16.1. Фінансова система ринкового господарства та її структура

магниевый скраб beletage

Фінансово-кредитна система є важливим елементом функціонування еконо­мічної системи. Особливо зростає значення та роль фінансово-кредитної системи в умовах трансформації економіки. Кожна із вказаних складових (фінансова система та кредитна система) має свою сферу впливу та принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв'язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія. Вона визна­чає ефективність господарювання і національну безпеку країни. Тому розмежування об'єктивних засад і суб'єктивних дій у їх використанні в процесі управління економі­кою є необхідною умовою ефективного розвитку.

Провідна роль в економічній системі держави належить фінансам (рис.16.1). Це зумовлено тим, що вони охоплюють усі обмінно-розподільчі відносини в суспільстві, які відображаються у різноманітних грошових потоках, за їх допомогою визначають­ся кількісні і якісні параметри будь-якого економічного явища і процесу, а також кін­цеві результати дій.

Фінанси - надзвичайно складна економічна категорія, початок відліку якої йде з XIII ст. Термін «фінанси» походить від латинського слова finis, що означає кінець, закінчення, фініш. У стародавньому світі термін finis застосовувався в грошових від­носинах, що виникали між державою (в особі короля, суддів і т. д.) і населенням. Він виражав остаточний розрахунок, тобто означав завершення грошового платежу. Осо­би, що сплатили «внески» на користь короля, судді або інших державних органів, одержували на руки документ, названий fine. Як наслідок від назви цього документа пішов термін finansia, що латинською мовою означав грошовий платіж.

У XVI - XVII ст. у Німеччині під терміном «фінанси» розуміли хитрість, підступ­ність, здирництво, віроломство та ін.

У XVI ст. у Франції латинський термін finansia перетворюється на французький термін finanse, що означає готівку, дохід. Цей термін використовується для визначен­ня сукупності публічних (тобто державних) доходів і витрат і поступово трансфор­мується в сучасне поняття фінанси.

Зміст фінансів, закономірності їх розвитку, сферу, яку вони охоплюють, визна­чаються економічним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

Як історична категорія, фінанси виникли одночасно з розвитком товарно- грошових відносин, появою і посиленням ролі держави, розширенням її функції.

У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась через установлення різного роду натуральних зборів, податей, повинностей, а грошо­ве господарство було лише в армії. З розпадом феодалізму і поступовим розвитком усе більшого значення почали набувати грошові доходи і видатки, частка натураль­них зборів різко скоротилася.

Важливою умовою для виникнення фінансів стало й розмежування між ресурса­ми держави і ресурсами її голови (на ранніх стадіях розвитку державні монархи роз­поряджалися коштами держави як своєю власністю). І лише з виділенням державної скарбниці і повним відділенням її від власності монарха фінанси стають важливою формою та методом добування і витрачання грошових коштів на виконання покла­дених функцій державного утворення різних рівнів. Пізніше, коли функції держави значно розширилися, фінанси стали універсальним і активним елементом економіч­ного життя.

Незважаючи на дуже старовинне походження категорії «фінанси», спектр думок про сутність фінансів залишається дуже широким. І все-таки вихідним положенням, як ми важаємо, для з'ясування сутності фінансів є розуміння того, що фінанси - це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, виражених у грошовій формі, функціонування яких пов'язане з об'єктивною необхідністю розподілу, перерозподілу вартості сукупного суспільного продукту з метою формування та використання централізованих та децентралізованих фондів для виконання функцій і завдань держави. Є інші концептуальні підходи і міркування з приводу визначення сутності фінансів.

Проте всі вони зводяться до того, що фінанси характеризуються різними сутніс- ними ознаками та формами прояву (рис. 16.1):

-          утворення фінансів нерозривно пов'язане з існуванням грошей, тобто фінанси мають грошову форму вираження. «Фінанси - це завжди гроші, проте гроші не завжди фінанси:

-          сферою виникнення економічних (фінансових) відносин є процеси розподілу вартості внутрішнього валового продукту;

-          фінанси завжди пов'язані зі створенням і використанням централізованих і де­централізованих грошових фондів;

-          фінанси - особлива специфічна форма економічних відносин. Одні з них пред­ставлені еквівалентними, інші - відносинами нееквівалентного перерозподілу доходів. Ці економічні відносини є фінансовими відносинами.

