12.2. Прибуток як економічна категорія. Маса і норма прибутку

За товарної форми виробництва найважливішою економічною категорією для будь-якого товаровиробника найважливішим показником кінцевих фінансових ре­зультатів фірми і основною метою підприємницької діяльності і одним із основних критеріїв ефективності виробництва є прибуток (рис.12.3).

Різні економічні школи в різні історичні періоди по-різному трактували питання про його сутність, джерело та форми.

-          Меркантилізм стверджував, що прибуток створюється в невиробничій сфері, а його джерелом є зовнішня торгівля.

-          Класична англійська школа (в особливості А. Сміт) доводила, що прибуток є від­рахуванням з продукту праці найманого робітника, або як породження капіталу. Проте вона не розкрила джерела та матеріального змісту прибутку.

Погляди на прибуток у сучасній західній економічній літературі зводяться до та­ких положень:

1.       Прибуток - винагорода власника підприємства за надані ним фактори виробни­цтва, тобто прибуток - це дохід від факторів виробництва.

2.        Прибуток - це винагорода за ризиковану підприємницьку діяльність і технічні удосконалення.

3.        Прибуток - це монопольний дохід, породжений монопольним становищем това­ровиробника.

4.        Прибуток - це винагорода за ризик, невизначеність. Рівень прибутку на капітал тим вищий, чим більший ризик його застосування.

Названі концепції хоча й характеризують з певних позицій сутність прибут­ку, проте в них практично не розглядаються механізм утворення прибутку та його соціально-економічні аспекти. Більше того, деякі економісти, в більшості представ­ники західних економічних шкіл, заперечують його експлуататорський характер.

Однобічність у підходах до проблеми, що досліджується, значною мірою подола­на К. Марксом. Взявши за основу трудову теорію вартості, К. Маркс зробив філософ­ський загальнонауковий висновок, що прибуток є перетвореною формою додаткової вартості, яка створена додатковою працею найманих робітників. Чому прибуток є перетвореною формою додаткової вартості? По-перше, для підприємця вартість товару (C+V+m) постає у формі витрат ви­робництва (С+V), в яких згладжена різниця між постійним (С) і змінним (V) капіта­лом і тому на поверхні господарської діяльності додаткова вартість (m) набуває фор­ми прибутку. Якщо прибуток позначити символом Р, а витрати виробництва - К, то формула вартості W = C + V + m поступово зміниться:

W=C+ (V+ m); W=(C+V) + m; W=K+ m

і остаточно такий майже вигляд

W=K+P.

На цьому етапі кількісні характеристики формул

W=C+V+ m і W=K+P збігаються, оскільки K=C+V, а P= m, хоч якісно вони від­різняються суттєво.

По-друге, прибуток, як і додаткова вартість, створюється у сфері виробництва. По-третє, джерелом прибутку, як і додаткової вартості є додаткова наймана праця. По-четверте, прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. По-п'яте, місцем реалізації прибутку є сфера обігу.

Найяскравіше маскування додаткової вартості у прибутку та кількісна розбіж­ність між ними виявляється у нормі прибутку ( р' ). Вона визначається відношенням додаткової вартості до всього авансованого капіталу, вираженим у відсотках:

P=m/C+V*100.

Норма прибутку свідчить, на скільки відсотків зріс авансований капітал, тобто є досить точним критерієм ефективності використання авансованого капіталу.

Норма прибутку завжди менша ( р' < m'), ніж норма додаткової вартості. (Вва­жаємо, що це зрозуміло, оскільки (C+V) завжди більше V.)

Норма прибутку виражає ступінь ефективності вкладання усього капіталу, норма додаткової вартості показує ступінь експлуатації найманої праці.

Конкуренція змушує ринкових суб'єктів домагатися не тільки максимального зростання норми прибутку (р'), а й максимізації маси прибутку на вкладений капітал: маса прибутку Р є абсолютною величиною прибутку. Її виражає формула Р=К*Р'.

Аналіз формули наводить на висновок, що маса прибутку прямо залежить від ве­личини авансованого капіталу і величини норми прибутку. На норму і масу прибутку впливають такі фактори:

•         норма додаткової вартості(m );

•         органічна будова капіталу ( C: V);

•         швидкість обороту;

•         економія на постійному капіталі.

Фактори, що впливають на норму прибутку, діють несинхронно в усіх галузях і підприємствах економіки. Тому рівновеликі витрати капіталу в різних галузях та на різних підприємствах дають різні показники норми прибутку.

Особливо впливовим фактором на величину норми прибутку є зміни в органіч­ній будові капіталу.

Про це свідчить наведений приклад:

1.                                               W=80c+20v+20m=120. р' =20m/100(c+v)*100=20%.

2.                                                 W=70c+30v +30m=130. P' =30m/100(c+v)*100=30%.

3.                                                 W=60c+40v+40m=140. P' =40m/100(c+v)*100=40%.

Це означає, що продаж товарів за їхнього вартістю забезпечує рівним капіталам з різною органічною будовою різну величину прибутку, тобто рівновеликі капітали приносять різну норму прибутку.

Така ситуація не нормальна для високорозвинутого суспільства. Вона може при­звести до того, що важливі галузі виробництва з високою органічною будовою капі­талу занепадуть і збанкрутують.

Тому, як свідчить практика, суб'єкти господарювання - власники рівновеликих капіталів - не лише прагнуть отримати однакові прибутки, а й отримують приблизно однакову норму прибутку на капітал, інвестований у різні галузі економіки.

Досягається це за допомогою міжгалузевої конкуренції, боротьби власників капі­талу різних галузей за прибуткові сфери вкладення капіталу.

Наслідком міжгалузевої конкуренції є утворення середньої (загальної) норми прибутку на рівновеликий капітал. Середня норма прибутку (р') визначається фор­мулою: Р'середн = 2 m / 2 k * 100%.

Це означає, що з утворенням середньої норми прибутку товари продаються не за вартістю(С+ V+ m), а за цінами, що формуються з витрат виробництва і середнього прибутку.

Ціна, яка охоплює витрати виробництва (К) і середній прибуток (Р середн.) на­зивається ціною виробництва.