11.3. Стійкість функціонування підприємства в умовах ринку

Економічна сутність підприємства, незалежно від його форми власності, полягає в задоволенні суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності і на цій основі отримання максимально можливого високого прибутку.

Об'єктивною умовою реалізації цього завдання в умовах ринку і загальною за­кономірністю є стійкість функціонування підприємства та підприємницької діяль­ності.

Перехід до ринкових відносин за допомогою розпоряджень, директив та лібералі­зація економіки призвели до виникнення й такого зростання дестабілізуючих факто­рів, які за короткий час роздавили тисячі первинних ланок економіки і, які виявились неспроможними протистояти їх негативному впливу. Зменшення ділової активності підприємств, непідготовленість кадрового потенціалу до нових економічних відно­син і постійна загроза факторів впливу створили специфічні умови для забезпечен­ня живучості підприємств. У цій ситуації для господарського керівника, менеджера будь-якого рівня велике значення має своєчасне виявлення тих факторів, які най­більше впливають на стійкість функціонування та розвиток підприємства.

У теоретичному плані найбільш зручним прийомом для визначення таких фак­торів є статистика і аналіз експертів. У численних оцінках, статистичних викладках і наукових роботах останніх років неодноразово підкреслювалось, що 80% невдач в підприємницькій діяльності відбувається під впливом зовнішнього середовища і лише 20% спричинено недоліками в системі управління підприємством. Така ситуа­ція не випадкова.

Підприємство як первинна ланка економіки пов'язане багатомережними еконо­мічними зв'язками з постачальниками енергоматеріальних ресурсів, замовниками товарів, робіт і послуг, з фінансовими і державними установами, з партнерами і кон­курентами. Найбільш розвинутим, а відповідно і впливовішим, є ринкове середови­ще.

Для кращого розуміння і підтвердження цієї проблеми варто навести такий при­клад: «Підприємства легкої промисловості, які переробляють бавовну на пряжу, за­лишилися після розпаду СРСР не зі своєї вини без сировини - бавовни, і практично вони різко скоротили своє виробництво, таким чином без пряжі залишили інші під­приємства галузі, які отримували її від них. Такий стан склався в легкій промисло­вості України на початку ХХІ ст., коли Херсонський бавовнопрядильний комбінат та Волинська бавовнопрядильна фабрика (Івано-Франківська область) залишилася без бавовни-сирцю, який раніше Україні постачали Узбекистан та Казахстан. Порушен­ня регулярних поставок бавовни-сирцю на рівні Міністерства легкої промисловості призвело до різкого зниження виробництва (майже в 10 разів), фінансовій нестабіль­ності і виникненню негативних соціальних проблем.

Проте це питання не тільки легкої промисловості, це проблема всієї економіки України.

У зв'язку з цим стійкість підприємств потрібно розглядати з двох сторін: з позиції держави і з позиції самого підприємства.

З позиції держави стійкість розглядається з погляду дотримання відповідних макроекономічних пропорцій: І і ІІ підрозділу, групою «А» і групою «Б», стійкості економіки в цілому її здатності і можливості вписатися в світову економіку. Тому ті підприємства, що змогли вийти на світовий економічний простір, які забезпечили стабільні валютні надходження в державний бюджет, активно впливають на зовніш­ньоторговельний баланс країни, як правило, є стійкими і на внутрішньому ринку.

З позицій самого підприємства стійкість слід розглядати як здатність системи за­безпечувати єдність усіх елементів процесу праці і постійно відтворювати і нарощу­вати свої результати в умовах дії дестабілізуючих факторів.

Відомо, що в ринковому середовищі підприємство виступає і як агент попиту і як агент пропозиції.

Як агент попиту, підприємство розпочинає свою діяльність з авансування капіта­лу в засоби виробництва і робочу силу. Його мета - перетворити грошовий капітал в продуктивний, розпочати процес виробництва і забезпечити перетворення продук­тивного капіталу в товарний.

Після завершення цієї операційної діяльності підприємство виступає як агент пропозиції. Воно пропонує результати своєї діяльності для реалізації і перетворює товарний капітал в його грошову форму.

Отже, підприємство як агент попиту і як агент пропозиції не функціонує у ваку­умі, його постійно оточує сильно диференційоване зовнішнє середовище. І тому все, що перебуває поза підприємством як виробничою системою, тією чи іншою мірою постійно впливає на організацію і стійкість її функціонування. Цей вплив відбуває з різною силою й неоднаково. Тому і підприємство функціонує в різних режимах стій­кості.

Найменший режим стійкості організацій спостерігається в період виникнення і загострення протиріччя між підприємством як агентом попиту на відповідні ресур­си і підприємствами-поставщиками рідкісних ресурсів (підприємствами-агентами пропозиції). Як правило, ринкові відносини з постачальниками ресурсів дозволяють сформувати сприятливе зовнішнє середовище для розвитку комерційної діяльності та економічної стійкості підприємства, однак під впливом окремих деструктивних факторів (циклічний розвиток економіки, галузеві аспекти розвитку, і навіть кон­фліктна складова). Ці відносини закінчуються розривом економічних зв'язків.

Важливим фактором, який визначає режим стійкості підприємства, є подолання протиріччя між підприємством як агентом пропозиції і споживачами. Завдання кожного з них отримання відповідної вигоди. Мета підприємства, як агента пропо­зиції - отримання максимальної виручки. Мета споживача - купити продукцію за нижчою ціною і вищої якості.

Звідси випливає, що підприємство як агент пропозиції повинно задовольнити вимоги споживача, виробляти те, що купується і за ціною, яка дозволяє отримати середньозважений прибуток.

Отже, важливий шлях подолання цього протиріччя є дотримання принципів вза­ємної вигоди, оперативне реагування на кон'юнктуру ринку і її зміни.

Виходячи з цього, дослідники економічних систем розглядають два види стійкос­ті на рівні підприємства: це рівновага та гомеостазис.

Рівновага допускає рівність попиту та пропозиції в системі всіх ресурсів підпри­ємства.

Гомеостази - це стійкий стан системи в її взаємодії із зовнішнім середовищем.

Саме у взаємодії із зовнішнім середовищем виявляється результативність роботи і стійкість організації.

З позицій системного підходу для підприємства розглядаються такі види стійкос­ті: стійкість техніки; технологічна стійкість; організаційна стійкість; стійкість зовніш­ніх зв'язків; соціально-психологічна стійкість; екологічна стійкість; організаційно- економічна стійкість та інноваційна; структурна і т. д.

Якщо навіть поверхово оцінити наведені види стійкості, то впевнено можна до­вести, що всі вони впливають на функціонування підприємства і його результатив­ність. Роль же «результуючої» категорії відіграє фінансова стійкість. Її рівні суттєво впливають на можливості підприємства в плані відтворення техніки, створення необ­хідних резервів і запасів, необхідних для стійкого розвитку підприємництва.

Однак фінансова стійкість відбиває тільки одну сторону багатоаспектного функ­ціонування і розвитку підприємства. Вона не відбиває, крім наведених, стійкість ро­боти структурних підрозділів, без чіткої роботи яких не можна домогтися загальної економічної стійкості організації.