Сукупність фінансових відносин і ланок, які управляють ними, утворюють фі­нансову систему. Фінансова система України має складну структуру, кожен елемент якої має свої особливості у мобілізації і використанні фінансових ресурсів, відповід­ний апарат управління та правове забезпечення (рис. 16.2).

Фінансову систему можна розглядати як за внутрішньою будовою, так і за орга­нізаційною структурою.

За внутрішньою будовою фінансова система - це сукупність взаємопов'язаних фінансових відносин, що формують і використовують доходи і відповідні фонди, а також відображають методи розподілу і перерозподілу ВВП. Виділення складових елементів внутрішньої будови фінансової системи проводиться за ознакою каналів руху грошових потоків і місця концентрації фінансових ресурсів. Остання прово­диться у відповідних грошових фондах, які можуть виступати ознакою виділення окремих ланок фінансової системи. Внутрішня структура фінансової системи відо­бражає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається з відповідних сфер і ланок.

В основу сфер і ланок покладено рівень економічної системи:

-          рівень мікроекономіки представлений сферою фінансів суб'єктів господарювання;

-          рівень макроекономіки представлений сферою державних фінансів;

-         рівень світового господарства - міжнародними фінансами;

-         забезпечуючий рівень - представлений фінансовим ринком.

Ланка показує уособлену частину фінансових відносин. Виділення ланок прово­диться за ознакою наявності або уособленості фонду фінансових ресурсів, або специ­фічних форм і методів фінансових відносин.

Базова сфера фінансової системи представлена фінансами суб'єктів господарю­вання (підприємницьких структур). І це не випадково. Вони і тільки вони обслуго­вують створення внутрішнього валового продукту - основного джерела фінансових ресурсів. Особливістю даної сфери є те, що вона поділяється на окремі ланки, хоча й існують певні відмінності в діяльності окремих підприємств, які пов'язані з формою власності та галузевою специфікою.

Фінанси підприємницьких структур складають пріоритетну основу фінансової системи країни. Вони безпосередньо обслуговують процес виробництва, де здійсню­ється створення і первинний розподіл валового внутрішнього продукту.

Вони забезпечують процес простого і розширеного відтворення на підприємстві. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення сус­пільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємства, як і фінансам в цілому, властиві певні загальні та специ­фічні ознаки.

Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового вну­трішнього продукту.

Специфічні ознаки виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості ВВП, формування та використання грошових доходів і децентра­лізованих фондів.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Однак самі кошти не розкривають поняття «фінанси», якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Не всі грошові відносини належать до фінансових відносин. Гро­шові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає віднос­но самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ре­сурсів. До фінансів підприємства належать такі форми фінансових відносин, які:

-         пов'язані з формуванням статутного фонду;

-         пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів, виручки, валового та чи­стого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

-         виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, отримання субсидій;

-         виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папе­ри та одержанням на них доходів, здійснення пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

-         формуються у підприємств з банками, страховими та іншими фінансово- кредитними установами;

-          формуються у підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів. Організація всіх вищезгаданих відносин грунтується на формуванні і русі фі­нансових ресурсів підприємств, їх ефективному використанні. Що ж розуміється під терміном «фінансові ресурси»? В науковій літературі до цього часу ще немає загаль­ноприйнятої точки зору. Щоб переконатися в цьому, досить звернутися до опубліко­ваних останніми роками наукових праць, які присвячені проблемам фінансів. Автори більшості з них не включають до складу фінансових ресурсів підприємств наявні у їх розпорядженні власні основні і оборотні кошти, кредити банків, інші позикові кошти. Це значно обмежує та збіднює уявлення про фінансову діяльність господарюючих суб'єктів.

Беручи до уваги, що саме поняття «ресурс» трактується як запаси, кошти, які акумульовані у фондах цільового призначення для здійснення певних витрат, можна стверджувати, що фінансові ресурси - це централізовані і децентралізовані грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і призначені для використання у відповідності із завданнями розвитку суспільства і окремих підприємств.

Централізовані грошові фонди концентруються у держави і являють собою за­гальнодержавні фінансові ресурси. Децентралізовані фонди грошових коштів, що ви­користовуються в процесі фінансової діяльності, являють собою фінансові ресурси підприємств, галузей національної економіки і населення.

