5.3. Інтелектуальна власність як складова і особлива форма відносин власності

магниевый скраб beletage

Зміст і взаємозв'язок категорій «власність», «привласнення», «реалізація влас­ності» є методологічною основою з'ясування особливої складової всієї сукупності відносин власності - інтелектуальної власності.

Останню доцільно розглядати в чотирьох аспектах - історичному, юридичному, економічному і психологічному.

Історичний аспект дає можливість відстежити походження поняття «інтелекту­альна власність» та прослідкувати за її розвитком у різні історичні епохи.

Юридичний аспект важливий під кутом зору засвоєння правил, за якими інте­лектуальна власність функціонує в економіці.

Економічний аспект допоможе суб'єктам господарювання (підприємцям,

бізнес-структурам) з'ясувати способи ефективного використання певного об'єкта.

Психологічний аспект виявляє індивідуально-особистісні якості людей, пов'язані з використанням у їхній діяльності інтелектуальної власності.

Термін «власність» щодо результатів творчої діяльності у законодавчих докумен­тах та спеціальній економічній і юридичній літературі використовується вже досить давно. Прикладом може бути патентний закон Франції (1791 р.) і закон штату Мас- сачусетс США (1789 р.), які свідчать про те, що результати творчої діяльності вже в ті часи визнавалися об'єктами власності і, отже, права власності.

Сам же термін і поняття «інтелектуальна власність» виникли порівняно недавно. Проте у спеціальній літературі поняття «власність» та «інтелектуальна власність» вико­ристовуються як однозначні. Можна вважати, що походження терміна «інтелектуальна власність» пов'язано з французьким законодавством XVIII ст. Це поняття склалося під впливом відомих філософів-просвітителів Франції (Вольтера, Дідро, Гольбаха, Гельве- ція, Руссо). Відповідно до їхніх поглядів право творця будь-якого творчого результату чи то літературного твору, чи винаходу є його невід'ємним природним правом, що ви­никає із самої сутності творчої діяльності та «існує незалежно від визначення цього пра­ва державною владою». Ця концепція отримала назву пропрієтарної концепції і набула поширення на початку XIX ст. І вже спочатку своєї появи піддавалася гострій критиці. Суть критики зводилась в основному до того, що результати творчої діяльності не мо­жуть бути об'єктами права власності. Тому слід вважати, що вперше поняття «інтелек­туальна власність» було використане в Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнятій 14 липня 1967р. у Стокгольмі.

Отже, інтелектуальна власність - це результати творчої, розумової діяльності особи у науковій, художній, виробничій та інших сферах діяльності. Для будь-якої ін­телектуальної діяльності особистості та її розвитку необхідні творчість та інтелект.

Творчість - цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, яке вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною уні­кальністю. Творчість притаманна людині, оскільки передбачає творця - суб'єкта творчої діяльності, яким може бути тільки людина. Вона є внутрішньою потребою особи, де стиму­лом є самореалізація. Для людини найбільш характерна художня та технічна творчість.

Інтелект (у перекладі з латини означає пізнання, розуміння, розум.) - це є здат­ність до мислення, раціонального пізнання. Тобто інтелектуальна творчість - це і є розумова діяльність, адже творчості без розумового осмислення бути не може, бо тво­рити здатна тільки людина, наділена розумом.

Очевидним стає, якщо є інтелектуальна власність, то і є право інтелектуальної влас­ності. Не може бути власності без права на об'єкт власності. Отже, інтелектуальною влас­ністю вважається не результат творчої діяльності як такий, а право на цей результат.

Право інтелектуальної власності, як і будь-яке інше цивільне право, слід розгля­дати як в об'єктивному, так і суб'єктивному їх значенні.

Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні - це сукупність право­вих норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання ре­зультатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, що регулюють зазначені відносини.

У суб'єктивному значенні право інтелектуальної власності - це особисті немайно- ві і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності. Особисті немайнові відносини тісно пов'язані з творцем об'єкта інтелектуальної власності. Права, що виникають із осо­бистих немайнових відносин, невідчужувані від творця об'єкта цих відносин. Зазна­чені права належать лише йому.

