Економісти розрізняють також постійні, змінні, валові (загальні), середні, гра­ничні витрати.

Постійні витрати - витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати тоді, коли вона нічого не виготовляє (витрати на експлуатацію будівель, споруд, обладнання, орендна плата, відсотки за кредит, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону об'єктів тощо).

Змінні витрати - витрати, величина яких змінюються залежно від зміни обсягів виробництва (заробітна плата робітників, витрати на придбання сировини, матеріа­лів, електроенергії для виробничих цілей).

Валові (загальні) витрати - витрати є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.

Розмежування постійних і змінних витрат передбачає виділення коротко- та довгострокового періодів виробничого циклів.

Короткостроковий період - проміжок часу, протягом якого фірма не в змозі ра­дикально змінити свою виробничу програму й обсяг випуску вимірюється лише за рахунок коливання змінних витрат при незмінному стані постійних.

Довгостроковий період - проміжок часу, протягом якого фірма має змогу пере­будовувати виробництво і впливати на величину випуску, змінюючи не тільки пере­мінні, а й постійні витрати. Отже, існує досить стала залежність між витратами фірми й отриманими результатами (обсягами випуску), що проявляється по-різному для різних періодів.

У короткостроковому періоді зміна якого-небудь елемента змінних витрат має своїм наслідком відповідну зміну в тому самому напрямі загального фізичного об­сягу випуску продукту. Якщо при виробництві велосипедів фірма збільшуватиме кількість зайнятих робітників, то внаслідок цього підвищаться денні норми випуску продуктів.

Результати виробництва з одним змінним фактором

У разі відсутності робітників випуск дорівнюватиме нулю. Один працівник та­кож не зможе забезпечити протягом дня випуску хоча б одного велосипеда, але двоє зможуть це зробити. Збільшення кількості робітників до трьох створить можливість випускати три велосипеди, а залучення четвертого збільшить випуск до 7 одиниць на день. Залучення п'ятого, шостого і сьомого робітників доводить випуск до мак­симуму - 13 штук на день, після чого подальше зростання стає неможливим через вичерпання можливостей устаткування, і восьмий робітник уже не додає до обсягу випуску нічого (табл. 12.1).

Таблиця 12.1.

Витрати, кількість

Загальний випуск фізичних одиниць на день

Граничний

робітників

(велосипеди)

продукт

0

0

-

1

0

0

2

1

1

3

3

2

4

7

4

5

10

3

6

12

2

7

13

1

8

13

0

Як можна переконатися з наведених даних, зростання перелічених витрат збіль­шує обсяг випуску, але темп такого збільшення не постійний. Залучення кожного додаткового робітника дає різну віддачу у вигляді зростання продуктивності. Пере­хід від використання одного робітника до двох дає збільшення продуктивності на одиницю, а від трьох до чотирьох - на чотири одиниці, після чого залучення кожного наступного робітника призводить до зменшення віддачі. Такий процес відбиває ди­наміку граничного продукту, що показує зміну випуску залежно від залучення кож­ної додаткової одиниці.

Динаміка показника граничного продукту свідчить про те, що існує певна межа, за якою віддача від збільшення якого-небудь певного елемента витрат починає змен­шуватися. У цьому проявляє відображення закон спадної віддачі (закон граничної продуктивності).

У зв'язку з цим виникає досить впевнений висновок: підприємцю важливо пра­вильно оцінювати межі ефективного розширення виробництва. Вибір його реальних масштабів як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді визначається можливостями мінімізувати витрати і максимізувати економічний прибуток.