3. АНТИМОДЕРНІЗМ : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

3. АНТИМОДЕРНІЗМ

Найбільш відомою рисою релігійного фундаменталізму є те, що він різко відмовля­ється сприймати сучасний світ. За його переконанням, модернізація дорівнює зане­паду, типовим прикладом якого є розповсюдження безбожної секуляризації та відро­дження, можливо, того, що лише з поверненням до святого духу та традицій давно минулого «золотого століття». На жаль, цей образ спрощений та в деяких випадках такий, що вводить в оману. Релігійний фундаменталізм вибірково традиційний, але також вибірково-сучасний, суміш образ та заздрощів характеризує його відношення до сучасності. Однією із сторін фундаменталізму, без сумніву, є його різкий антимо- дернізм. Це найяскравіше виявляється в тому, що він підтримує традиційні цінності,

які включаються у формування морального консерватизму. Західне суспільство, під­давшись культу індивідуальності та пристрасті особистого задоволення, розглядаєть­ся як аморальне в кращому випадку та абсолютно розтлінне — в гіршому. Свобода поведінки, подружня зрада, проституція, гомосексуалізм та порнографія є лише де­якими проявами цього морального бруду. Ціла моральна прірва розмежовує лібера­льний індивідуалізм від релігійного фундаменталізму, де перший надихає людей ро­бити свій власний моральний вибір, в той час як другий вимагає, щоб вони підкорялися розпорядженням зверху системі моральних цінностей. Отже, ісламські фундаменталісти закликають до повернення до стародавніх законів шаріату, а хрис­тиянські фундаменталісти роблять спроби покінчити з розповсюдженням вольностей у поведінці та поширення матеріалізму, та повернутися до «сімейних» або «релігій­них» цінностей. Однак фундаменталізм не слід плутати із консерватизмом або тра­диціоналізмом. Не дивлячись на те, що деякі співпадіння консерватизму та фундаме- нталізму на ту легкість, з якою вони створюють альянс, особливо в США, за допомогою таких організацій, як Моральна Більшість усередині Республіканської партії, вони відрізняються тим, що стосується характеру та цілей. Консерватизм — скромний та обережний, а фундаменталізм — різкий та пристрасний. Консерватизм схильний захищати еліту та зберігати ієрархію, в той час як фундаменталізм є вті­ленням популістських та егалітарних тенденцій; консерватизм надає прихильність традиції, а фундаменталізм є радикальним. А іноді й навіть відкрито революційним. Традиціоналізм — це переконання в тому, що успадковані встановленим порядком та звичаями особливо ті, що мають довгу та витривалу історію, є кращим взірцем для поведінки людини. Як такий, фундаменталізм має мало спільного з традиціоналізмом через свою схильність віддавати перевагу новим оригінальним інтерпретаціям релі­гійних вчень та закликати до всебічного соціального відродження. Є більш близька схожість між фундаменталізмом та реакційним радикалізмом правого крила (консер­ваторів). Фундаменталізм скоріше більш реактивний (реагуючий), ніж реакційний (виступаючий проти усього нового). Незважаючи на риторику морального традиціо­налізму, він, можливо, більше орієнтований на очищення майбутнього, ніж на ідеалі­зоване минуле. Ця тенденція до харизматичного лідерства, популізму та психологіч­но-соціальному відродженню також дозволяє провести паралелі з фашизмом, однак це може обернутися ризиком популізму проігнорувати той ступінь, до якого фунда- менталізм рухається насправді релігійними пристрастями.

Популізм. Термін «популізм» (від латинського «рориіиБ» — «народ, люди») використовується для того, щоб описати окремі політичні рухи і певні традиції політичної думки. Рухи або партії, які можна назвати попу­лістськими, характеризуються тим, що, як вони стверджують, підтри­мують простий народ перед лицем корумпованої «економіки» і політичної еліти. Як політична традиція, популізм відбиває те переконання, що ін­стинкти і бажання людей являють собою головне законне керівництво до політичних дій. Отже, політики-популісти прямо звертаються до народу і, як стверджують, знаходять вираження їх самим таємним надіям і по­боюванням, не довіряючи ніяким посередникам.

Хоча популізм можна віднести до будь-якої ідеології, його часто розглядають як беззастережно авторитарний. У такий спосіб демо­кратія популізму є ворогом демократії плюралізму (мирного співісну­вання часто протилежних ідей). Найочевидніше свідчення того, що фундаменталісти не є лише переконаними реакціонерами, це те, з яким ентузіазмом вони приймають деякі аспекти сучасної дійсності. Наприклад, фундаменталісти в усьому світі проникливо (уміло) викорис­товують перевагу сучасних технологій, засобів комунікацій (зв'язку), не останню роль вони відіграли в справі «телеєвангелістів» у США. Це робить помітний конт­раст із рухом відродження й ультра-ортодоксальним рухом, що виступають проти світу «зла, яке перебуває при владі», і віддаляються від нього, воскрешаючи досу- часні звичаї. Те, що фундаменталісти змінюють своє відношення до сучасного сві­ту, це не простий прояв цинізму. Бажання приймати технології, науку, техніку су­часної держави і навіть ядерну зброю допускає те, що вони позитивно відносяться до духу модернізму, поважають «мирський» раціоналізм, що є кращим, ніж крок назад (спуск) у потойбічний містицизм. Наприклад, в Ірані досить рано почали ви­являти інтерес до ідеї «ісламської науки», що швидко сприяло визнанню традицій­ної, а отже, західної науки. Пошук (необхідність) «ісламської економіки» незаба­ром вилився в застосування ринкових принципів економічного лібералізму. У кінцевому рахунку важливо, що фундаменталісти висувають принципово новий, модерністський погляд на релігію, більше покладаючись на «динамічну» інтерпре­тацію, що не відкидає зміни і розвитку, ніж на успадковані традиції й організацію. Як висловився Napex, фундаменталізм реорганізовує релігію в рамках сучасної дій­сності, і в той же самий час успішно справляється з модернізмом, не виходячи за межі релігії.