3.3. Історія та уроки формування економічної системи України

Специфічні процеси перебудови економіки України являють собою динамічний процес переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Такої точ­ки зору дотримується більшість сучасних реформаторів і науковців України, хоча необхідність формування (а вірніше - розвитку) ринкових відносин у колишньому СРСР декларувалася давно, принаймні, з другої половини 60-х років. Найбільш по­пулярними в ті часи були економічні погляди Г. Лисичкіна, які він виклав у своїй багатолітній науковій праці «План і ринок». Сутність її змісту - зробити ринкові від­носини головним регулятором соціалістичного виробництва. Пізніше таку спробу зробив і Я. Певзнер. Логічним завершенням наукових поглядів цих економістів стали практичні заходи Уряду колишнього СРСР переходу до ринку, які були намічені на II з'їзді народних депутатів у 1985 р. Якраз тоді, під тиском найбільш прогресивної наукової громадськості країни, було запропоновано програму оздоровлення народ­ного господарства і поступового переходу до ринкових відносин. У цій програмі було виділено два етапи розвитку та удосконалення народного господарства:

-          І етап - 1990-1992 рр. На цьому етапі передбачався комплекс надзвичайних за­ходів щодо подолання бюджетного дефіциту, глибокої розбалансованості, здій­снення деяких заходів поступового розвитку ринкових відносин.

-          ІІ етап 1993-1995 рр. - в дію повинні були вступити тільки економічні методи керівництва народним господарством. Крім того, передбачалося забезпечити пе­рехід до багатоваріантних форм власності, удосконалити форми самоврядування і самофінансування. Такий підхід, на думку багатьох економістів, у принципі до­дав змогу забезпечити практичні рішення невідкладних економічних завдань. Проте уже на І етапі (в травні 1990 р.) з деяких показників розвитку економіки

стало зрозуміло, що ця програма не спрацьовує, більше того, відбулося значно глиб­ше, ніж раніше, падіння темпів зростання виробництва в базових галузях економіки. В цих умовах Уряд пропонує нову 3 річну програму, спрямовану на реформування економіки. Однак, зрозумівши антинародний характер цього документа, Верховна Рада Союзу РСР відмовляє Уряду в його реалізації.

Свою спробу в розробленні економічної програми, яка була розрахована на 400 днів, зробила і група молодих вчених-економістів під керівництвом Г. Явлінського. З часом його програма була доповнена деякими концептуальними викладками Шаталіна і подана на обговорення Верховної Ради під назвою «Програма 500 днів». Депутати за­конотворчого органу і цю Програму сприйняли насторожено. Таким чином, у державі існувало вже два проекти програми ринкових реформ: одна - урядова, друга - шаталін- ська. Проте відмінність між ними - суто методологічна. Наприклад, перша пропонує формувати ринкові відносини Уряду, друга - на основі створення відповідних умов; перша - пропонує збереження міцної централізованої держави, друга - визнання су­веренітету союзних республік і більше того - самостійних національних самоутворень; урядова програма розрахована на довгострокове збереження діючих управлінських структур, програма Шаталіна відводить командно-адміністративній структурі управ­ління термін її існування до 1 липня 1991 р.; урядова програма припускає збереження налагодженої практики формування податків і розподіл доходів, шаталінська - від­стоює розподіл усіх доходів у бюджети союзних республік, а потім їх перерозподіл у союзний бюджет; урядова програма виходить з того, що треба і можна захистити від негативних наслідків ринку усі верстви населення, шаталінська програма передбачала відстоювати інтереси людей тільки з фіксованими доходами.

Отже, урядова програма була побудована на обережних засадах, вона була схиль­на до марксових догматичних положень і категорично відкидала можливість викорис­тання приватної власності. В основі програми Шаталіна лежали соціал-демократичні напрями реформування економіки. Оцінюючи ці дві програми, колишній перший і останній президент Союзу РСР допустив одну з багатьох тактичних помилок: він зі­знався в тому, що йому більш імпонує програма Шаталіна. Цим самим він дав зрозу­міти суспільству, що не розділяє поглядів Уряду. Але оскільки «коней на переправі не міняють», М. С. Горбачов бере на себе функцію керівництва в розроблені нової комплексної програми.