Отже, фінансові ресурси підприємств - це грошові фонди цільового призна­чення, які формуються в процесі розподілу, перерозподілу ВВП і використовуються для забезпечення їх господарської діяльності. Ланцюг цієї діяльності буде виглядати таким чином: фінансові ресурси ->- витрати доходи ->- фінансові результати збільшення (зменшення) фінансових ресурсів. Останні формуються за рахунок влас­них та зовнішніх джерел. Власні ресурси концентруються в статутному фонді. Зо­внішніми джерелами є кошти, що надходять з бюджету, цільових та централізованих корпоративних фондів, а також кредити, що надаються банками. За рахунок фінансо­вих ресурсів, фонди яких утворюються при первинному розподілу ВВП, формуються основні й оборотні фонди[1], фонд оплати праці і внески в державні фонди цільово­го призначення (пенсійний фонд, фонд соціального страхування, фонд зайнятості, фонд Чорнобиля та ін.), сплачується податок із прибутку, що залишається в розпоря­дженні підприємства, формуються фонди розвитку виробництва, фонд споживання, страхові і резервні фонди.

Фонди суб'єктів господарювання використовуються на авансування оборотних коштів або проведення інвестиційних та інших витрат.

Таким чином, у фінансах суб'єктів підприємництва відбивається вся їхня госпо­дарська діяльність, ефективність використання основного й оборотного капіталів, інвестиційна політика.

Принципи функціонування фінансів підприємств єдині для усіх видів і форм підприємницьких структур. Разом з тим в організації фінансів, структурі джерел фі­нансових ресурсів, розподілі і використанні прибутку, взаємовідносин з бюджетом мають місце істотні відмінності. Останні пов'язані з формою власності, видом діяль­ності і навіть технологічними особливостями виробництва.

За формою власності фінанси підприємницьких структур поділяють на державні, приватні і змішані. Специфіка фінансів визначається також організаційно-правовою формою підприємства. Це відноситься, насамперед, до джерел формування статутно­го фонду, розподілу прибутку і організації взаємин з бюджетом.

Так, майно державних підприємств перебуває у власності державних органів вла­ди, і тому вони лише тимчасово передають право володіння і розпорядження ним керівництву підприємства, з яким укладається відповідний контракт. Для фінансу­вання цих підприємств, крім власних джерел, залучаються бюджетні асигнування, державні дотації, банківські кредити, а також засоби в порядку внутрішньогалузе­вого перерозподілу. Прибуток, отриманий у результаті господарської діяльності, є власністю державних структур і використовується відповідно до законодавства.

Держава маже застосувати й інші форми регулювання господарської діяльності підприємств державної і комунальної власності.

Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характери­зується більшою самостійністю у формуванні і використанні фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються засоби засновників, акціонер­ний капітал, пайові внески промислово-виробничого персоналу, спонсорські засоби, фінансова допомога держави і недержавних фінансових інститутів.

Вищими органами управління на підприємствах недержавної форми власності (залежно від типу підприємства) є загальні збори членів колективу або акціонерів, рада директорів, засновників або інше представництво.

Саме їм належить право розпорядження результатами господарської діяльності; вони затверджують доходи і витрати підприємства, розподіл прибутку, розмір оплати праці, вирішують інші фінансові проблеми. Відсутність фінансової підтримки з боку держави, підприємницький ризик, високий рівень конкуренції в умовах ринку дикту­ють їм необхідність створення резервних і страхових фондів. Можуть створюватися й інші фонди (в акціонерних товариствах - фонди для виплати дивідендів по привілейо­ваним акціям, на орендних підприємствах - пайовий (частковий) фонд та ін.)

Особливості організації фінансів визначаються також характером виробництва, тобто технологічною специфікою виробництва, тривалістю виробничого циклу, за­лежністю виробництва від природних і кліматичних умов. Так, у легкій промисло­вості структура фондів фінансових ресурсів відрізняється від загальної структури в промисловості. Тут значно більша частка ресурсів буде сконцентрована в оборотних коштах, оскільки в цій галузі в собівартості продукції значні витрати сировини і ма­теріалів, значно вищі й витрати на оплату праці.