Майнові відносини, об'єктом яких є результат інтелектуальної діяльності, можуть вини­кати між творцем цих результатів і будь-якою іншою особою. Вони не обмежують кола своїх суб'єктів. Суб'єктами зазначених відносин можуть бути не лише творці результатів інтелек­туальної власності, а й інші особи, яким творець передав свої права на цей результат.

Цивільний кодекс України дає визначення поняттю права інтелектуальної влас­ності. Так, згідно зі ст. 418 ЦК України, «Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права ін­телектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом».

Право власності і право інтелектуальної власності - це різні правові інститути, не зва­жаючи на те, що мають багато спільного. Воно полягає в тому, що їх суб'єктам належать од­накові права на об'єкти власності. Суб'єкти права інтелектуальної власності мають стосов­но результатів творчої діяльності такі самі правомочності, як і суб'єкти звичайного права власності. Це право - володіння, користування і розпорядження об'єктами своєї власності на свій розсуд (ст.41 Конституції України). Спільними є і способи виникнення права влас­ності і права інтелектуальної власності. Право власності виникає шляхом виробництва об'єкта, права інтелектуальної власності виникає також шляхом створення відповідного твору, винаходу тощо. Право власності виникає шляхом укладення цивільно-правових договорів, так само й право інтелектуальної власності. З повною впевненістю можна за­значити, що обидва різні правові інститути мають двоїстий економіко-правовий характер і розкриваються у єдності економічних і юридичних відносин.

Істотною особливістю права інтелектуальної власності порівняно з правом влас­ності на традиційні об'єкти є те, що це власність на об'єкти творчого походження.

Але існує чимало й інших суттєвих відмінностей. 1. Право власності (крім права власності, що встановлюється договором позики) не обмежене будь-яким строком. Цей строк може бути перерваний тільки у ви­падках, передбачених законом. Право інтелектуальної власності встановлюється лише на певний строк.

2.       На окремі об'єкти (винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо) право­ва охорона встановлюється лише після кваліфікації пропозиції як винаходу чи іншого об'єкта та його державної реєстрації. Встановлення звичайного права власності на матеріальний об'єкт спеціальної кваліфікації не потребує. Державна реєстрація права власності на матеріальні об'єкти необхідна лише у випадках, пе­редбачених законом (нерухомості, транспортних засобів тощо).

3.       Найбільш суттєва відмінність між зазначеними правами власності полягає в тому, що звичайне право власності встановлюється на матеріальні об'єкти, предмети навколиш­нього середовища. Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути лише не­матеріальні об'єкти - речі, які в римському приватному праві називались безтілесни­ми. Як уже зазначалося, об'єктами інтелектуальної власності є ідеї, образи, символи, думки, гіпотези. Перелічені об'єкти можуть стати інтелектуальною власністю лише за умови, що вони здатні матеріалізуватись, втілитись у матеріальних носіях. Ідея, яка не здатна до такої матеріалізації , об'єктом права інтелектуальної власності не стає.

4.       Ще однією суттєвою відмінністю є здатність об'єкта інтелектуальної власності до тиражування, чого не можна сказати про матеріальні об'єкти власності. Ідеї, обра­зи, звуки, символи тощо мають здатність до багаторазового втілення в матеріаль­ному об'єкті. Наприклад: книга, в якій втілено інтелектуальну власність її автора, може бути тиражована в будь-якій кількості. Але слід мати на увазі, що право ін­телектуальної власності встановлюється і діє лише щодо цієї нематеріальної речі, а не щодо матеріальних носіїв, у яких втілено задум автора. Власником матері­альних носіїв, у які втілено об'єкти інтелектуальної власності, будуть інші особи, які придбали такі носії на законній підставі. А суб'єктом права інтелектуальної власності буде лише автор чи його правонаступник.

У сучасних умовах у світі, в тому числі в Україні, прийнято розрізняти два осно­вні напрями інтелектуальної, творчої діяльності. У гуманітарній сфері (для збагачен­ня внутрішнього світу людини, формування його світогляду) створюються твори на­уки, літератури і мистецтва - авторське право і суміжні права, у науково-природничій сфері (сприяє підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефек­тивності та забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг, за­стосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг) - науково- технічна творчість або, як її ще називають, право промислової власності. Кожен із цих напрямів діяльності складається з численних окремих видів.

