8.1. Капітал як економічна категорія розвинутого товарного виробництва

Капітал як основна категорія капіталістичного способу виробництва містить у собі усю сукупність відносин привласнення, капіталістичної власності. Остання уко­рінюється в процесі первинного нагромадження капіталу, складовими якого є:

-          відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва;

-          утворення двох особливих економічних суб'єктів виробничих відносин - найма­них працівників і капіталістів;

-          перетворення робочої сили найманих працівників на товар;

-          перетворення простого товарного виробництва на капіталістичне;

-          перетворення грошей на капітал.

Цей процес відбувався протягом декількох століть у різних формах і в різний час. В результаті в суспільстві виникають не тільки нові виробничі відносини, представ­лені капіталом, а й економічні школи, які по-різному визначають їхню сутність. Су­часна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію.

В економічні теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:

1.      Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з нако­пиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Так, Д. Рікардо вва­жав, що капітал - це засоби виробництва, А. Маршалл зараховував до капіталу всі речі, які створюють передумови виробництва. Аналогічні підходи існують і в сучасні економічні науці (П. Самуельсон).

2.       Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники монетаристської концепції виходять з того, що капітал - це гроші або їх замінни­ки - кредитні гроші, які пов'язані з отриманням доходу.

3.        Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал К. Маркса трактується як економічна категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за пев­них історичних умов.

Особливістю цього підходу є прагнення К. Маркса подолати однобічність попе­редніх концепцій у підходах до проблеми і охарактеризувати соціально-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та ви­явити джерело самозростання вартості.

Свій аналіз К. Маркс починає зі ствердження, що будь-який капітал (промисло­вий, торговельний, позичковий) починає свій обіг із грошової форми, тобто як певна сума грошей. Отже, першою формою капіталу завжди виступають гроші (рис. 8.1).

Проте обіг капіталу за змістом суттєво відрізняється від обігу товарів і грошей при простому товарному виробництві. В обігу товарів і грошей, який виражається формулою Т-Г-Т обіг починається і завершується товаром з різною споживчою вар­тістю. Сенс цієї формули - тут споживча вартість одного роду обмінюється на спо­живчу вартість іншого роду з метою задоволення потреб покупця. Гроші тут викону­ють роль посередника. Перетворюючись на товар, вони витрачаються повністю.

На відміну від обігу товарів і грошей, обіг капіталу починається і завершуєть­ся грошима, що відображає формула Г-Т-Г. Тут гроші виконують зовсім іншу роль, вони не витрачаються, вони авансуються і знову повертаються до свого власника. Отже, кінцева мета обігу грошей є самі гроші. Але ж усі гроші як споживчі вартос­ті якісно однорідні. І така операція була б явно недоречною, якби першопочаткові і кінцеві гроші були кількісно рівні як вартості. Купувати товари, а потім знову їх продавати за одну й ту саму суму немає ніякого сенсу. Очевидно, з обігу повинна по­вернутися більша сума грошей, чим вкинута в нього. Тому метою кругообігу грошей у формулі Г-Т-Г є зростання вартості. І тоді схема товарно-грошового обміну (за­гальна формула обігу капіталу) набуде такої форми: Г-Т-Г4 або Г-Т-Г + Аг , де Аг означає приріст початково авансованої суми грошей. Цей приріст К. Маркс назвав додатковою вартістю. Здатність грошей створювати додаткову вартість перетворює їх на капітал, тобто на вартість, що приносить додаткову вартість. Власник грошей, який одержує додаткову вартість, є капіталістом (рис. 8.2).

На перший погляд, цей приріст утворюється у сфері обігу шляхом продажу то­варів за цінами вищими, а купівля - нижчими від вартості. В дійсності в обігу нічого нового не створюється. Товарообіг у чистому вигляді - це обмін еквівалентів, тобто різних вартостей. А там, де рівність, не може бути вигоди. Правда, обіг у чистому ви­гляді не існує, оскільки ринкові ціни не збігаються з вартістю товару. Проте навіть із надбавки до ціни додаткова вартість виникнути не може, тому що взаємні втра­ти і витрати покупців і продавців урівноважуються. Спекулятивні надбавки до цін призводять тільки до перерозподілу сукупної додаткової вартості. Приріст грошей капіталіста-продавця втрачається тільки-но він стає покупцем. «Як не крутись, - пише К. Маркс, - а факт залишається фактом: якщо обмінюються еквіваленти, то не виникає ніякої додаткової вартості, і якщо обмінюються не еквіваленти, теж не вини­кає ніякої додаткової вартості. Обіг, або товарообмін, не створює ніякої вартості».

Отже, додаткова вартість не може виникнути в обігу, але вона не може виникнути і поза обігом. Гроші неможливо перетворити на капітал, якщо той, хто ними володіє, не вступає у відносини з іншими власниками. У цьому проявляється суперечність загальної формули капіталу.

«Таким чином, - пише далі К.Маркс, - капітал не може виникнути в обігу, а та­кож не може виникнути і поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час поза обігом». У з^ясуванні способу розв'язання цієї суперечності і полягає таємниця виникнення додаткової вартості і перетворення грошей на капітал.

Суперечність загальної формули капіталу може бути розв'язана позитивно лише за умови, що на ринку існує особливий товар, споживча вартість якого здатна ство­рювати нову вартість, до того ж більшу, ніж та, яку він має. Таким унікальним това­ром є робоча сила.

Дійшовши такого висновку, К. Маркс розв'язав і основне протиріччя форму­ли капіталу. Товари купуються за вартістю, продаються за вартістю (умови закону вартості дотримані) і в той же час особливий товар - робоча сила при її споживанні створює додаткову вартість. Аналізуючи товар - робоча сила і його властивості К. Маркс вперше відкрив і корінні відмінності між робочою силою і працею. Це дало можливість зрозуміти, де знаходиться основне джерело додаткової вартості. Він до­вів, що праця не є товаром. Робітник продає підприємцю не працю, а робочу силу, тобто здатність до праці. Праця - це функція робочої сили, процес її продуктивного споживання.

Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі умови:

1)      її власник має бути вільним у правовому відношенні, мати змогу по своєму розу­мінню розпоряджатися своєю здатністю до праці.

2)       власник робочої сили має бути позбавлений засобів виробництва, а отже і засобів

до існування, що змушує його продавати свою робочу силу.

3)       наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а

тому мають змогу купувати і використовувати робочу силу.

Отже, гроші перетворюються на капітал тоді, коли вони авансуються в складові елементи процесу виробництва - засоби виробництва і робочу силу з ме­тою отримання додаткової вартості і привласнення результатів чужої праці.