Перший - адміністративно-командний стиль управління. Він характеризується:

магниевый скраб beletage

-         суворою ієрархією управлінського апарату;

-         жорстким всеохоплюючим контролем та регламентацією діяльності організацій нижчого підпорядкування;

-         відповідальністю підлеглих, яким відводиться роль виконавця наказів і розпо­ряджень перед керівництвом;

-          найдокладнішою регламентацією діяльності;

-          виконанням принципу «План - це закон, його виконання - долг, а перевиконан­ня - честь».

Такому стилю управління властива і своя система пріоритетів, домінуючим серед яких є виконання завдань любою ціною.

Другий стиль - демократичний (партисипативний) орієнтується на ефективну роботу підприємства в ринкових умовах. Його основні ознаки:

-          максимальна самостійність усіх ланок вертикальної та горизонтальної структур управління;

-          підвищення рівня їх відповідальності;

-          підхід до службовця як до особистості, що само реалізується в процесі праці;

-          забезпечення якості виробничої діяльності та орієнтація на споживача;

-          це стиль управління, що поєднує науку, досвід, «ноу-хау», управлінське мисте­цтво для досягнення загальної мети.

Такий стиль управління в економічній науці і практиці господарювання назива­ють менеджментом.

Менеджмент - це управління будь-яким типом організацій, які діють у ринко­вих умовах (див. рис. 11.10, 11.11). Проте коли мова йде про державні підприємства та державні організації і структури будь-якого рівня, більш коректно використовува­ти термін «державне управління».

Це пояснюється тим, що поява менеджменту і соціального інституту менеджерів історично зумовлені об'єктивним процесом відокремлення «капіталу-функції» від «капіталу-власності».

Завдання менеджменту спрямоване на:

-          визначення конкретних цілей підприємців, їх пріоритетність та послідовність;

-          розробку стратегії фірми;

-          визначення необхідних ресурсів і джерел їх забезпечення;

-          організацію діяльність підприємств;

-          розробку систем стимулювання;

-          пошук нових ринків;

-          постійний контроль.

Менеджмент як економічна категорія включає об'єкти і суб'єкти, види, методи і принципи.

Суб'єкти управління - це ті ланки менеджменту, які здійснюють організаційний вплив на працівників, виробничий процес, життєвий цикл підприємства.

Суб'єктами управління є менеджери різних рівнів управління (директори під­приємств, начальники цехів, відділів, майстри, бригадири). До суб'єктів управління належать також апарат управління підприємства (економісти, бухгалтери, маркето- логи) і колегіальні органи управління (правління, президії тощо)

Успішність діяльності менеджера залежить від рівня його управлінської майстерності. Стосовно професійних вимог до менеджерів ряд авторів виділяють три їх кате­горії:

-          знання теорії і вміння у сфері практики управління;

-          комунікабельність (здатність працювати з людьми);

-          компетентність у сфері виробничої спеціалізації даного підприємства.

Цікавим є і підхід, відповідно з яким виділяють 7 категорій майстерності мене­джера: технічна, психологічна, комунікаційна, адміністративна, аналітична, вміння обирати найкращий варіант, здатність оцінити перспективу організації.

Об'єкти управління - це ланки організаційного впливу менеджменту, що безпо­середньо виробляють продукцію, виконують роботи і надають послуги. Вони станов­лять трудовий колектив підприємства і його підрозділів. Світова практика засвідчує, що менеджмент підприємства визначається трьома рівнями управління об'єктами:

-         вищий рівень (президенти і віце-президенти фірм, директори та їхні заступники - забезпечують стратегію розвитку фірми);

-         середній рівень (керівник цеху, філії, відділу - забезпечують виконання планів і програм стратегії фірми);

-         нижній рівень - менеджери, які забезпечують безпосередньо організацію вироб­ничого процесу, управління трудовим колективом.

Взаємодія суб'єктів і об'єктів управління утворює ринковий простір для функ­ціонування різних видів менеджменту. Розрізняють: адміністративний, фінансовий, інноваційний і практичний менеджмент.

Практичний менеджмент - функціональна реалізація вимог у діяльності підприємств-товаровиробників.