Різні потреби у фінансових ресурсах будуть і в підприємств із різною фондоєм- ністю і матеріалоємністю виробництва, сезонністю виробництва і т.д. Усе це знахо­дить своє відображення у фінансовій діяльності підприємства.

В умовах ринкової економіки формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призначення. Пер­винне формування основних фондів проводиться за рахунок фінансових ресурсів ста­тутного капіталу, надалі поповнення і відтворення основних фондів здійснюється за рахунок амортизаційного фонду, акціонерного і пайового капіталу, що мобілізується на фінансовому ринку, залучених кредитних ресурсів, а в особливих випадках, спеціально обумовлених рішенням Уряду - бюджетного асигнування та коштів позабюджетних фондів. У складі власних фінансових ресурсів, що використовується для розширеного відтворення основних фондів важливе місце посідає прибуток підприємства.

Формування власних обігових коштів відбувається на момент організації під­приємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела формування майже такі самі, що й для основних засобів - акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти.

Надалі первинний обсяг власних обігових коштів може змінюватися залежно від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на підприємстві.

Сфера державних фінансів охоплює сукупність грошових ресурсів, які мобілізо­вані і зосереджені в руках держави і призначені для забезпечення властивих їй еконо­мічних, соціальних і політичних функцій.

За допомогою державних фінансів уряд розподіляє і перерозподіляє значну части­ну валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин.

Суб'єктами державних фінансів, з одного боку, є держава, з іншого - населення і суб'єкти господарювання. В Україні державні фінанси як провідна сфера фінансової системи держави опосередковують майже 80% усіх фінансових ресурсів і охоплюють різні фінансові інституції, за допомогою яких держава здійснює свою фінансову ді­яльність.

Функціонування державних фінансів невіддільне від держави. Їх необхідність зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути за­доволені через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином з огляду на відповідні об'єктивні причини. До цих потреб нале­жать: структурна перебудова економіки; захист навколишнього середовища; оборона; правопорядок; проведення фундаментальних наукових досліджень; загальноосвітня підготовка кадрів; соціальне забезпечення і страхування; охорона здоров'я тощо.

Отже, величина державних фінансів визначається функціями і роллю держави в суспільстві. Тому кожна країна має «свої» державні фінанси, що відбивають особли­вості «своєї» економічної і політичної системи.

В Україні в умовах переходу до ринку, державні фінанси виконують такі основні функції:

-          економічну - фінансування регулюючої діяльності держави в економіці (роз­поділ обмежених виробничих факторів між суспільним та приватним сектором; програмування та прогнозування);

-          соціальну - коригування розподілу доходів і майна між різними верствами населення; підтримка високого рівня зайнятості; допомога незахищеним верствам населення;

-          оборонну - фінансування силових структур;

-          екологічну - надання субсидій економічним суб'єктам для розробки і впрова­дження у виробництво нових технологій, що знижують шкідливий вплив на на­вколишнє середовище і природу.

Державні фінанси в сучасних умовах складаються з таких ланок:

1.      Зведений бюджет держави (сукупність усіх бюджетів держави).

2.       Державний кредит.

3.       Централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення.

4.       Резервні та страхові фонди держави.

5.        Фінанси підприємств зі 100% державною формою власності (фінанси державного сектору економіки).

6.       Місцеві фінанси.

За рівнем формування і використання державні фінанси поділяються на: загаль­нодержавні і місцеві.

Загальнодержавні фінансові ресурси формуються в процесі перерозподілу валово­го суспільного продукту і покликані забезпечувати ті потреби суспільства, які мають загальнонаціональний характер і відображають інтереси держави в цілому. Вони, з од­ного боку, формують фінансову базу вищих органів державної влади та управління, а з іншого - виступають у їхніх руках інструментом впливу на соціально-економічний розвиток країни. Через загальнодержавні фінанси (а це державний бюджет, загально­державні фонди, державні позики, фінанси державного сектору) здійснюється тери­торіальний розподіл валового внутрішнього продукту з метою збалансованого розви­тку окремих регіонів. З їхньою допомогою здійснюється також структурна політика, яка покликана забезпечити оптимальний галузевий розвиток країни.

Центральне місце в системі загальнодержавних фінансів належить державному бюджету. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави.

