5. ІСЛАМСЬКИЙ ЕКСТРЕМІЗМ

Історичні традиції цього небезпечного політично-психологічного і економічного явища сягають сивої давнини. Так, ще в ХІ ст. на території сучасного Ірану під ке­рівництвом духовного лідера Хассана ібн Саббаха був створений орден асасинів. Його можна назвати першою терористичною організацією Сходу. Під ударами оду­рманених наркотиками бойовиків гинули чиновники і султани, купці і поети, євро­пейські принци і священики. Асасини мали вплив на військово-рицарські ордени Заходу, тамплієрів і госпітельєрів. Їхнім центром була фортеця Плімут. У ХІІІ ст. цей орден занепав і вже в ХІХ ст. був відроджений.

А з середини 70-х років ХХ ст. в арабському світі діє більше ніж 200 релігійно- політичних організацій, які виступають під прапорами ісламу. Їх прийнято назива­ти НРПО — неурядово-політичні організації. Серед них є чимало організацій, які виступають і діють насильницькими, екстремістськими методами. Члени таких ор­ганізацій проголошують своєю метою утворення «чистих» ісламських держав. Од­ним із програмних документів таких організацій є книга Мухамена Фарасі «Нездій­сненний обов'язок мусульманина». Книга пропагує насильство, агітує за проведення священної війни проти віровідступників. На думку автора цього твору, ісламська держава повинна перерости у всесвітню.

Ісламські екстремістські групи становлять: майже 50 % студенти, 5% — це про­фесіонали, які проходять спецпідготовку, решта — ремісники, торговці, інтеліген- ція, безробітні. Ці групи виступають проти намагань держав Близького Сходу змі­нити традиції шаріату. Ідеологи НРПО пропонують і вимагають повернутися до тих соціально-економічних умов, у яких араби перебували в період зародження іс­ламу. На їхню думку, розквіт арабської цивілізації і вершина могутності припада­ють на ті часи, коли всі наслідували положення ісламу. Нинішній занепад є наслід­ком відхилень від ісламу. Перетворення ісламу в панівну ідеологію гарантує відродження минулої могутності арабського світу. Ці основні положення викладені у працях єгиптянина Сайн Кутба, твори якого є теоретичною базою екстремістів.

Суперечності між НРПО і державними структурами зумовлені тим, що сторони по-різному тлумачать формулу «іслам — державна релігія». Бойовики вважають, що держава в усьому повинна наслідувати канони ісламу. А представники влади намагаються встановити монотонне право держави на використання релігій у полі­тичних процесах. Тому в свій час у Єгипті були жорстоко подавлені групи «Братів- мусульман», «Священна війна», а в Саудівській Аравії для забезпечення «внутріш­нього спокою», заарештовані лідери релігійної організації «Джухайті». У Лівії Кад- дафі провів цілу кампанію, спрямовану проти екстремістських священиків. З цього приводу в ряді мусульманських країн прийнято закони, які забороняють дію іслам­ських екстремістських груп, а за належність до них загрожує смертна кара.

Значну частину екстремістських організацій підтримують провідні держави сві­ту, зокрема країни Великої вісімки. Цього не приховують лідери окремих екстремі­стських угруповань. Наприклад, Омар Тимані, один із керівників «Братів- мусульман», прямо заявив: «Я підтримував тісний зв'язок з посольством США в Каїрі і отримував фінансову допомогу». В 70—80-ті роки минулого століття пред­ставників лівих екстремістських ісламських рухів фінансували і навчали спеціаліс­ти із СРСР та інших соціалістичних країн.

Найбільше прикладом екстремізму є руйнівні терористичні атаки Аль Каїди на Центр світової торгівлі і Пентагон 11 вересня 2001 року. Інші приклади: політичне вбивство президента Єгипту Анвара Садата, здійснене ісламськими фундаменталіс- тами в 1981 р., прем'єр-міністра Індії Індіри Ганді — войовничими сикхами в 1984 р. і прем'єр-міністра Ізраїлю Ісаака Рабіна — єврейським фанатиком у 1995 р.; терористичні кампанії в Ізраїлі, які розгорнули ісламістські угруповання, такі як Хезболла (партія Аллаха) і Хамаз. Насильство, чинене релігійними комунами, се­ред інших, войовничими буддистами на о. Шрі-Ланка, дія єврейських фундамента- лістів на окупованих територіях Ізраїлю й ісламських терористів в Алжирі і рух ек­стремістів у США проти абортів, що підкріплювало свій хрестовий похід вибухами й убивствами.

Найпоширеніше виправдання подібних дій фундаменталістами — це те, що во­ни виконують волю Божу, тому що мають намір викорінити зло. Ісламські підрив- ники-смертники, наприклад, вважають, що, пожертвувавши своїм життям в ім'я справи Аллаха, вони будуть відразу ж покликані на небеса. Частота прояву насиль­ства серед угруповань фундаменталістів майже напевно зростає через завищені очі­кування і революційний запал, що провокуються вірою в Апокаліпсис, що ми жи­вемо в часи «кінця світу». Рух фундаменталізму часто підтримують теорію міленіаризму, віри в неминуче встановлення тисячолітнього Царства Божого і ви­являють чекання месії, що ґрунтується на надії на повернення Бога на Землю. Тероризм. Термін «тероризм» за самим змістом — це викорис­тання терору для досягнення політичних цілей. Він прагне створити атмосферу страху і передчуття чогось поганого. Сам термін украй суперечливий. По-перше, розходження між тероризмом та іншими фо­рмами насильства або воєнних дій стираються, тому що останні та­кож прагнуть поширити страх серед широких верств населення. По- друге, оскільки цей термін украй зневажливий, його схильні викорис­товувати вибірково і часто суб'єктивно (той, хто для одного є «те­рористом», для іншого — «борець за волю»). По-третє, хоча теро­ризм звичайно ототожнюють з антиурядовою діяльністю, уряд також може використовувати терор проти свого або інших народів, як у випадку з «державним тероризмом».