15.4. Циклічність та безробіття - закономірність економічного розвитку

магниевый скраб beletage

Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність. Поняття нестабільності означає, що розвиток економіки супроводжується відхи­ленням від нормального (стійкого, стабільного) процесу розвитку.

Нестабільність, диспропорції, неадекватність пропозиції попиту - це серйозна проблема для національної економіки. Вона впливає на діяльність усіх економічних суб'єктів, проникає в усі сфери економічного життя суспільства. Нестабільність про­являється як економічні коливання.

Економічні коливання - це зміни обсягу національного продукту, зайнятості й доходів, що спричинюються піднесеннями та спадами в багатьох секторах національ­ної економіки. Вони нерегулярні, їх практично неможливо спрогнозувати з високим ступенем точності. Економічні коливання можуть відбуватися в циклічній та неци- клічній формах.

Нециклічні економічні коливання розглядаються економістами як незначні від­хилення від стану рівноваги, які не спричинюють негативних наслідків, зокрема не уповільнюють економічного зростання, не зменшують загального рівня добробуту, не загрожують економічній безпеці країни тощо.

Циклічні економічні коливання (цикл ділової активності) - періодичне зростан­ня та падіння ділової активності, яка проявляється у формі невідповідності попиту і пропозиції.

З часу першої економічної кризи представники різних напрямів і шкіл макроеко- номіки намагаються з'ясувати причини циклічних економічних коливань і виробити рекомендації для їхнього подолання. Серед численних спроб розкрити причини цих явищ можна виділити поверхневі та наукові.

У першому випадку циклічні коливання пояснювали появою плям на сонці, ритмом рухів Венери, психологічною поведінкою людей тощо. Науковий підхід до з'ясування причин коливань в економіці застосовували представники класичної школи економічної теорії: Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, Т. Мальтус, С. Сісмонді та ін.

Системний науковий аналіз теорії економічних коливань зробив К. Маркс. До­сліджуючи економічні кризи ХІХ ст., він дійшов висновку, що головною причиною циклічних коливань капіталістичної (ринкової) економіки є основна суперечність капіталізму - це по-перше. По-друге, періодичність циклічних коливань К. Маркс пов'язував із матеріальною основою криз - періодичністю оновлення основного ка­піталу. По-третє, в працях Маркса постійно домінує думка, що хвилеподібні коли­вання в економіці відбуваються не хаотично, а у формі економічних циклів.

Економічний цикл - це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється (рис. 15.7).

У класичному економічному циклі досить чітко виділяються чотири альтерна­тивних фази, які послідовно повторюються одна за одною: криза, депресія (застій), пожвавлення та піднесення

Криза - головна фаза циклу. Її функція полягає у встановленні порушеної рівно­ваги між основними пропорціями економіки. Криза завершує попередній цикл і є початком наступного. Негативні процеси, які відбуваються на цій фазі - це реакція об'єктивного ринкового механізму на порушення між попитом та пропозицією, ви­робництвом та споживанням, інвестиціями та заощадженнями тощо, тобто на пору­шення макроекономічних пропорцій.

Депресія - фаза циклу, яка проявляється у стагнації виробництва. Проте вже на цій фазі поступово зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення ді­лової активності суб'єктів підприємницької діяльності.

Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання обсягів виробництва, замі­ни старої техніки і технології на нові більш прогресивні. Це створює передумови для наростання сукупного попиту на нові інвестиції, тому на цій фазі відбувається масове оновлення основного капіталу, що дає поштовх до зростання виробництва до рівня докризового періоду.

Піднесення - фаза циклу, коли виробництво перевищує рівень попереднього ци­клу і зростає високими темпами. Розпочинається справжній економічний бум, що готує підґрунття для наступної кризи.

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю і амп­літудою коливань.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли (тривалість 3-5 років) називають циклами Джозефа Китчина. Вони зумовлюються динамікою величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах. Інші економісти (У. Мітчелл) пояснювали причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу, а також коливанням запасів золота в скарбниці дер­жави. Іншими словами, короткі цикли пов'язані з порушенням і встановленням рів­новаги на споживчому ринку.

Середні цикли (тривалість 7-11 років) пов'язані з фізичним оновленням основних засобів виробництва (основного капіталу). До середніх циклів відносять і так звані будівельні цикли С. Кузнеца (20 років), рушійними силами яких називають зрушен­ня у відтворювальній структурі виробництва. Економісти середні цикли називають промисловими (економічними) циклами.

Довгі хвилі (великі цикли) (40-60 років) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури. На думку Кондратьєва, в основі теорії «довгих хвиль» лежить ідея існування трьох видів економічної рівноваги.

Рівновага 1-го порядку - рівновага між звичайним попитом та пропозицією. Її порушення породжують короткочасні коливання.

Рівновага 2-го порядку пов'язана з інвестиціями в основний капітал. Порушення цієї рівноваги викликає середні циклічні коливання.