До чинників, що визначають центральне місце бюджету як фінансового плану, належать:

•        державний бюджет - головне джерело коштів, необхідних для діяльності держа­ви;

•        у державному бюджеті концентрується майже 2/3 фінансових ресурсів держави;

•        за рахунок державного бюджету фінансуються основні державні витрати: капі­тальні вкладення, формування державних матеріальних резервів, оборона, управ­ління тощо;

•        за допомогою державного бюджету здійснюється балансування інших фінансо­вих планів;

•        державний бюджет є основним джерелом фінансування зовнішньоекономічної діяльності держави;

•        державний бюджет виступає інструментом фінансового контролю за формуван­ням і використанням грошових фондів в економіці держави.

За матеріальним змістом бюджет являє собою централізований грошовий фонд держави. Обсяг бюджету характеризує річну суму коштів, що проходять через цей фонд. Він перебуває у постійному русі і практично щоденно до нього надходять ко­шти і проводиться фінансування видатків.

Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом Украї­ни та Законом про державний бюджет на відповідний рік. Починаючи з 2000 року, Державний бюджет поділено на дві складові частини: загальний фонд і спеціальний фонд.

До доходів загального фонду належать ті, що призначені для забезпечення фінан­совими ресурсами загальних видатків і не спрямовуються на конкретну мету.

Доходи спеціального фонду Державного бюджету призначені лише для фінансу­вання конкретних заходів.

Згідно з новою бюджетною класифікацією України, доходи бюджету складають­ся з п'яти основних груп.

Перша група - «Податкові надходження» - визначаються як обов'язкові, без­поворотні платежі органам державного управління. Вони поділяються таким чином (рис. 16.4):

а)  податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

б)  податки на власність (за користування майном, володіння ним або його передача, податки на рухоме і нерухоме майно, податки на передачу прав власності);

в)  збори за спеціальне використання природних ресурсів (землі, лісових ресурсів, надра, акваторії тощо);

г)  внутрішні податки на товари та послуги (податки та збори, якими обкладається виробництво, продаж, передача товарів, право займатися певними видами діяль­ності);

ґ) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне мито, консульські збори, вивізне мито тощо);

д)  інші податки (штрафи, санкції за податкові порушення і т. д.).

Друга група - «Неподаткові надходження ». Ці надходження включають:

-         усі безповоротні надходження крім доходів від продажу капіталів;

-         усі надходження по штрафах і санкціях, крім штрафів за порушення податкового законодавства;

-         усі добровільні невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Третя група - «Доходи від операцій з капіталом». Ця група включає:

-         надходження від продажу основного капіталу (споруди, обладнання, кораблі, лі­таки, безгоспне майно, скарби, дорогоцінні метали і каміння);

-         надходження від реалізації державних запасів товарів (стратегічні матеріали, зер­но, надзвичайні і стратегічні запаси);

-         надходження від продажу землі і нематеріальних активів;

-         надходження від реалізації матеріальних цінностей державного резерву;

-         надходження коштів від Державного фонду дорогоцінних металів і каміння. Четверта група - «Офіційні трансферти» - включає в себе:

-         надходження із-за кордону;

-         надходження від секретаріату ООН за участь українського контингенту у мирот­ворчих операціях.

П'ята група - «Цільові фонди». Група об'єднує:

-         платежі до фонду соціального захисту інвалідів;

-         цільові фонди, утворені Верховною радою АРК, органами місцевого самовряду­вання та місцевими органами виконавчої влади;

-         збір на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття до Фонду загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;

-         платежі до Фонду соціального захисту інвалідів;

-         збір за забруднення навколишнього природного середовища до Фонду охорони навколишнього природного середовища;

-         надходження відрахувань та збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утри­мання автомобільних шляхів загального користування.

Ця бюджетна класифікація може постійно змінюватися, уточнюватись і допо­внюватися відповідними законодавчими актами, постановами і указами. До основних факторів, що впливають на такі зміни, належать:

-         стан економічної кон'юнктури;

-         недосконалість податкового законодавства;

-         розвиток тіньової економіки і криміналізація господарської діяльності;

-         фінансова дисципліна суб'єктів підприємницької діяльності;

-          конкурентоспроможність підприємств і їх продукції;

-          стійкість національної валюти;

-          інфляційні процеси тощо.