Він передбачає необхідність реалізації на рівні підприємств таких основних функцій управління:

-         стратегічного фірмового планування (бізнес-план) та його реалізація;

-         формування організаційної структури управління;

-         комплектування штатів;

-         управління працівниками через мотивацію праці та її контроль;

-         управління маркетингом;

-         координація та кооперування виробництва тощо.

Усі вищезазначені функції, безумовно, важливі, однак саме плануванню відво­диться перше і провідне місце, бо всі інші функції орієнтуються на попередньо при­йняті місію, цілі, стратегію.

Бізнес-план є загальноприйнятим прийомом менеджменту, який використову­ється для того, щоб встановити мету і запропонувати шляхи її досягнення.

Добре розроблений план - одна з головних умов успіху будь-якого підприємства. Вихід на ринок без продуманого і точно розрахованого плану дій - гарантія провалу підприємства.

Поточне оперативне планування, організація поточної діяльності та контроль є обов'язком керівника структурного підрозділу, який визначає засоби і методи вико­нання завдань у майбутньому. Стратегічний план на основі оцінки менеджера є осно­вним напрямом діяльності виробництва для досягнення кінцевого результату.

Отже, всі функції управління підприємством: планування, організація, мотивація і контроль - становлять єдиний процес управління.

Особливо важливим пріоритетом у системі управління підприємством є орієнта­ція на споживача. Втілюється вона через маркетингову політику підприємства.

Термін «маркетинг» походить від англійського слова marketing, що означає занят­тя ринковою справою», «діяльність у сфері ринку», «оволодіння ринком» (рис. 11.12).

Дана форма діяльності стала характерною для розвинутих капіталістичних країн на межі ХІХ і ХХ ст. Економічними передумовами його становлення були: перехід від стихійного ринку (ринку вільної конкуренції) до монополістичного капіталізму;

швидкі темпи науково-технічного прогресу; величезна різнорідність постійно обнов­люваних товарів; розвиток транспорту, зв'язку, засобів науково-технічної інформації; економічні кризи перевиробництва товарів та постійний пошук шляхів виходу з неї.

Історично маркетинг виник як концепція збуту, тобто сфери обігу, і це не випадко­во. У розвинутих капіталістичних країнах виробництво досягло такого рівня, що стало здатним швидко насичувати ринок різноманітними товарами. Проблема полягала уже не стільки у виробництві, скільки в реалізації товарів. Збутова орієнтація маркетин­гової діяльності саме й передбачала забезпечення максимізації продажу з допомогою різноманітних методів впливу на споживача, заохочення його до покупки.

Однак розвиток суспільного виробництва на основі досягнення науково-технічного прогресу висуває в 50-60-ті роки іншу концепцію маркетингу, яка дістала назву «рин­кової орієнтації». Суть її полягає в детальному аналізі ринку з метою виявлення това­рів, що користуються підвищеним попитом і забезпечення максимуму їх продажу.

Із середини 60-х років підприємства стали переходити від концепції «ринкової орієнтації» до «маркетингового управління». Це принципово нова концепція, яка широко використовується і сьогодні. Суть її полягає в довго строковому плануванні й прогнозуванні, що спирається на дослідження ринку, товару й покупців; у викорис­танні комплексних методів формування попиту й стимулювання збуту; в орієнтації на «ринкові новинки», які задовольняють вимоги покупців.

Отже, найважливішим елементом маркетингу є не збут, не обмін. Реалізація това­ру - це лише вершина маркетингової діяльності, одна із його функцій. Якщо підпри­ємець добре опрацював інші розділи маркетингу (виявлення споживацьких потреб, розробка необхідних товарів, встановлення на них оптимальних цін тощо), такі това­ри будуть реалізовані швидко й легко (рис. 11.13).

Центральне місце в сучасній маркетинговій діяльності посідає дослідження рин­ку, визначення об'єктивних тенденцій його розвитку: попиту, пропозиції, ціни, стану, конкуренції.

Вивчення попиту, або, за термінологією маркетологів, «аналіз споживача», - пер­ший етап у дослідженні кон'юнктури ринків збуту. В практиці маркетингу він поді­ляється на три складові: 1) сегментація ринку; 2) вивчення мотивів попиту спожива­чів; 3) виявлення незадоволених потреб.

