3. ФАШИЗМ ТА РАСИЗМ

«Там где есть расовий идеал, а такое всегда имело место во всех ранних культурах, будь то ведическая, гомеровская или рицарс- кая, там стремление правящего класса к ^тому идеалу, желание бить именно таким, а не другим, приводит к тому, что ^тот идеал осуществляется вне зависимости от вибора женщин.

...В конечном счете ... товарищество взращивает раси. Францу- зская noblesse и прусское поместное дворянство — ^то истинние обозначения раси... Именно ^то обстоятельство в ходе тисячелет- него пребивания евреев в гетто создало тип европейского еврея с невероятной расовой ^нергией и всегда сплачивает в расу население, которое вопреки судьбе душевно смикается на протяжении долгого времени».

Шпенглер О. Закат Европьі

Не всім формам фашизму притаманний расизм, і не всі расисти обов' язково ма­ють бути фашистами. Італійський фашизм, наприклад, грунтувався на концепції зверхності держави над індивідом та беззаперечній покорі волі Муссоліні. Отже, це була волюнтаристська форма фашизму, в тому відношенні, що до лав італійських фашистів могла вступити будь-яка людина не залежно від раси, кольору шкіри, ре­лігії або місця народження. В 1937 р. Муссоліні була прийнята низка антисемітсь­ких законів, але це було зроблено не з будь-яких ідеологічних міркувань, а для примирення з Гітлером та німецькими нацистами. Однак фашизм та расизм часто сповідували спільні ідеї. Досить часто висловлюється думка, що всі форми фашиз­му тяжіють до расизму або є приховано чи навіть відверто расистськими [Гріффін, 1993]. У нацистській Німеччині фашизм та расизм злилися в єдине ціле — в істери­чний псевдонауковий антисемітизм.

Політичний расизм. Нація — це спільнота людей, які мають спільні традиції, мову, релігію тощо, тобто є представниками однієї культури. Расова належність ви­значається за біологічними або генетичними характеристиками. Якщо є можливість

390 змінити національну належність шляхом «натуралізації», змінити расу неможливо, адже расова належність визначається фізіологічним характеристиками. Усі ознаки національності, якими є громадянство, паспорт, мова та, можливо, релігія, людина приймає за своєї волі і при бажанні може їх змінити, однак ознаки расової належ­ності (колір шкіри, волосся, риси обличчя тощо) змінити неможливо. Термін «раса» набув загального вжитку на Заході в XIX ст., коли імперіалістична політика пере­важно «білої» європейської раси призвели до її тісного контактування з представ­никами «чорної», «коричневої» та «жовтої» рас Африки та Азії. Ці раси вважалися окремими людськими спільнотами, біологічно відмінними одна від одної. Расист­ські мислителі часто намагалися спростувати факт того, що всі люди є представни­ками єдиного біологічного виду, і розглядали різні раси як різні біологічні види.

Расизм у широкому розумінні. Це ідея того, що людство поділено за біологіч­ними ознаками на окремі раси. Расистські теорії грунтуються на двох припущен­нях. По-перше, що між народами світу існують докорінні генетичні, або видові, відмінності. По-друге, що такий біологічний поділ є причиною культурних, інтеле­ктуальних або моральних відмінностей і через це є дуже суттєвим чинником полі­тичного та суспільного життя. Сутність політичного расизму виражається в закли­ках до расової сегрегації (прикладом може служити апартеїд) та в створенні доктрин расової зверхності або неповноцінності (наприклад, аріанізм та антисемі­тизм). Термін «расизм» використовується у двох значеннях: як вчення та як прояв ворожості до людей через їхню расову належність або дискримінація за расовою ознакою.

Насправді ж причиною такого відношення до різних рас є культурні відмінності та стереотипи, які не мають ніякого наукового підґрунтя. Наприклад, найбільш по­ширена расова класифікація за кольором шкіри є, в кращому випадку, оманливою, просто випадковою. Більш детальні та амбіційні расистські теорії, такі як теорія на­цистів, часто викликали багато протиріч, найбільш яскравим з яких є той факт, що сам Адольф Гітлер не підходив під расовий стереотип високого, широкоплечого, блакитноокого арійця, описаний у нацистській літературі. Самі нацисти, які більше ніж будь-хто інший приділяли увагу расовому питанню, ніколи так і не дійшли зго­ди щод