У 2009 р. уряд нашої країни планує по­повнити державний бюджет за рахунок на­ступних надходжень (діаграма 16.1).

Як ми бачимо, з даних діаграми, найбільші проблеми, швидше за все, виникнуть із зібран­ням податку на прибуток підприємств. В цьому році він має принести в скарбницю майже стіль­ки ж коштів, скільки й в 2008 р. — 41,9 млрд грн (16% держбюджету). Друге слабке місце при­буткової частини держбюджету — надходжен­ня від приватизації в сумі 8,5 млрд грн.

Видатки державного бюджету за еконо­мічною ознакою поділяють на поточні і ка­пітальні (витрати розвитку).

Поточні видатки пов'язані з наданням державних коштів юридичним і фізичним особам на їх утримання і покриття поточних потреб (оплата послуг бюджетних установ, оплата праці працівникам бюджетних установ, виплата відсотків тощо).

Капітальні видатки - це витрати бюджету на фінансування інвестиційної ді­яльності.

Усі видатки поділяються на декілька великих груп:

-          фінансування народного господарства;

-          фінансування соціально-культурних заходів;

-          фінансування науки;

-          фінансування оборони;

-          утримання правоохоронних органів, органів державної влади і управління;

-          витрати на зовнішню економічну і політичну діяльність;

-          утворення резервних фондів;

-          витрати на обслуговування державного боргу;

-          видатки з цільових державних фондів;

-          інші видатки і виплати.

Кожна з названих груп поділяється за відомчою та цільовою ознаками. За відомчою ознакою можна виділити в кожній групі видатків відповідне мініс­терство, державний заклад, юридичну особу, які одержують державні асигнування.

За цільовою ознакою видатки поділяються на конкретні види затрат. Така кла­сифікація створює основу для раціонального використання бюджетних коштів, базу для здійснення контролю за використанням державних коштів. Наприклад, заробіт­на плата, канцелярські і господарські витрати, державна дотація, стипендія тощо.

Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального та економічного регулювання. Зміст бюджетних видатків зумовлений суспільним спо­собом виробництва, політичним устроєм країни та функціями держави. Вони відігра­ють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни.

Структура видатків бюджету України 2008 р.

Народне господарство

  •     Утримання армії
  •     Правоохоронні органи

Законодавча, виконавча! судова влада та прокуратура Витрати, пов'язані з ліквідацією Чорнобильської катастрофи І нші видатки

Бюджет України за 2008 р. (діаграма 16.2) був спрямований насамперед на со­ціальний захист населення.

Таблиця 16.1

Видатки

Сума (млрд грн)

Видатки

Сума (млрд грн)

Соціальний захист населення

64,84

Правоохоронні органи

5,07

Соціально-культурна сфера

85,61

Законодавча, виконавча і судова влада та прокуратура

3,86

Наука

6,76

Витрати, пов'язані з ліквідацією Чорнобильської катастрофи

21,25

Народне господарство

26,81

Інші видатки

6,04

Утримання армії

21,25

 

 

Усього 241,5 млрд грн

Джерело: [http://www.ac-rada.gov.ua/ Офіційний портал Верховної Ради України]

Соціальний захист населення

  • Соіщ.а_льно-культурна сфера

Із діаграми видно, що в Україні основна частина видатків має соціальне призначення (62,3%, із них 26,85% припадає на соціальний захист населення і 35,45% — на соціально- культурну сферу). Досить вагомими є також видатки на розвиток народного господар­ства, на утримання армії і на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи.

Державний бюджет, як фінансовий план, може бути:

збалансованим;

дефіцитним;

профіцитним;

При збалансованому бюджеті його видатки дорівнюють доходам. При дефіцитному бюджеті видатки перевищують постійні доходи бюджету. Дефі­цит не є загрозливим, якщо він знаходиться на рівні 2-3 % внутрішнього національ­ного продукту. В інших випадках він впливає на функціонування грошово-кредитної системи і усієї економіки в цілому.

