9.2. Позичковий капітал і позичковий відсоток

Окрім промислових і торговельних капіталістів, у привласненні додаткової вар­тості беруть учать і власники позичкового капіталу (рис.9.1).

Позичковий капітал - це грошовий капітал, який передається підприємцем- власником підприємцю-позичальнику в тимчасове користування за відповідну плату з метою отримання прибутку.

Основною функцією позичкового капіталу є грошове обслуговування суб'єктів ринкового господарювання, що забезпечує стабільність їхньої діяльності, прискорює швидкість обігу їхнього капіталу.

Економісти досить активно аналізують питання про джерела тимчасово вільних грошей, які можуть бути використані як позичковий капітал. Найважливішими з них вважають такі:

1)      амортизаційні відрахування. Увесь час, поки амортизація накопичується для заміни засобів праці, які ще функціонують, грошові кошти є вільними і можуть бути перетворені на позичковий капітал;

2)      частина оборотного капіталу, який вивільнюється в результаті не збігання часу продажу виготовленої продукції і купівлі сировини, пального, матеріалів, необ­хідних для забезпечення безперервності виробничого процесу;

3)       тимчасово вільний капітал у проміжках між надходженням грошових коштів піс­ля реалізації товарів і виплатою заробітної плати;

4)       кошти фонду розвитку виробництва, які є частиною прибутків підприємства і на­копичується до певного розміру, перед тим як бути використаними для розшире­ного відтворення;

5)       грошові доходи і заощадження населення;

6)       грошові нагромадження держави тощо.

Таким чином, завдяки утворенню тимчасового вільного грошового капіталу ви­никає позичковий капітал, який може віддаватися як позика тим суб'єктам господа­рювання, які відчувають нестачу грошових ресурсів.

Позичковий капітал є самостійною формою капіталу, зі своїми особливос­тями, які відрізняють його від промислового та торговельного капіталу:

1.       Особливість позикового капіталу полягає в тому, що він безпосередньо авансуєть­ся у виробничу сферу не його власником, а зовсім іншою особою - підприємцем- позичальником. З моменту переходу капіталу з рук у руки відбувається і його роздвоєння на капітал-власність, який приносить своєму власнику дохід у формі відсотка, і капітал-функцію, який приносить прибуток (підприємницький дохід) підприємцю-позичальнику.

2.       Позичковий капітал виступає як товар, і ця характеристика не притаманна про­мисловому та торговельному капіталу. При цьому слід розуміти, що це товар осо­бливий, оскільки: а) відчужується від власника не назавжди, а тільки на певний

строк; б) продається і купується за специфічною ціною. Цією ціною є позичко­вий (рис. 9.2). Аналіз схем, за якими здійснюється кругообіг промислового, тор­говельного та позичкового капіталів, також показує певні відмінності. Так, рух промислового і торговельного капіталів здійснюється за схемою: Г - Т - Г', де Г = Г + Дг (Дг - прибуток, заради якого здійснювався рух капіталу). Щоб отримати прибуток, підприємець забезпечує рух свого грошового капіталу через продук­тивну і товарну форми, тим самим організує виробництво товарів та послуг (для промислового капіталу), а потім їх реалізацію. Грошовий капітал, отриманий піс­ля продажу товарів, включатиме в собі прибутки підприємців (Дг). Що стосується позичкового капіталу, то його рух здійснюється за іншою схемою: Г - Г', тобто він виступає тільки в одній, незмінній грошовій формі і, незважаючи на це, приносить своєму власнику позичковий процент. У цьому випадку процес збіль­шення позичкового капіталу більш завуальований, і пояснити зміни в позичковому капіталі можна, тільки розглянувши всі етапи руху цього капіталу (рис. 9.2):

1.        Власник позичкового капіталу (кредитор) віддає свій грошовий капітал, щоб через певний час він повернувся до нього з певним приростом - позичковим відсотком.

2.        Позичальник, оскільки в нього є необхідність у грошовому капіталі, бере на пев­ний строк позику, при цьому обов'язковою умовою є повернення взятого в пози­ку грошового капіталу з певним приростом - позичковим відсотком (г %).

3.         Позичальник, щоб задовольнити свої потреби у прибутку (а це, як відомо, кінцева мета будь-якої діяльності) та розрахуватися з кредитором, повинен застосувати по­зику продуктивно, тобто направити її на виробничі потреби, на виробництво певних товарів або послуг. В результаті взаємодії робітників із засобами виробництва буде вироблена продукція, складовою частиною вартості якої стане додатковий продукт.

4.         Позичальник, щоб досягти вищезазначеної мети, повинен здійснити останній етап сво­єї діяльності - реалізувати продукцію і отримати прибуток. Останній складатиметься з двох частин: перша з них - його власний прибуток (підприємницький дохід), а друга - позичковий відсоток (вартість позики, яку він сплачує власнику грошей).

Важливо розуміти, що оскільки підприємницький дохід і відсоток мають одне й те саме джерело - додатковий продукт, який після реалізації перетворюється на при­буток, то між складовими частинами прибутку є певні залежності. Збільшення част­ки, наприклад відсотка, зменшуватиме частку підприємницького доходу. За певних умов це викликатиме зміни у механізмі функціонування ринку позичкових капіталів. Попит на грошовий капітал у формі позичкового буде зменшуватися, і, навіть за умов сталої пропозиції позичкового капіталу, його ціна (відсоток) зменшуватиметься.

Розмір збільшення або зменшення позичкового відсотка вимірюється нормою відсотка (НВ):

„ .. Сума річного доходу, отриманого на позичковий капітал , __„.

Норма відсотка (НВ)=—------------------------------------------------ -        х 100%

Сума позичкового капіталу

На рівень позичкового відсотка впливають різні фактори, зокрема: масштаби ви­робництва; розміри грошових нагромаджень та заощаджень; кон'юнктура ринку (попит і пропозиція); ступінь ризику; циклічний характер виробництва; інфляційні процеси.

З метою захисту позичкового відсотка від знецінення в умовах інфляції держа­вами встановлюються відсоткові ставки (облікові, базові, привілейовані, постійні, змінні тощо) (рис. 9.3).