Проте для України вона уже не мала суттєвого значення. 24 серпня 1991 р. Вер­ховна Рада України проголошує незалежність і створює самостійну Українську дер­жаву, а в жовтні 1992 р. приймає «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності». В цьому документі передбачалася поки що тільки структурна пере­будова економіки України. Спроба ж переорієнтуватись на ринкову економіку без­посередньо була здійснена в «Основах національної економічної політики Украї­ни», які були розглянуті Верховною Радою у березні 1992 р. Приймаються важливі економічні рішення і відповідними урядовими установами. Проте ні перші, ні другі документи, які були доведені до свідомості тільки окремих членів суспільства, не були результативними. Малоефективним є становлення ринкових відносин і після прийняття Програм Президента України, які були проголошені і прийняті Верхо­вною Радою України у жовтні 1994 р., стратегії економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки, затвердженої Верховною Радою України в січні 2000 р. А якщо й на­мітились деякі тенденції в економічному зростанні, то цим результатом суспільство «зобов'язане» ціновому фактору. Це не абстрактний умовивід, не демагогія, а наша реальна дійсність. Тільки в 2000 р. статистичними органами зафіксовано зростання цін у споживчому ринку на 25,8% (у 1999 р. - на 19,2%), у сфері послуг найбільше (на 39,2 та 31,6%) підвищилися тарифи на житлово-комунальні послуги та послуги зв'язку, ціни виробників промислової продукції в 2000 р. зросли на 20,8% (у 1999 р. - на15,7%). Негативна тенденція зростання цін продовжується.

У зв'язку з цим важливо знати причини, що постійно відтворюють таку «результа­тивність» програмних документів формування нової економічної системи. По-перше, в Україні й зараз відсутня аргументована концепція ринкових відносин і власна модель цивілізованого ринку. «Десять років рухалися ми не в тому напрямі, бо не було на­укового осмислення реформ». Так заявив Л. Д. Кучма ще в 2002 р. на засіданні Верхо­вної Ради. Звідси традиційний експериментальний підхід до реформування фінансово- кредитної системи, системи управління і господарського механізму в цілому. До речі, в колишньому СРСР тільки за післявоєнні роки було прийнято понад 30 постанов щодо проблем удосконалення управління в промисловості, сільському господарстві, на транспорті та інших галузях. Схоже на те, що цей досвід владні структури України використовують задовільно, а найгірші традиції в керівництві економікою колишнього Радянського Союзу отримують свій подальший розвиток і удосконалення.

По-друге, уряд і його економічні радники дуже повільно позбавляються від ідео­логічних і економічних догм. Ідеологія багатьох політиків і керівників народним гос­подарством високого рівня і сьогодні залишається на позиціях XIX - початку XX ст., а це означає, що багато фахівців, які розробляють основні принципи економічної по­літики держави, топчуться на місці, не бачать перспектив у розвитку держави. Отже, долаючи стереотипи старого мислення, виступаючи за все нове, не можна скерову­вати економіку в русло вільних ринкових відносин 150-200-річної давнини. Такого ринку немає навіть у сучасному розвинутому капіталістичному суспільстві.

По-третє, постійно порушувався і порушується світовий постулат, аксіома сус­пільного розвитку: «Економіка первинна, політика вторинна». Це концепція загаль­носвітова і виконувати її потрібно безпомилково. Навіть такі економісти, як Д. Кейнс і П. Самуельсон, виходили у своїх економічних питаннях з першості економіки, а не політики.

По-четверте, нові владні і господарські структури дуже швидко ліквідували ста­ре, але вороже ставляться до нового, чого потребує ринкова економіка. Невиправдано ліквідували прогнозування, в державі відсутній план розвитку національної еконо­міки не тільки на рівні країни, а й в областях і районах. Наука відірвана від запитів відповідних органів, ліквідовані вертикальні зв'язки економічних служб та ін. Такої «розкішності» не дозволяють собі навіть високорозвинуті в індустріальному відно­шенні країни світу.

По-п'яте, у господарське життя держави впроваджувались і впроваджуються реформаторами найкращі досягнення високорозвинутих країн світу (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції, та інших), економіка яких перебуває на третьому (по- стіндустріальному) етапі розвитку. І це дуже похвально. Досвід таких країн потрібно вивчати і використовувати, але використовувати творчо, пристосовувати до реальної дійсності і відповідного етапу розвитку держави з урахуванням психології і мента­літету людей, історичних традицій суспільства. В Україні ж деякі окремі елементи постіндустріального суспільства перебувають поки що на стадії формування.

Варто відзначити ще й таке - розбудова нової економічної системи має спиратися не на фінансову олігархію, яка здійснює політичний і економічний диктат у країні, а на широке коло різних верств населення, на його творчий інтелектуальний потенці­ал, на винахідливість і підприємливість.

СУСПІЛЬНИЙ ЛАД ТА ЙОГО КОМПОНЕНТИ

Вивчення економічної теорії передбачає творче осмислення рушійних сил суспільно-економічного прогресу, а це потребує визначення його матеріальних засад і ролі в ньому суспільного ладу та економічного устрою і значення взаємодії їхніх компонентів.

 

КОМПОНЕНТИ СУСПІЛЬНОГО ЛАДУ

 

Цінності (переконання, що

впливають на стосунки людей)

U

Політичне правління (сукупність політичних інституцій і процедур)

и

Економічна система (спосіб організації виробництва і розподілу багатства)

Види І        -        -        І Форми І   -        ПРОТОТИПИІндивідуалістсько-

коикуреиційні

(кожну людину турбують власні потреби)