6.4. Величина вартості товару. Закон вартості та його функції

Вперше проблему, що визначає кількісні пропорції в обміні одного товару на інші, поставив Арістотель. Проте відповіді на це питання були запропоновані різно­манітні. До найбільш вагомих і розповсюджених теорій необхідно віднести трудову теорію вартості.

Основу цієї теорії заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо. Свого подальшого розвитку ця теорія набула у працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці і на основі цього конкретизував основні поло­ження класиків.

За теорією К. Маркса, єдиним джерелом вартості є праця, яка становить субстан­цію, або внутрішній її зміст. Поділивши працю на конкретну і абстрактну, К. Маркс показав, що конкретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абстрактна - вартість. При цьому, за Марксом, джерелом вартості виступає лише витрата живої абстрактної праці найманого працівника.

Абстрактна праця є тим загальним у праці різних виробників, що дозволяє при­рівнювати різні споживчі вартості одна до одної. Вартість виражає відносини між то­варовиробниками з приводу порівняння витрат їхньої праці на виробництво товару.

У другій половині ХІХ ст. поряд із трудовою теорією вартості виникла і отримала значне поширення принципово нова концепція вартості - маржиналістська теорія граничної корисності (У. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Л. Вальрас та ін.)

Прихильники цієї концепції визначають вартість, виходячи із суб'єктивних оці­нок покупців міри корисності результату. Якщо існує достатня кількість блага (на­приклад вода), то якою не була б його сукупна корисність, корисність останньої оди­ниці дорівнюватиме нулю. І навпаки, якщо сукупна корисність усіх наявних благ (наприклад діамантів) не надто велика, то їхня обмежена кількість робить цінність останнього (граничного) екземпляра дуже високою. Таким чином, останній екземп­ляр певного блага, що задовольняє «граничну потребу», має граничну корисність, яка визначає ринкову цінність цього блага.

Поряд із трудовою теорією вартості і теорією граничної корисності, які, на думку сучасних економістів нібито заперечують одна одну, в економічній науці сформува­лися ще дві відомі самостійні теорії: теорія витрат виробництва і теорія трьох фак­торів виробництва.

Представник першої теорії (Дж. Мілль, Д. Мак-Куллох, Р. Торренс) вартість зво­дили до витрат виробництва (витрати на засоби виробництва та оплату праці), тобто вважали, що вартість створюється не лише живою (як стверджував К. Маркс), а й минулою, уречевленою працею.

Теорія трьох факторів виробництва розроблена французькими економістами Ж. Б. Сеєм та Ф. Бастіа. На їхню думку, вартість є результатом витрат трьох осно­вних факторів: праці, капіталу і землі. Кожний з цих факторів створює відповідну частину вартості: праця - заробітну плату, капітал - відсоток, а земля - ренту.

Розглянуті теорії, хоча й не були повною мірою досконалими і постійно перебу­вали в полі критичного аналізу, все ж таки розвинули економічну думку в розумін­ні механізмів функціонування товарного виробництва, дали змогу виділити основні чинники, які впливають на міру вартості.

Аніскільки не применшуючи заслуг класикі