Айятолла Ріхолла Хомейні (1900—1989)

іранський релігійний політичний лідер. Шиїт у третьому поколінні. Хо­мейні одержав релігійну освіту і був одним із найзнаменитіших вчених у головному теологічному центрі в Квоме, поки його не вислали з Ірану в 1964 р. Його повернення із заслання в 1979 р. стало причиною народ­ної революції, що скинула шаха, залишивши Аятолу верховним ліде­ром першої в світі ісламської держави до самої його смерті.

Хоча Хомейні висунув ідею ісламського правління ще в 1940-х ро­ках, його концепція духовного лідерства, що затвердилась — основа Ісламської Республіки, не зникала до кінця 1960-х років. Світогляд Хо­мейні містить у собі такі характерні риси, як чіткий поділ між пригноб­леними, здебільшого бідними і вигнаними людьми з третього світу, та їхніми поневолювачами — демонічними близнюками: США і СРСР, ка­піталізмом і комунізмом, Заходом і Сходом. Іслам став, таким чином, зразком геополітичного проекту, спрямованого на відродження іслам­ського світу, шляхом звільнення його від окупації і корупції ззовні.

У 1979 р., слідом за зростаючою хвилею народних демонстрацій, що змусили шаха втекти з країни і підготували ґрунт до повернення Хомейні, Іран був прого­лошений Ісламською Республікою. Влада перейшла в руки Ісламської Революцій­ної Ради, що складалася з 15-ти представників вищого духівництва на чолі із самим

418 Хомейні. Усі закони, що приймала обрана народом Ісламська Дорадча Асамблея, повинні були бути офіційно визнаними Радою по захисту Конституції, що склада­лась із шести релігійних і шести світських юристів, які стежили за тим, щоб закони відповідали принципам ісламу. Іран показував високу релігійну свідомість, що від­бивалась на загальній антипатії до «Великого Сатани» — США, і в суворих іслам­ських принципах соціального і політичного життя. Наприклад, носіння чалми і чад­ри, вільного одягу стало обов'язковим для всіх жінок Ірану — як мусульманок, так і інших. Були скасовані обмеження на полігамію, була заборонена контрацепція, подружня невірність каралася публічним пороттям або стратою, була введена стра­та за гомосексуалізм. Іранська політика і суспільство були «ісламовані» в усіх від­ношеннях, молитви по п'ятницях у Тегерані стали вираженням офіційної політики уряду і ключовим моментом політичного життя. Релігійний націоналізм, породже­ний Ісламською революцією, досяг нових висот під час Ірано-Іракської війни в 1980—1988 рр.

Однак той факт, що революційний запал в Ірані не згас, був тісно пов'язаний з вітчизняною війною, в якій боролися проти загарбницького Іраку, і триваючим впливом самого Хомейні, який виступав у ролі месії.

Закінчення війни і смерть Айятолли Хомейні в 1989 р. відкрили шлях більш по­мірним (опортуністичним) силам, що появилися в Ірані. Економіка Ірану була зни­щена величезними витратами восьмирічної війни і відсутністю іноземних інвести­цій і торгівлі. Усе більше визнавали той факт, що економічне відродження буде неможливим, якщо не покласти кінець дипломатичній ізоляції Ірану від індустріа­лізованого Заходу. Це знайшло своє вираження в появі Хошемі Рафсенджані, спіке­ра іранського парламенту (Ісламська Дорадча Асамблея) і обрання його президен­том у 1989 р., що ознаменувало поворот в іранській політиці від ідеології до прагматизму. Нині, цю лінію продовжує повторно обраний президент Ахмедіджад.

Незважаючи на все ще існуючі зв'язки і підтримку радикальних ісламістських угруповань у Палестині й інших місцях, історія Ісламської революції в Ірані пока­зує, що замкнутий і войовничий фундаменталізм недієздатний в умовах усе більшої глобалізації. Однак більший прагматизм у політичному й економічному житті Ірану дотепер не спричинив спаду в релігійному поклонінні і відданості вірі.

Християнський фундаменталізм. Нараховуючи близько 2-х мільярдів послі­довників, християнство є найбільш розповсюдженою у світі релігією. Від своїх джерел у Палестині вона поширилася по Європі, пізніше була завезена в Північну і Південну Америку та багато інших місць європейськими поселенцями. Незважаю­чи на спроби поширити християнство за допомогою завоювань і зусиль місіонерів до 1900 р., близько 83% усіх християн світу все ще проживали на Заході. Однак у той час як християнська