1. ДО ПИТАННЯ ПРО ВИТОКИ РЕЛІГІЙНОГО ФУНДАМЕНТАЛІЗМУ

Слово «фундаменталізм» (від лат. Fundamentum — «база, основа»). Вперше був вжитий під час дебатів, які виникли всередині американського протестантизму, на початку XX ст. З 1910 по 1915 р. євангелістські протестанти видали серію памфле­тів під назвою «Основи», які підтримували непогрішимість та правдивість Біблії перед обличчям сучасних інтерпретацій християнства. У сучасному вжитку фунда- менталізм асоціюється з усіма релігіями світу: ісламом, іудаїзмом, індуїзмом та бу­ддизмом, так само як із християнством та розглядається, як особливий вид релігій­но-політичного руху або політичний проект, а не лише правдивості священних писань (хоча це залишається характерною рисою окремих форм фундаменталізму).

Термін «фундаменталізм» у своєму значенні має багато сторін. Більшість його сприймає як подавлення та нетерпимість. Його ще розглядають як силу, ворожу лі­беральним цінностям та особистим свободам. Ця тенденція особливо посилилася після розпаду СРСР та країн соціалістичного табору, що підштовхнуло багатьох у розвинутих країнах Заходу до думки, що релігійний та особливо ісламський фун- даменталізм прийшов на зміну марксизму як основна загроза світовому устрою. За­вершення холодної війни підштовхнуло до глобального «зіткнення цивілізацій» (Хантінгтон). Фундаменталізм хоча й асоціюється з категоричністю, догматизмом та авторитаризмом, проте багато з тих, кого можна віднести до фундаменталістів, не сприймають цього терміна як спрощеного та дискридитуючого (принизливого). Однак, на відміну від таких альтернативних термінів, як традиціоналізм, консерва­тизм, ортодоксальність та рух за відродження, фундаменталізм має свої відмінності і особливості, що надають йому певних політичних відтінків.

Піднесення релігійного фундаменталізму за останні десятиріччя XX ст. вразили прихильників «світської теорії» (віра в те, що модернізація та особливо індустріалі­зація завжди супроводжуються перемогою розуму над релігією та заміщенням ду­ховних цінностей матеріальними). У багатьох кутках світу релігійні рухи набрали нової сили. Більше того, під виглядом релігійного фундаменталізму вони набува­ють ознак явно політичного характеру. Ствердження того, що релігійний фундаме­нталізм треба розглядати як ідеологію, ґрунтується на припущенні, що релігія не може бути відокремленою від права та політики, що має відображення в спробах відродити та повністю перебудувати суспільство.

Не дивлячись на власну реакційну спрямованість та явний антимодернізм, релі­гійний фундаменталізм є творінням сучасного світу. Насправді більшість комента­торів розглядають його як окреме сучасне явище та відмовляються проводити істо­ричні паралелі. Можливими винятками з цього правила є німецький проповідник «анабабтист, Томас Мюнцер (1489—1525), який очолив селянську війну», та фран­цузький протестант-реформіст Жан Кальвін (1509—1564), який став засновником теократії в Женеві, що дозволило йому контролювати майже усі міські питання. Подібним чином пуритани відігравали головну роль в ініціюванні Англійської ре­волюції XVII ст. «та показали досить практичне» бажання всиновити нову політич­ну та соціальну систему, коли прибували в Північну Америку, щоб заснувати там нову Англію.

Складно узагальнити причини підйому фундаменталізму, який з'явився в другій половині XX ст., тому що в різних куточках світу він набуває різних доктринальних форм та виявляє різні ідеологічні риси. Тим не менше, зрозумілим є те, що фунда- менталізм з'являється в суспільствах з глибокими внутрішніми проблемами, особ­ливо в тих, де настала реальна або прихована криза національної самосвідомості. Серед факторів, які сприяють такій кризі є три, які мають особливе відношення до релігійного фундаменталізму: секуляризація, постколоніалізм та глобалізація. Се­куляризація — розповсюдження світських або раціоналістичних ідей замість релі­гійних та священних, внесла свій вклад в занепад традиційної релігії та в послаб­лення того, що розглядається як моральний стрижень суспільства. У цьому випадку фундаменталізм є моральним протестом проти блюзнірства. Він має на меті закон­не утвердження правильного порядку речей та утвердження но