Рівновага 3-го порядку пов'язана із співвідношенням між технічними нововве­деннями у виробництво і рештою факторів виробництва, які визначають даний тех­нологічний спосіб виробництва. Тривалість «довгих хвиль», на думку російського вченого, становить 57 років. Характерними закономірностями «великих циклів» М.Д. Кондратьєв називає:

•         на початку «хвилі підвищення» відбуваються глибокі якісні зміни в економічно­му житті суспільства;

•         на «підвищувальній хвилі» суспільству загрожує найбільша кількість соціальних потрясінь;

•          «знижувальні хвилі» характеризуються застоєм сільського господарства. Пізніше, в кінці 30-х років, теорію «довгих хвиль» Кондратьєва розвинув австрій­ський економіст Шумпетер. Головною причиною «великих циклічних коливань» Шумпетер вважав хвилеподібну динаміку змін у техніці та технологіях.

Сучасні економічні цикли суттєво відрізняються від циклів, які були характер­ними для ХІХ ст. У ХХ ст. Економічний цикл модифікується. Характерними рисами сучасного економічного циклу є:

•        зміна чотирифазної моделі циклу на двофазну (рецесія включає кризу і депресію, а піднесення - пожвавлення і бум);

•         повні цикли (відстань між піком та дном) суттєво відрізняються між собою за тривалістю;

•         починаючи з другої половини ХХ ст., відбувається скорочення фази економічно­го падіння, тоді як фаза розширення виробництва стала тривалішою;

•         повторюваність криз стала частішою, але менш глибокою (відсутні різко вираже­ні провали).

Головними факторами, що зумовили модифікацію циклу, вважають зміни, що відбулися в технологічному способі виробництва, та державне втручання в економі­ку, яке стримує її «перегрів» шляхом скорочення державних витрат на піках «підне­сення» (бум) та їх збільшення у фазі можливого спаду.

Висновок. Циклічність - динамічна характерна риса економіки. Без циклу немає розвитку, немає руху вперед. Економічне зростання є циклічним процесом, обумов­лений скачкоподібним характером нововведень.

Наприкінці ХХ ст. проблема економічного зростання ввійшла в число першочер­гових завдань суспільного розвитку. Чому економічне зростання розглядається як важлива економічна мета? Економіка, що зростає, спроможна повніше задовольняти потреби людей і ефективніше розв'язувати соціально-економічні проблеми як усе­редині країни, так і на міжнародному рівні. Збільшення реальної заробітної плати в ході економічного зростання розширює коло можливостей домогосподарств. Зрос­тання динаміки виробництва і надання послуг підприємствам полегшує розв'язання проблем удосконалення технологічного процесу за рахунок залучення додаткових інвестицій. Для урядових структур позитивна макроекономічна динаміка дає можли­вість підсилювати соціальні програми, розв'язувати проблеми обмеженості ресурсів, забезпечувати і зміцнювати економічну і національну безпеку (див. підтему 3.3).

Ми розглянули циклічні та нециклічні коливання економіки як прояв макроеко- номічної нестабільності. Характеризуючи кризу як фазу, з якої починається еконо­мічний цикл, ми зазначили, що цій фазі властиве безробіття.

Безробіття як соціально-економічне явище є характерним для ринкової економі­ки постійно хвилює суспільство, потребує глибокого вивчення причин, що породжу­ють його, уваги з боку урядових структур усіх рівнів і ґрунтовного аналізу економіч­ної науки.

Безробіття - це складна економічна, соціальна та психологічна проблема. Воно робить економіку неефективною, а соціальні відносини — напруженими. Крім того, людина, що стала безробітною зазнає надзвичайного психологічного навантаження, втрачає можливість реалізувати свої потенційні творчі здібності працівника, відчу­ває свою непотрібність, нездатність утримувати себе та свою сім'ю, впадає в депресію і т. ін.

Високий рівень безробіття призводить до соціальних війн, політичних збурень і переворотів, руйнування матеріальних і духовних надбань поколінь, спричинених відчаєм. Саме тому уряд жодної країни не може залишатися байдужим до проблеми безробіття.

Безробіття як економічний феномен пов'язане з перевищенням пропозиції ресур­су праці над попитом на цей ресурс.

Безробіття як соціально-економічний феномен пов'язане з інституціональними чинниками. За концепцією МОП, працездатними вважаються люди віком від 15 до 70 років. Саме ці вікові межі визначають чисельність робочої сили (ЧРС).

Чисельність робочої сили — це чисельність населення віком від 15 до 70 років, яке прагне реалізувати свою здатність працювати за наймом з метою отримання до­ходу в грошовій чи натуральній формі. Іншими словами, ЧРС називають трудовими ресурсами або економічно активним населенням.

З огляду на це, все населення країни поділяють на дві великі групи:

•         інституціональне — особи, що не досягли працездатного віку, та ті, які вже вибули зі складу робочої сили у зв'язку з постійною втратою працездатності (інваліди), виходом на пенсію, перебуванням у тривалій ізоляції тощо;

•         неінституціональне, яке становлять працездатні особи, що, в свою чергу, поділя­ються на дві підгрупи:

-          економічно активне населення, до складу якого входять безробітні та особи, що працюють за наймом, тобто зайняті та безробітні;

-          економічно неактивне населення, до складу якого входять особи, що добровільно не працюють за наймом (домогосподарки, студенти, люди вільних професій, під­приємці та ін.).