При профіцитному бюджеті доходи перевищують нормативні видатки бюджету. Безумовно, що найнегативнішим явищем в економіці і в бюджеті держави, що зумовлює інфляційні процеси, є бюджетний дефіцит. Але в будь-якому випадку за

кожним із них спостерігаються відповідні причини його існування. Основною при­чиною виникнення бюджетного дефіциту є відставання темпів зростання бюджетних доходів порівняно зі зростанням бюджетних видатків. Конкретні причини такого від­ставання:

-          кризові явища в економіці і непослідовна фінансова політика;

-          надмірні витрати на управління і його апарат;

-          надмірні витрати на оборону і утримання інших силових структур;

-          надмірне зростання соціальних видатків порівняно із темпами зростання ВВП;

-          необхідність структурної перебудови економіки і значні державні вкладання в її перебудову;

-          надзвичайні непередбачені, техногенні, природні, екологічні ситуації і війна;

-          зростання внутрішнього і зовнішнього боргу.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються:

а)  інфляційні джерела (за рахунок запозичень на внутрішніх і зовнішніх фінансо­вих ринках; накопичення заборгованостей);

б)  неінфляційні джерела (секвестр видатків бюджету). Заходи щодо подолання дефіциту бюджету:

-          перехід від всеохоплюючого фінансування до кредитування;

-          ліквідація дотацій збитковим підприємствам;

-          скорочення витрат на управління і реформування мілітаризованих структур;

-          реформування податкової системи з метою зменшення податкового тиску на юридичних і фізичних осіб;

-          підвищення ролі місцевих бюджетів.

Наукова і послідовна реалізація заходів, спрямованих на збільшення доходів бю­джету, скорочення видатків і регулювання бюджетного дефіциту - основа зміцнення фінансової безпеки та економічної системи.

Важливим інструментом перерозподілу фінансових ресурсів у державі є систе­ма державного кредиту. Він являє собою сукупність кредитних відносин, у яких по­зичальниками, або кредиторами, виступають держава і місцеві органи влади. Вони запозичують засоби на ринку позичкових капіталів шляхом випуску позик через фінансово-кредитні установи. Доходи від внутрішніх позик стали другим, після по­датків, джерелом фінансування державних витрат.

Особливе місце в системі державних фінансів належить цільовим фондам. Необ­хідність їхнього створення і функціонування зумовлена потребами в забезпеченні со­ціальних гарантій населення, у випадку досягнення пенсійного віку, утрати працез­датності, годувальника, роботи, виникнення стихійних лих, техногенних катастроф і інших дестабілізуючих факторів.

Фінанси державних підприємств - фінанси підприємств, що знаходяться в державній власності. Одні з них не в змозі забезпечити собі «засоби існування», тому їхні фінанси формуються за рахунок бюджету (знаходяться на бюджетному фінан­суванні). Це насамперед підприємства військово-промислового комплексу, державні видавництва, верфі тощо, інші діють рентабельно і самі «заробляють» свої фінанси (пошта, телефон, телеграф і т. п.).

Місцеві фінанси (місцеві бюджети, регіональні фонди, місцеві позики, фінанси муніципального господарства) виступають фінансовою базою місцевих органів вла­ди та управління. Вони забезпечують регіональні потреби у фінансових ресурсах, їх внутрішньо-територіальний перерозподіл. Основне призначення місцевих фінансів - забезпечення відносної територіальної незалежності й автономії регіональних адміні­стративних формувань.

Основою державних фінансів є правові акти. Ці акти виконують такі функції:

а)  визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких поширюються дії правової норми;

б)  забезпечують права і обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фінансових ресурсів;

в)  є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм. Правові акти і норми, що регулюють фінансові відносини, становлять систему

фінансового права, яка ґрунтується на конституції держави.

Сукупність бюджетів окремих адміністративно-територіальних формувань, що грунтуються на економічних відносинах і правових нормах, являє собою бюджетну систему (рис. 16.3).

Як правило, бюджетні системи підрозділяються на два типи. В унітарних державах - дворівнева система, що включає державний і місцеві бю­джети. У державах з федеративним устроєм бюджетні системи включають три і навіть чотири рівні - федеральний бюджет, бюджети членів федерацій, місцеві бюджети і бюджети земель. Разом з тим, економічна природа і сутність бюджетної системи ви­являється не в її структурі, не в кількості бюджетів, а в тому, який рівень фінансової незалежності вони мають при здійсненні покладених на них конституцією держави і законодавством функцій. У той же час рівень фінансової незалежності місцевих ор­ганів влади - це характерна ознака рівня розвитку демократичних принципів у дер­жаві.

