2.2. Фактори виробництва. Продуктивні сили і виробничі відносини

магниевый скраб beletage

Для здійснення господарської діяльності використовуються всі необхідні еле­менти виробництва, які прийнято називати факторами виробництва. Суспільне ви­робництво завжди передбачає функціонування двох факторів:

1)       особистого;

2)       матеріально-речового.

Особистий фактор -люди, трудові колективи, які зайняті корисною працею, ре­зультатом якої є продукт або послуга.

Матеріально-речовий фактор -засоби виробництва.

Головним визначальним фактором виробництва є людина як носій робочої сили. Робоча сила - сукупність розумових і фізичних здібностей, знань, навичок, та­ланту людини до праці, які вона використовує у процесі виробництва благ.

Пріоритет у функціональній взаємодії факторів виробництва, належить особис­тому фактору - людині з таких обставин (див. рис. 2.3):

-          людина - суб'єкт економічних відносин;

-          людина - носій робочої сили, системи інтересів і кінцевої мети виробництва;

-          людина приводить у дію об'єктивні елементи, оживляє ресурси;

-          людина створює знаряддя праці, виробляє матеріальні блага, використовуючи живу й уречевлену працю;

-          вона організовує виробництво, поєднує в єдине ціле всі фактори і виробничі ре­сурси;

-          людина пізнає закони природи і суспільства;

-          розробляє нові технології, визначає розвиток науки і техніки, вдосконалює і під­вищує ефективність виробництва;

- за допомогою праці людина змінює і власну природу, вона розвивається, накопичує

знання, досвід (поза працею не може бути повноцінної людини як соціальної істоти).

Особисті і матеріально-речові фактори виробництва - це продуктивні сили сус­пільства.

Розвиток продуктивних сил відображає, якою мірою суспільство оволоділо при­родою і збільшило своє багатство, на якому щаблі суспільного прогресу воно пере­буває. Для визначення рівня розвитку продуктивних сил використовують кількісні (масштаби виробництва, обсяги засобів виробництва, кількісний склад робочої сили) та якісні параметри (прогресивність техніки та технології, якість створюваних благ, кваліфікація праці, продуктивність праці).

Продуктивні сили за їхнім складом поділяють на первинні і вторинні.

Первинні продуктивні сили - засоби виробництва і люди з їхнім навичками і до­свідом. Склад первинних продуктивних сил визначається змістом процесу праці.

Вторинні продуктивні сили набувають розвитку на основі первинних і характери­зуються формами організації процесу виробництва, розвитком його усуспільнення, залученням у виробництво науки, освіти, культури тощо.

Сучасні продуктивні сили є складною системою, яка охоплює матеріальні і духо­вні, об'єктивні і суб'єктивні, суспільні і природні елементи.

Не випадково у другій половині XX ст. ряд західних економістів ввели в науко­вий обіг не два фактори виробництва, а три: працю, землю і капітал. На початку XX ст. засновник неокласичної економічної теорії А. Маршалл поряд з трьома названи­ми факторами визначив четвертий - підприємницькі здібності. Однак і ця чотири факторна теорія не є завершеною. На кожному етапі науково-технічного прогресу з'являються нові технології, нові складові процеси виробництва, які перетворюються на самостійні фактори (інформація, екологія).

Раніше ми розглядали виробництво як взаємодію людини з природою, проте воно також обов'язково передбачає взаємовідносини між людьми з приводу виробництва. Система відносин між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і спожи­вання економічних благ називається виробничими або економічними відносинами (див. рис. 2.4).

Система економічних відносин складна і багатоманітна, проте в ній можна ви­окремити два головні типи відносин:

а)  організаційно-економічні відносини;

б) соціально-економічні відносини.

Організаційно-економічні відносини є відносинами, які виникають у процесі ор­ганізації виробництва. Вони зумовлені суспільним поділом праці, рівнем розвитку продуктивних сил, технологією виробництва.

Організаційно-економічні відносини - це форми розвитку продуктивних сил, що виявляються в таких конкретних організаційних формах виробництва, як спеціаліза­ція, кооперування, комбінування рівня кооперації останнього та ін.

Соціально-економічні відносини є тією складовою виробничих відносин, яка ви­ражає зумовлені певним типом, видом та формою власності. Це відносини з приводу привласнення людьми засобів і результатів виробництва.

Економічні відносини є базисом суспільства, на якому ґрунтуються надбудовні відносини: соціальні, правові, політичні, національні, культурні, моральні, психоло­гічні тощо.

Розвиток економічних відносин визначає еволюцію надбудовних відносин або окремих їх елементів, які, в свою чергу, впливають на економічні відносини.

Єдність та взаємозв'язок продуктивних сил і виробничих відносин утворює спо­сіб виробництва.

У його межах розрізняють технологічний спосіб виробництва і суспільний спо­сіб виробництва. Технологічний спосіб виробництва характеризується техніко- технологічним аспектом виробництва благ, а суспільний спосіб виробництва - ви­робничими відносинами.

Проте оскільки техніко-технологічний спосіб виробництва постійно змінюється під впливом розвитку продуктивних сил, то змінюються і виробничі відносини. Тому останні є суттєво різними на різних етапах розвитку суспільства.

Виходячи з цього, економічна теорія вирізняє такі способи виробництва:

-          первіснообщинний;

-          рабовласницький;

-          феодальний;

-          капіталістичний;

-          комуністичний.

Єдність економічного базису (продуктивних сил і виробничих відносин) і надбу­довних відносин (політичних, ідеологічних, культурних, релігійних тощо) утворює суспільно-економічну формацію (про це більш детально мова піде в наступній темі «Економічна система та її структура»).