньому:

I                                                                                  4400 с + 1100 v + 1100 m = 6600;

II                                                                                   1600 c + 800 v + 800 m = 3200.

ССП буде повністю реалізовані на створені передумови для безперервності ви­робництва за таких умов:

І (v + m) > ІІ с;

І (c + v + m)> І с + ІІ с;

І (v + m) + ІІ (v + m)> ІІ (с + v + m).

Здійснений аналіз умов реалізації ССП дозволив К. Марксу дійти висновку, що процес відтворення перебував у тісному взаємозв'язку з обміном продуктів обох під­розділів і потребує певної пропорційності в самих підрозділах та між ними. Якщо по­рушуються такі пропорції, виникає диспропорційність, економічні потрясіння, кризові явища. Щоб цього не сталося, необхідно орієнтуватися на дотримання умов реалізації, які визначені в результаті аналізу моделей простого та розширеного відтворення.

Модель відтворення К. Маркса, безсумнівно, зробила значний внесок у розвиток макроекономічної теорії і протягом тривалого періоду використовувалась багатьма вче­ними як базисна модель визначення умов досягнення макрорівноваги і безперервності економічного розвитку. Проте значні зміни, що відбувались у розвинутих країнах світу в ХХ ст., призвели до того, що не всі параметри моделі повною мірою віддзеркалювали реалії функціонування суспільного виробництва. Так, деякі абстракції, які застосував К. Маркс, стали науково невиправданими. Як, наприклад, за сучасних умов можна аб­страгуватися від впливу зовнішньої торгівлі на суспільне відтворення в межах окремої країни? Або припустити сталість органічної побудови капіталу? Окрім того, теорія від­творення К. Маркса не дає змоги відповісти на запитання: А за рахунок чого досягаєть­ся економічне зростання? Який його тип покладено в основу розвитку? Екстенсивний, що в умовах обмеженості ресурсів також має певні рамки? Або інтенсивний? І до яких наслідків призводить останній? Тобто актуальними стали питання про джерела еко­номічного зростання, визначення його оптимальних темпів, соціально-економічних наслідків тощо. У пошуках відповідей на ці питання, які зумовлені насамперед НТР, вчені стали розробляти теорії економічного зростання. У вітчизняній науці протягом усього існування планової системи панувала марксистська теорія відтворення, в межах якої наші вчені намагались втиснути нові параметри економічного розвитку, проте, і це закономірно, такий підхід не міг бути результативним.

Серед численних моделей економічного зростання виділяють два основні підхо­ди до моделювання процесу зростання - кейнсіанський та неокласичний. Кейнсіан- ськими та неокейнсіанськими називають ті моделі зростання, які ґрунтуються на ана­лізі попиту. Особливо виділяють такий фактор, як інвестиції, що мультиплікативно збільшують дохід (ефект мультиплікатора). Водночас інвестиції самі зумовлюються зростанням доходу (ефект акселератора). До неокейнсіанських моделей належать, наприклад, модель Е.С. Домара і Р. Хародда. Неокласичні моделі враховують чинни­ки, що впливають на пропорцію валового продукту. Серед них виділяють модель Р. Солоу - вона показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання. Докладніше сутність макроекономічних моделей економічного зростання розглядаються в дисципліні «Макроекономіка».