Бюджетна система ґрунтується на принципах:

-          єдності бюджетної системи;

-          збалансованості і самостійності;

-          повноти й обґрунтованості;

-          ефективності й субсидарності;

-          цільового використання бюджетних засобів;

-          справедливості і неупередженості;

-          публічності, гласності, відповідальності.

Реалізація цих принципів здійснюється в ході бюджетного процесу. Бюджетний процес - це організація і порядок складання, розгляду, затверджен­ня і виконання бюджету.

Завдання бюджетного процесу:

1.       Максимальне виявлення всіх матеріальних і фінансових резервів з метою досяг­нення суттєвого прогресу на шляху до збалансованого ринку.

2.        Визначення доходів бюджету за окремими податками та іншими платежами, а також загального об'єму відповідно прогнозами та цільовими програмами соціально-економічного розвитку.

3.        Установлення видатків бюджету за цільовим призначенням, а також загального об'єму, виходячи із потреб стабільного фінансування усіх заходів загальнодер­жавного значення, передбачених бюджетом.

4.        Узгодження бюджету із загальною програмою фінансової стабілізації, спрямова­ній на подолання інфляційних тенденцій в економіці і забезпечення стійкості на­ціональної грошової одиниці.

5.        Скорочення і ліквідація бюджетного дефіциту за рахунок оправданих джерел.

6.        Здійснення бюджетного регулювання з метою збалансування бюджетів різних рівнів шляхом перерозподілу джерел доходів держави між ними.

7.        Посилення контролю за фінансовою діяльністю. Бюджетний процес охоплює чотири стадії фінансової діяльності:

1.       Складання проектів бюджетів.

2.        Розгляд та прийняття закону про державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети.

3.        Виконання бюджету, в тому числі в разі необхідності внесення змін до закону про державний бюджет України.

4.        Підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Основою бюджетного процесу є бюджетне планування. Процедура бюджетного планування (послідовність заходів та дій зі складанням і розгляду проекту бюджету) визначена бюджетним кодексом України.

Відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самовря­дуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необ­хідними для виконання функцій, передбачених Конституцією та іншими Законами України, називаються міжбюджетними відносинами.

Міжбюджетні відносини поділяються на вертикальні - між бюджетами різних рівнів і горизонтальні - між бюджетами єдиного рівня. В Україні діють вертикальні міжбюджетні відносини. Види бюджетних взаємовідносин:

-          регламентовані законодавчими та інструктивними документами;

-          договірні - на підставі угоди між відповідними органами влади чи управління.

З метою забезпечення відповідності між повноваженнями та фінансуванням видатків, закріплених за відповідними бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпе­чувати виконання цих повноважень, здійснюється регулювання міжбюджетних відносин.

Механізм регулювання грунтується на використанні фінансових нормативів бю­джетної забезпеченості як певного рівня соціальних послуг у розрахунку на душу на­селення.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості розраховується шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовується на реалізацію бюджетних програм, на кількість споживачів соціальних послуг (кількість мешканців). Отрима­ний показник коригується коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості на­дання соціальних послуг залежно від:

1)       кількості населення та споживачів соціальних послуг;

2)       соціально-економічних, демографічних, кліматичних та інших особливостей адміністративно-територіальних формувань (одиниць).

Коригувальні коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України. Якщо прогнозні доходи відповідного бюджету будуть недостатніми для фінансування роз­рахункового обсягу видатків такому бюджету, передбачається надання міжбюджетних трансфертів: дотацій вирівнювання; субвенцій; субсидій; бюджетних позичок тощо.

«Дотація» - фінансові ресурси, що виділяються з бюджету вищого рівня ниж­чому на суму відсутніх прибутків при неможливості скорочення витрат. Дотація не має цільового призначення. «Субсидія» - фінансові ресурси, що виділяються з бю­джету вищого рівня нижчому на фінансування суворо цільових заходів. Виділяється переважно за бюджетом розвитку, а у випадку невиконання запланованих програм повертається в зворотному напрямі. Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин забезпечується строгим виконанням бюджетного законодавства і наявністю бюджетних коштів.