Хилько Миколо Іванович : Філософія політичної ідеології : B-ko.com : Книги для студентів

Хилько Миколо Іванович

доктор філософських наук, професор. Народився 18 жовтня 1954 року в с. Богданівка Броварського району Київської обл.

У 1980 р. закінчив філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. З цього ж року на викладацькій роботі

—     асистент, доцент, професор. Читає курси: політологія, екологічна політика, національна безпека, екологічна безпека, безпека життєдія­льності.

Автор понад 180 наукових і навчально-методичних праць, серед яких: Політична константа екологічної безпеки. — К.,1999; Екологічна політика. — К., 1999, 2001; Пріоритети екологічної політики. — К., 1999; Екологізація науки, техніки, виробництва. — К., 2000; Екологічна куль­тура: стан та проблеми формування. — К., 2000; Екобезпечний розви­ток: пошуки стратегії. — К., 2001, 2007; Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку. — К., 2001, 2002; Екологічна безпека України: у запитаннях та відповідях. — К., 2006; Екологічна безпека: термінологічний словник. — К., 2006; Екологізація — нова па­радигма сучасної політики. — К., 2007; Сходи до екологічної культури.

—                                                      К., 2007.

За його активної участі побачили світ такі фундаментальні підруч­ники: Основи політології. — К., 1995; Українська політологія: витоки та еволюція. — К., 1995; Політологія: історія та методологія. — К., 2000; Політологія: Підручник. — К., 2004; Політологія: Навчально-методичний комплекс. — К., 2004, 2005; Соціологія. — Х., 2006 та ін.

М.І. Хилько та В.С. Крисаченко є фундаторами нового напряму досліджень - екологічної політики - явища багатомірного, поліструктурного, динамічного як нового організуючого чинника врятування цивілізації від сповзання до екологічної катастрофи. Ними проведено комплексний аналіз методологічних засад дослідження екологічної політики як найважливі­шого засобу і системи заходів, пов'язаних із цілеспрямованим впливом суспільства на приро­ду, спрямованих на збереження умов існування людини. Зокрема, проаналізовано матрицю екологічної політики: визначено структуру, зміст та її базис; з'ясовано та охарактеризовано принципи, пріоритети та моделі сталого екобезпечного розвитку; визначено труднощі, основні напрями та засоби її здійснення; розкрито місце і роль суб'єктів екополітики, екологічної культури як спонукаючого чинника і показника дієвості екологічної політики.

Особливе місце в доробку цих відомих вчених не тільки в Україні, а й за її межами є їх спільна праця «Екологія. Культура. Політика». В ній автори розглядають цілу низку надзви­чайно важливих проблем для екологічно чистого суспільства. Зокрема, розкриваються основні категорії екології як цілісне знання про життя, а також структура та основні принципи функ­ціонування екологічних систем. Розглянуто феномен біосфери як цілісної системи, здатної до саморегуляції та самовідтворення, показано основні форми втілення живої речовини.

По-друге, в працях йдеться про сам механізм відносин людини і біосфери про явища, ви­кликані такою взаємодією. Особлива увага звертається на розкриття кризових наслідків жит­тєдіяльності людини для екосистем та їх впливу на функціонування суспільства.

М.І. Хилько та В.С. Крисаченко окреслюють загальний підхід до феномена екологічної культури, як до людської діяльності. У зв'язку з цим вони аргументовано доводять принципи та типи пиродокористування. Останнє в системі екологічної культури тлумачиться як голо­вний чинник самоорганізації та розвитку біосфери в сучасних умовах. Найголовнішим аргу­ментом на користь такого підходу слугує можливість або ж бажання людини «замкнути на се­бе» потоки речовини та енергії в біосфері, принаймні вплинути на їхній перебіг. Людина стає основною «геологічною силою» в біосфері, як писав акад. В.І. Вернадський, і природокорис­тування — є той засіб, який дає змогу це зробити.

Вчені надають належне місце розкриттю екологічної культури та пріоритетів екологічної політики у світі та в Україні. Зокрема, вони розглядають предметні та світоглядно-ціннісні за­сади традиційної екологічної культури. Простежуються різноманітні аспекти та обставини екологізації людської діяльності в контексті відновлення екологічної культури суспільства. Особлива увага приділяється проблемі екологізації політики. Наголошується, що вимоги та засади екологічної культури й екологічної політики мають стати складовою світогляду і міри­лом практичних дій кожної людини у сфері природокористування, певною запорукою поряту­нку довкілля і забезпечення сталого розвитку та поступу людської цивілізації. Досвід розум­ного природокористування відомий не лише з давніх-давен, а й з практики сьогодення, коли посилюється усвідомлення необхідності шанобливого ставлення до природи, коли світова спі­льнота приймає екофільність найвищою цінністю життя.

У багатьох працях цих вчених робиться спроба проаналізувати методологічні засади екологіч­ної політики, її витоки, суть, значення. Значне місце приділено аналізу змісту, структури, принци­пів, пріоритетів екологічної політики, моделей економічного та технологічного розвитку.

Особливого значення вони надають діяльнісним вимірам реалізації екологічної культури та екологічної політики. Детально розглядаються практичне значення таких засобів форму­вання свідомої екологічної діяльності, як екологічна освіта, виховання та формування еколо­гічної свідомості, розкривається специфіка теорії та практики руху «зелених».

Одночасно зазначимо, що всі вони солідарні в трактуванні та збереженні змісту поняття «екологія», ідентифікації її природного поля, міждисциплінарних зв'язків.

Це можна систематизувати так:

•  сучасний статус екології — це вияв об'єктивних закономірностей розвитку наукового пізнання загалом, до пояснення якого можна бути застосувати концепцію науки-лідера, яка є результатом взаємодії об'єктивних закономірностей результатів розвитку пізнавальної діяль­ності та соціокультурних чинників відповідної епохи. За допомогою цієї концепції пояснюва­ли провідні позиції механіки, фізики, біології, кібернетики;

•  соціокультурна та загальнолюдська значущість сучасної екологічної проблематики, яка має не лише науково-природничий, а й соціальний і морально-етичний аспекти, що спонука­ють до глибшого осмислення сучасності й майбутніх перспектив розвитку людства;

•  суспільно-політична значущість, коли ті чи інші проблеми, які виникають унаслідок за­бруднення довкілля, посилення екологічних ризиків, зменшення доступів до біоресурсів тощо, спричинюють значний політичний резонанс і потребують відповідних рішень;

•  суб'єктивні чинники (наприклад, авторитет людей, які виступають популяризаторами екологічних знань чи очолюють екологістські організації) та кон'юнктура (наукова, суспільна, політична тощо), вдавання до якої дає змогу отримувати додаткове фінансування на здійснен­ня досліджень чи сподіватися на суспільну підтримку програм і проектів, сформульованих під «екологічними гаслами».