Сегментація - це класифікація потенційних споживачів пропонованої підпри­ємством продукції відповідно до особливостей якісної структури їхнього попиту. Вона передбачає насамперед визначення меж територіальних ділянок ринку. Далі ринок розбивається на окремі сектори з урахуванням їхніх географічних, демогра­фічних, соціально-психологічних, кліматичних та інших особливостей.

Поряд з сегментацією ринку величезне значення має вивчення мотивів попиту споживача (економічних, соціальних, культурних, політичних). Заключним етапом вивчення попиту є виявлення незадоволених потреб (ринкових ніш).

Після сегментації ринку і визначення ніш незадоволеного попиту, визначається їх ємність та вимоги до якості, ціни і форм післяпродажного обслуговування.

Завершальним етапом дослідження ринку є аналіз діяльності конкурентів. Він здійснюється в три етапи:

1)       виявлення діючих і потенційних конкурентів;

2)       аналіз показників їхньої діяльності, цілей і стратегії;

3)       з'ясування сильних і слабких сторін конкурентів.

Джерелами інформації про діяльність конкуруючих фірм і підприємств можуть бути: торгові виставки і ярмарки, щорічні звіти і матеріли виступів керівництва під­приємств, огляди в комерційних виданнях, рекламні проспекти тощо.

Виявлення сильних і слабких сторін діяльності конкурентів - це кінцевий підсу­мок маркетингового дослідження ринку, в якому концентрується результат аналізу всіх аспектів виробництва, фінансів, збуту й стратегії фірм конкурентів і формулю­ються висновки щодо можливих способів протистояння їм.

Маркетинг не може бути ефективним, якщо він відбувається хаотично, без плану, бо при цьому можливості підприємства використовуються не повністю.

Починається планування з розробки концепції маркетингу, тобто підприємниць­кої доктрини, завдяки якій задовольняється споживчий попит у межах певного рин­ку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу узгодити, збалансувати можливості виробництва з можливостя­ми реалізації товарів і задоволення попиту споживачів.

Ідеї, які закладені в концепції, реалізуються в процесі планування, зокрема стра­тегічного маркетингового планування, складання маркетингових програм. Ці програ­ми можуть бути короткостроковими (до 1 року), середньостроковими (до 3-5 років) і довгостроковими ( до 10 - 15 років). Багато фірм і підприємств ці програми поєд­нують в одну.

У межах прийнятих стратегій і програм формуються річні плани маркетингу (тактичне планування). Цей план визначає поточні завдання маркетингу і являє со­бою один з розділів техпромфінплану підприємств. Як правило, річний план склада­ється з п'яти розділів:

Розділ І: Характеристика сучасної ситуації та аналіз діяльності підприємства за звітний період. В розділі описується кожний товар, їхні основні риси, відомості про його вдосконалення і т. д.

Розділ ІІ: Викладення цілей (планових цифр) і стратегій маркетингу. В розділі визначаються:

-          удосконалення організаційної структури ;

-          підвищення (зниження) ділової активності підприємств;

-          переорієнтація товарів на ринку, його модифікація, забезпечення конкуренто­спроможності.

Розділ ІІІ: План заходів. Основне завдання цього розділу - розробка асортимент­ної політики і конкурентних програм її реалізації.

Розділ IV: Кошторис маркетингу. В ньому фіксуються суми асигнувань на марке­тинг та їх розподіл. Витрати на маркетинг включаються в собівартість продукції.

Останнім розділом плану маркетингу є перелік контрольних функцій, завдяки яким проводиться аналіз і перевірка ефективності всіх маркетингових завдань.

Управління маркетинговою діяльністю і її структура залежить від величини фір­ми ( підприємства), об'єму продукції, географії ринків збуту тощо. Якщо фірма неве­лика, маркетингові обов'язки (дослідження ринку, організація збуту, реклама, сервіс) може виконувати один фахівець - маркетолог (заступник директора з маркетингу). Якщо фірма велика, то здійсненням усіх маркетингових функцій займається відділ маркетингу.

Приорітет надається такій схемі управління маркетинговою діяльністю, яка за­безпечує оперативну координацію та її ефективність.