Якщо говорити про об'єкти інтелектуальної власності, то тут вирізняються об'єкти цивільного права і об'єкти права інтелектуальної власності, які між собою істотно відрізняються. Об'єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об'єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, що відповідає вимогам чинного законодавства (тобто заявлена пропозиція одержала правову охорону з боку держави). Об'єкти права інтелектуальної власності:

-         об'єкти авторського права і суміжних прав [літературні і художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних); виконання, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення];

-         об'єкти промислової власності [винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографія) інтегральних мікросхем];

-          об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг [комер­ційне (фірмове) найменування, торговельні марки, об'єкти географічних зазна­чень походження товарів];

-          об'єкти селекційних досягнень (об'єкти селекційних досягнень у рослинництві та у тваринництві);

-          об'єкти науково-технічної інформації [комерційні таємниці (об'єкти конфіден­ційної, або нерозкритої, інформації), ноу-хау];

-          об'єкти нетрадиційних рішень (наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, об'єкти захисту від недобросовісної конкуренції).

Водночас у сучасній літературі, міжнародному та національному законодавстві немає єдності щодо структури об'єктів інтелектуальної власності.

Пояснюючи сутність, структуру і класифікацію об'єктів інтелектуальної власнос­ті не можна не приділити уваги і суб'єктам права, тим, хто може володіти, корис­туватись і розпоряджатись об'єктами власності. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: «Суб'єкт права - це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин».

Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від гро­мадянства, це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без гро­мадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників.

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути:

•         автор (автори)

•        заявники;

•       роботодавці;

•        правонаступники (спадкоємці; інші фізичні і юридичні особи, до яких право інте­лектуальної власності переходить згідно із законом чи договором; держава).

В умовах розвинутих товарно-грошових відносин продукти творчої розумової праці вводяться у господарський обіг. Використання та поширення цього продукту в господарській діяльності (суспільстві) сформувало його економіко-фінансовий рух та набуло ознак комерціалізації.

Комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вима­гає розглядати інтелектуальну власність її як товар, і як капітал. Комерціалізацією об'єктів інтелектуальної власності є перетворення результатів інтелектуальної діяль­ності на ринковий товар з метою одержання прибутку або іншої ринкової вигоди.

Як товар інтелектуальна власність розглядається як нематеріальний актив, що використовується у господарській діяльності і може бути швидко відтворений і роз­повсюджений. Як товар, інтелектуальна власність існує в потенційно необмеженій кількості, але має потенційно обмежений попит.

Як капітал інтелектуальна власність є ресурсом, який об'єднує знання, досвід, інформацію, які можна раціонально використати для одержання максимально висо­кого прибутку, досягнення конкурентних позицій на ринку та можливості впливати на ринкову кон'юнктуру. В свою чергу, вона є нематеріальним ресурсом, який забез­печує виробництво, зменшуючи вміст і використання натурально-речових факторів у процесі виробництва. Свій економічний характер інтелектуальний капітал прояв­ляє в можливості мультиплікативного використання цього капіталу необмеженим колом юридичних і фізичних осіб. Тобто інтелектуальний капітал - це створений або придбаний інтелектуальний товар, який має вартісну оцінку, об'єктивований та іден­тифікований, що використовується з метою одержання прибутку.

Інтелектуальна власність може розглядатися і як інвестиція, що поділяється на ка­пітальну (придбання нематеріального активу, який підлягає амортизації) та фінансову (пряму), якою передбачаються внесення нематеріального активу до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Однак економічний характер руху продукту інтелектуальної діяльності має інший характер, ніж речових продуктів. Продукт інтелектуальної власності, залишаючись на­лежністю свого творця, не відчужується від нього, а усуспільнюється. Усуспільнення продукту інтелектуальної діяльності зумовлюється здатністю його задовольняти по­треби кожної особи суспільства. Продукт інтелектуальної діяльності має і суспільну природу. Тому інтелектуальна власність за своїм соціально-економічним характером є суспільною власністю. Усуспільнення такого продукту зумовлюється ще й тим, що його творець як суспільний індивід створює продукт не для себе, а для інших людей, суспільства. Так продукт інтелектуальної діяльності набуває економічних ознак, а ак­тивізація в цьому напряму особи, окремих груп і колективів є важливим чинником гар­монійного, духовного, соціального і економічного розвитку суспільства ХХІ ст.